У Сан-Франциско, до Лазаренка
Нарешті все частіше чую здорові голоси про те, що найбільшим злом усіх років незалежності України є… кучмізм. Ним породжено два однояйцеві лиха, жовчні нещастя, які спеленали наше суспільство немовби омела дерева – корупція і олігархат. Кучмізм – це водночас і одностороння дорога в путінську расєю. Бо недорікуватий рашомовний генерал кучма по крові і по духу був чистопородним виплодком кремля. Йому повсякчас і затято служив. Ось тому він і повсякчас тягнувся саме в ту тундру. Хоча й сам було уже дійшов публічного висновку, що Україна не росія…
Хочемо ми того чи ні, але найпершою альтернативою біснуватому кучмізму, його людиноненависницькій політиці міліцейсько-прокурорського диктату над усіма сферами суспільства, в тому числі і над свободою слова, позаяк саме Л. Кучму, американці визнали ворогом преси №1 у світі, міг стати хто? Та звісно ж, його прем’єр-міністр 1996 року Павло Лазаренко. Але рано, занадто рано стартував Павло Іванович у похід проти доморощеного диктатора. Кучма спустив усіх собак на свого недавнього висуванця на пост керівника виконавчої гілки влади у державі.
О, що тоді почалося в стані так званих правоохоронців. Неофіційно було оголошено призи у вигляді високих посад для тих, хто знайде, читайте – придумає і припише щонайбільше злочинів ’’Паші Лазаренку’’. Я сам на власні очі бачив у Дніпрі, як одного ранку до перону залізничної станції обласного центру із столиці прикотив потяг, два вагони (!) якого під зав’язку складали відбірні пошуковці компромату --- працівники прокуратури, міліції, КРУ Мінфіну, податківці і представники інших контролюючих органів. Ставилося чітке і конкретне завдання: все поставити догори дриґом, але накопати якнайбільше звинувачень на вчорашнього ’’любимчика’’. Поставити його на місце. Підім’яти і знищити. Всі програми радіо і телебачення, випуски свіжих номерів придворових газет починалися і закінчувалися одним – розвінчанням ’’злодюги Лазаренка’’, котрий, бачите, задумав було повалити самого Леоніда Даниловича, щодо якого навіть сам Конституційний Суд України визнав, що його два терміни перебування на посту глави держави треба зарахувати за ОДИН!
Павло Іванович Лазаренко в пору свого прем'єрства в Україні.
Я би міг вам багато розповісти про ті лови вітра в степах Придніпров’я, але чи потрібно це нині будь-кому? Я би міг вам назвати цілий список діячів у погонах, котрі виросли до полковників і навіть генералів у своїх службах, спеціалізуючись виключно на роздмухуванні слизької і брехливої теми ’’грандіозного крадійства’’ дніпровського прем’єра. Цього, до речі, нічого немає в звинуваченнях, які висувалися в американському суді і за що Павло Лазаренко відбував покарання. Суперечка вийшла просто між двома українськими бізнес-партнерами на американському континенті, одним із яких виявився саме Павло Іванович. Фактично Україна там була ні при чому.
Більше того, навіть у фастомагоричні часи Кучми, коли будь-кому і будь-що могли приписати, до того, що нині насправді, в реальному часі діється у владі, коли т.в.о. міністра просить від закупівлі генераторів, які життєво необхідні найбільш вразливим верствам населення, занести йому 400 тисяч доларів США хабаря, і приймає цю суму в кабінеті, чи коли інший діючий хитроокий міністр, підлеглих котрого вхопили за руку при переплачуванні мільярдів гривень за вдвоє-втроє завищені ринкові ціна на харчі для війська, і він звертається до СБУ ’’заховстати’’, не крахоборів, а журналістів, котрі оприлюднили ці кримінальні дії, ні тоді подібного розгулу корупції, казнокрадства і в помині не було. Хоча он який, на весь світ роздули ‘’’процес’’.
Вимушено мешкає мій добрий приятель пан Лазаренко, через переслідування ланцюгових псів Л. Кучми, в американському Сан-Франциско. У березні нинішнього року помине десять років, як я приїздив на одинадцять діб до того чарівного міста, для участі в судовому процесі. Побував я загалом у 41-й країні світу. Але столиця Каліфорнії, визнаю, це справжній земний рай. І, звичайно, хотілося б побувати в тому краї ще хоч би раз. Місто те мені іноді ввижається у снах.
От приснилося воно, знаєте, мені й цієї ночі. Є там такий гарнющий 39 причал затоки, розташований якраз навпроти знаменитого острова '''Алькатрас'', неподалік всесвітньо відомого моста ''Золоті ворота'', разом із величезними морськими львами, котрі саме там влаштували свій сімейний пляж. Я проснувся і подумав: до чого б те все?
Ага, сьогодні ж день народження у Павла Івановича. Великий ювілей –70 земних років йому. А льви до чого? Явно до боротьби. Можливо пан Лазаренко подасть нарешті позов до суду проти Л. Кучми. За несусвітні брехні, переслідування в житті. Має ж цей блазень колись поплатитися за те, що він натворив на нашій грішній землі. Я приїду свідчити проти цього нелюда...
З Днем народження, Павле Івановичу! Я знаю багатьох людей в Україні, котрі чекають вашого повернення додому. Ще не все у вас втрачено.