Ні, це не сором і не трагедія, коли наша національна молодіжна футбольна команда зненацька ламає списа на зеленому газоні і ганебно програє 5:1 ровесникам з традиційно спортивної, до прикладу, Іспанії. А ось це справжня біда-горе, коли щоночі вся Україна не спить в очікуванні чергових варварських прильотів ракет і небесних мопедів ‘’Шахедів’’ від ‘’старших братів’’-убивць, всесвітніх терористів. Коли і в своєму ліжку дома, і зайшовши на
філіжанку кави до міського закладу знічев'я гинуть люди, діти, відомі письменники, які б мали скласти колись гордість держави. І немає цьому лиху ні кінця, ні краю.
Національна драма й тоді, коли тобі страмно за вчинки влади. Коли, щоб не зіпсувати собі настрій ти зовсім не вмикаєш телевізора. Уже роками. Ти опускаєш очі перед самим собою, коли тобі стає соромно за те, як осоружно, недорікувато, мовби мохнаті брили вергає свої неоковирні думки на публіку викладає, що каже глава твоєї держави. О, чоловіче, де тебе знайшла нелегка наша спільна доля? Навіщо ти взявся за не свою справу, добродію? Чи варта така гра свічок? Мілина. Старій жабі по коліно. Як з таким виходити на люди? Ой місяцю місяцю! Світиш та не грієш, — даремно в Бога хліб їси! Так я думав, раз чи двічі послухавши колись давно прес-конференції головного посадовця держави. В одному човні ми вже, що не кажіть — чотири роки…
Заміряти глибину мислення промовця, скажу я вам, не так і важко. Наяву весь словниковий запас і конструктивна побудова речень. Скільки в них смислового навантаження, який синонімічний ряд? Скільки новизни в поданій інформації? Як із повторами, суржиком, кальками? Чи присутні у текстах раціональні смислові, літературні родзинки?
Я дещо пізнав цю кухню, свого часу готуючись до виходу на пенсію: став державним службовцем, декілька років працюючи директором департаменту і членом колегії Мінвуглепрому. Прем’єр-міністром України тоді трудилася відома публічна особа, котра за козацьке сонце в державі вважала свої нові і нові промови. І ось мені якось надходить керівна вказівка: негайно підготувати промову глави Уряду на зустрічі з шахтарями у Ровеньках Луганської області. Мене, журналіста з багатолітнім стажем не потрібно було навчати, як належало побудувати виступ керівника виконавчої влади держави, якими його наситити фактами, смисловими ілюстраціями, свідченнями, щоб усе виглядало цікаво і оригінально, щоб слухачі зацікавлено слухали до останньої хвилини.
Після тієї події кримінальний ‘’куратор галузі’’ (була тоді така неофіційна, але всесильна особа, позаяк всі кошти галузі координувалися саме в її руках) прийшла до мого робочого столу і сказала:
— У Ровеньках мене запитали, хто готував промову. Я назвала вас. І почула: ‘’як він так зумів потрапити на мою душевну тональність? Усе сказав про що я думала висловитись. Непоганий майстер. Передайте йому, нехай готується протягом місяця перейти в спічрайтери Прем’єра…’’ Час пішов…
Але за кілька тижнів склока поміж тодішніми Президентом і Прем’єром призвела до відставки останнього, чи точніше — її. Так я не став спічрайтером ви знаєте кого.
І ось учора я буквально випадково зайшов на ютюб-канал, який подав повний запис спільної прес-конференції глави держави Україна Володимира Зеленського та прем’єр-міністра Болгарії Николаєм Данковим. Київському гостю посипалися запитання. Я, чесно кажучи, аж захвилювався. Не знав, як мені бути: червоніти одразу і все-таки спостерігати за видовищем чи одразу вимкнути передачу. Я завжди так роблю під час трансляції футбольного матчу, коли наших б’ють… Зовсім свіжий випадок 5 липня ц.р., під час спортивного репортажу з Бухареста…
Але цього разу щось мене стримало від рішучого кроку. Я думав почути один-два аргументи пана Зеленського, цього було б, напевне, достатньо мені, аби зрозуміти на якій вербальній висоті знаходиться нині наш керманич, бо йому справді не позаздриш, коли на плечах така непомірна відповідальність за долю народу, котрий взявся вигнати агресора зі своїх усюд, дати бій варварам, котрі збиткувалися, глушили наш край, культуру, писемність, мову вже багато віків поспіль. І те, що я почув не могло не зацікавити. Це були аргументи на захист наших оборонних дій людини, яка живе цим кожної хвилини фронтової доби. Знає, що найбільше потрібно нашій держав нині. Якщо конкретно, то з його слів — зброя і час. Так чітко й конкретно прозвучало в Софії.
Але не забуваймо, що Болгарія це та країна, яку в радянські часи називали шістнадцятою республікою СРСР. Я по сьогодні пам’ятаю слова дорогого Леоніда Ілліча Брежнєва, мовлені на котромусь із з’їздів ЦК КПРС і котрі були мемом того замшелого часу: ‘’Якщо ви хочете зрозуміти, що таке соціалізм у дії, подивіться на наші стосунки з Болгарією…’’
На превеликий жаль найважче змінюється світогляд людей, котрі потрапили під вплив кремлівської пропаганди. А з ними і явно проросійський президент Болгарії Руменко Радев. Який при зустрічі з Володимиром Зеленським заспівав дуркуваті пропутінські наритиви. Мовляв, надавати зброю Україні для її оборони проти агресора, це підвищувати мілітарну ескалацію в Європі.
Як же ж уміло, незаперечно арґуметовано, доказово, резонно заперечив йому посланець України. До речі, без єдиного папірця в руках! ‘’А що ж, скласти руки й здаватися?’’ — почулося цілком логічне запитання у відповідь. Пан Зеленський на пальцях показав прихильнику московщини, як відмовивши Україні, котра самотужки підняла зброю проти вічного агресора, Болгарія сама себе заганяє в кремлівське ярмо. Відмовляючись від передачі Україні озброєння, Софія тим самим сприяє Росії, яка своїми фактично щоденними обстрілами розстрілює нашу критичну інфраструктуру. Насамперед, знешкоджує виробництво і передачу Європі дешевої електроенергії.
Пан Зеленський болгарам толком, сказати б, вельми прозоро пояснив, що захопивши і блокувавши роботу, приміром, Запорізької АЕС, уже не кажучи про щодобові обстріли орками ЛЕП, важливих наших енергетичних вузлів, РФ перешкоджає виробництву третини (!) дешевої української електроенергії, яка комунікується в європейську силову систему. Іншими словами, уже нині фашистська, варварська політика Кремля через загарбництво, окупацію восьми атомних блоків дістається до кожної оселі, в тому числі і на Балканах. Стосується кишені кожного болгарина. Дарма, що політики в Софії себе оголошують чистенькими, буцімто геть непричетними до війни в Україні. Відмовляються під цим приводом надання нам сучасного військового озброєння. З таким психонейтралітетом до агресора ви, дорогі наші сусіди, точно прийдете до того, що московський чобіт загримає до ваших дверей, було разюче відверте резюме українського лідера. І хоч як там не йорзав у своєму кріслу під час перекладу цих слів Президент Болгарії, йому все ж таки, мабуть, довелося погодитись з цим висновком, бо це була гірка, але правда життя, на якій наголошував В. Зеленський.
За неповних 500 днів великої війни від російських обстрілів постраждала половина всієї енергетики України, і генерація, і енергопередача, наразі верифіковано 271 влучання в енергетичні обʼєкти. Такою, власне, виявилася українська політграмота для Болгарії.
З уст глави нашої держави я вперше почув стільки переконливих доказів того, що Україна стала справжнім проводирем, сурмачем і споборником перебудови нового європейського і світового устрою в основі якого буде знаходитись справжня незалежність і територіальна цілісність. Що зі вступом до цих структур України і її Збройних Сил значно оновляться і Європейський Союз, і НАТО. Бо в Європі і Північно-Атлантичному Альянсі вже всі давно заснули. І дивляться блакитні сни у дві, а то й три зміни. Призначення України — зіграти тут тривогу! І фанфари вже звучать на весь світ. Сурмач — пан В. Зеленський!
Як літератор, я, зрозуміло, найпильнішу увагу звернув на мову нашого оратора. Позаяк красне слівце з уст глави держави в чужій стороні, це мовби пишний коровай до рук і столу хазяїв. Позаяк саме за знаком сущого оцінюють і грамотність, і ерудицію та інтелект гостя. Чи розумар візитар, швидкий на метку реакцію? А як із влучним словом у нього?
Повторюю: не очікував подібного від пана В. Зеленського, якого ще чотири роки тому метикуватій українській людині було важкувато слухати. Це правда. Нині мова нашого високопосадовця доволі вишукана, добірна, і є його елегантна та надійна зброя. Він оперує словами, як достойний літературознавець. Без московитських спотикань, вжитку слів-покруч, бридкого суржику. До прикладу, виступаючи в Софії, в одному місці промови він вжив гарну, нормальну, сказати б, мовну фігуру. Але, напевне, щоб підсилити зміст означення наростив зміст корінного слова жирнішим, маснішим синонімом. І вийшло особливо вдало. Тим самим, не привертаючи особливої уваги, однією влучною фразою виділив головне. В цьому місці мені навіть хотілося підказати главі держави, що нещодавно у світ вийшов новий вельми цікавий ‘’Словник синонімів української мови’’. Підготував його і пустив поміж люди уважний до мови колишній полтавський радіожурналіст Олексій Вусик. Справжній златоуст із народу. Він усе своє життя потратив на збір і формування синонімічних гнізд. І це безсумнівно у віках прислужиться народу…
От скажу вам тут таки: порахуйте, якщо ваша ласка, скільки, приміром, синонімів має слово ‘’сміятися’’? Ну, наведете, думаю десяток, півтора прикладів від сили. А автор вказаного мною словника їх подав мабуть із сотню — усіх не можу й порахувати. Їй-право. І кожне слівце аж пахтить нашою родословною, глибокою, з дозволу сказати, українськістю. Тому гадаю й главі держави добре було б мати таку цікаву, оригінальну книжечку. Заглядати вряди-годи при потребі до неї. Оскільки автор синонімічні гнізда здобрив смачними, влучними приповідками до корінного слова. Їх можна вдало використовувати в промовах, що точно матиме добрий відгук у народі. Тому подаю тут електронну адресу словника синонімів Олексія Вусика про всяк випадок - https://shron1.chtyvo.org.ua/Vusyk_Oleksii/Slovnyk_synonimiv_ukrainskoi_movy.pdf?
Я не повірив спершу своїм очам і вухам: невже ньюсмейкер той самий колишній ліцедей. Ні, це був справжній лідер однієї з прогресуючих країн Європи. Котрий будь-кому вмів сказати правду в очі. Це був досвідчений майстер красного політичного слова, якому язика не показуй — відкусить! Великий віртуоз на всі руки приступний! А як досконало він оволодів тонкощами української літературної мови! Без московських спотикань. От що значить уміло й наполегливо працювати над собою. Бути одержимим політикою і краснослів’ям! Боже допоможи!
Що тут казати: хочу у спічрайтери до пана Зеленського! Хочу на ще вищий щабель піднести рівень його роботи як лідера нації.
Олександр Горобець, письменник.
На відео з Інтернету запис однієї з прес-конференцій В.Зеленського у Софії -
