Зателефонував мені давній приятель із Запоріжжя, привітав із Новоліттям, а тоді й каже:

—Знав би ти, козаче, що у нашому місці нині твориться? Понад сімдесят літ живу, подібного не зустрічав, не бачив…
—І як же ж воно, те ваше диво виглядає? -- цікавлюся.
—А вважай, що все місто, як мурашник з ящиками сюди-туди бігає. З скриньками ''гуманітарки''. Глава держави своїм указом звільнив головного злодія із обласної військово-цивільної адміністрації. А той всі поклади допомоги населенню з-за кордону нашого напівокупаваного краю підім’яв під себе, заскирдував на складах і замість того, щоб віддати людям за призначенням, реалізовував через торговельну мережу, ринки. А тепер, залишившись без керма у руках, віддав наказ залишки добра відати пенсіонерам. Моя дружина з різних фондів, за їхнім покликом уже притарабанила додому аж вісім гуманітарних поклаж. І дзвінки не припиняються. Приходьте, мовляв, отримуйте ще молочні консерви, горошок, яловичину і таке інше. Поморилися люди геть від заморського добра… Усе, що недогризли злодії від влади підбирають... І стид, і срам...
—Так за подібне судити треба?

Злодії у владі

—Та хто їх дістане… Вони вже набили калитки, десь в дорозі до теплих країв, не сьогодні-завтра на цю вертикаль посадять іншого. Все продовжиться в тому чи ще більш брутальному вимірі. Влада, це завжди головні злодії. А цих сьогоднішніх навіть не зупиняє те, що війна, що кращі наші сини й дочки кладуть голови за нашу волю, свободу і незалежність… А вони крадуть як навіжені мільйонами і мільярдами. На чолі з міністрами, головами адміністрацій… Тільки дробовик, хоч би з сіллю в зад, і може виправити ситуацію…
І спробуй переконай таку людину, як мій знайомий із Запоріжжя, що все далеко не так, як все місто нині бігає з яшиками ''гуманітарки'' вулицями обласного центру, тією, котру не встигли реалізувати на ринках їхні місцеві бандити…