Є у мене гарні приятелі. Мешкають вони нині в Австрії. У самому серці Відня. Власники клініки з лікування очних хвороб – доктор медицини Анатолій Калістратович та його половинка — кандидат медичних наук Наталія Віталіївна Смалюх. Колишні фахівці Одеського науково-дослідного інституту очних захворювань імені Філатова. Вона, до речі, моя славна односельчанка. І неприхована симпатія всього життя. Бурлескна, гаряча як вічно розплавлений вулкан. Так що знаю її без малого такою вже сімдесят літ. Пані Наталя, це справжній двигун вічного подвижного інтелектуального процесу й прогресу, котрий працює без пального і навіть без повітря, у невагомості, самозаводний з підвищеним інтелектом. Яка знає все і всіх. Усе вміє. Все вирішує і до того ж в одну мить. Їй би бути прем’єр-міністром – люди біди б ніякої не знали, уже б по всій державі стояли б золоті пам’ятники милій пані Смалюх. Це точно!
Ось, хоча б уявіть, собі, будь ласка ситуацію. Працюючі в Лівії, дізналася про те, що у Відні померла її рідна тітка. Наталя у неї з найрідніших. Мерія Відня, звісно ж, житло бабусі собі за пазуху. ''Е, ні, так не буде!" -- їм Наталя Віталіївна. Приїздить до Австрії. За два місяці оволодіває німецькою!!! Ще місяць тратить на вивчення австрійського житлового законодавством, і починає судовий процес у Відні. За рік перемагає в суді і у відвойованому флігелі будинку, в самому центрі австрійської столиці облаштовує приватний офтальмологічний центр. Учіться і заздрість українці! Не єврейка, українка!
От колись давно вона зателефонувала мені і каже, а чому ти головний редактор такої відомої газети України жодного разу не був у нас, у Тріполі? Вони тоді удвох із чоловіком лікували лівійців і безпосередньо їхнього лідера революції від національної біди, якоїсь там пустельної мушки, котра плодиться якраз в людському оці саме будуїнів. Побачить та літаюча зараза людські зіниці мешканця пустелі і коршуном атакує їх. Відкладає в людських очах свої яйця. Їх треба негайно оперувати, щоб врятувати зір. Відтак, мої друзі робили щотижня тисячі операцій. Ой, як же ж це все не просто!
Якщо хочеш, казала Наталя Віталіївна, я тобі організую поїздку до Лівійської Джамахірії. Можливо, і зустріч із самим Муаммаром Каддафі влаштую, якщо таке вдасться. Ти нічого не роби, сиди і чекай…
Ось за день-другий телефонний дзвінок з посольства Джамахірії у Києві: «Готуйтесь, за тиждень виліт».
Це лише називалося: виліт. А насправді дістатися до Тріполі, лівійської столиці, котра знаходилася в найсерйозніших контрах із США тоді було не так-то й просто. Доводилося летіти до міжнародного аеропорту Тунісу Джерба, а далі через пустелю діставатися на авто до Тріполі. Тому, що вся територія Джамахірії була оголошена безпілотною зоною. Американці закрили все небо над Лівією. Який би літальний апарат не здійнявся в небо, його тут же збивали. Без розбору… Ніхто не літав... Були льотні канікули...
Тому нашу делегацію із п’яти чи шести осіб зустріло в Джербі два шикарних урядових «Мерседеси» з зеленими лівійськими номерами арабської в’язі у написах. Вискочили за порт, вклинилися в трасу з рівних як стіл пісків відлюддя і пустелі. Ніде ні рослинки. Пісок і пісок. І тут я зі страхом, що закрався і в душу, і в серце побачив: стрілка спідометра зупинилася на позначці — 200. Оце ж то стріла!
А якщо там на трасі заснув верблюд? Якщо якийсь араб покине авто, яке вийшло з ладу? Де ми всі в одну мить будемо? Якщо лопне на ходу шина? Відпаде колесо? Душа моя точно сховалася в п'ятки…
І нічого в салоні не сколихнеться…
Відстань від Джерби (а це, до речі, острів) до Тріполі 296,6 кілометра. Щоб дістатися легковим автомобілем (щоправда, не сказано з якою він швидкістю рухається) треба начебто затратити чотири години і 27 хвилин. В середньому...
Ось тепер, коли у Києві практично щодобово, та й по декілька разів іноді, оголошують повітряну тривогу, мені завжди згадується безмежна пустеля і швидкість у 200 кілометрів на годину. І я вкотре ставлю перед собою запитання: чому ж ЄС, НАТО, США. Велика Британія Франція, Німеччина не доб’ються того, щоб Білорусь стала безпілотною зоною? ПОЗАЯК, У 70 ВІДСОТКАХ ПРИЧИН НАШИХ ПОВІТРЯНИХ ТРИВОГ ЦЯ: "НАД бІЛОРУССЮ ЗДЕТІЛИ МІГИ.. НЕХАЙ ВОНИ ЇМ РОЗСИПЛЯТЬСЯ В НЕБІ!
Постійні і жахливі обстріли мирного населення України з білоруського неба, під яким колись звучали пісні партизан, (як смішно і навіть дебільно звучить це все нині!, чи не так?) їх поставили в один ряд із терористичними угрупуваннями Нацгвардії РФ, військової кампанії «Вагнер», які оголошені у світі терористичними організаціями. Вони знищили тисячі наших мирних громадян, наші міста і села, житлову і народно-господарську інфраструктуру. Скільки ж можна терпіти знущання над українським народом.?

Я все розумію: почнуться відмовки про єдину союзну державу. Але світ теж не дурний. Треба роз'єднати ці яйця. Вирізати їх, як уміло видаляють ворожі відкладення хірурги в очах чесних лівійців... Еге ж... Іншого не дано...