Ті, хто минулої неділі, 11 жовтня ц.р., не проспав благословенний ранок, напевне ж, був приємно облагороджений виглядом того, як спозаранку густою непроглядною імлою все було оповито надворі. Ось і перша, видима й надійна ознака глибокої осені.
Ні, це вже був не літній серпанок, з легкою ніжною поволокою. Здебільшого понад річкою і ставом, або прохолодним мочаристим вибалком. Тут одразу й повсюдно видимість упала до кількох десятків метрів. Набираєш швидкість до півсотні кілометрів на годину, і нога постійно знаходиться на гальмах. Добре, хоч суха траса. Але вже десь годині о сьомій, можливо, ледь-ледь пізніше, з-за горизонту, спершу, начебто, несміливо з’являється, виглядає, викочується поволеньки … світла, золотисто-петльована паляниця...
-  Це що місяць загубився із ночі? – голос в авто.
-  Та який там… Сонце не може пробитися крізь неймовірно щільний, цупкий туман… Хоч допомагай йому вручну... Де наша шухля?
А я розсміявся.
-  Знаєте, - кажу. – Є у мене приятель, великий український поет Іван Кокуца. Років із вісім тому, либонь, він видав чепурненьку віршовану збірку, яка називалася «Сонце снідало в тумані…» Подарував мені. Хто не візьме її до рук, неодмінно й каже: а як це? З ложки чи виделки викладає вола Сонце? А що до столу йому подавали – кашу чи суп з фрикадельками? Ось давайте зараз зупинимось, зробимо знімок сонця в тумані і тим самим складемо відповідь для всіх, хто читає поезію Кокуци. Сьогодні сонце точно снідає в тумані. А ми поки що голодні тільки облизуємось…
Ваня Кокуца родом із Вінниччини. Професійний журналіст, член Національної спілки письменників України, поет до глибини душі. Живе і мислить поетичними образами. І всім довкола його вельми цікаво в тому мрійливому серпанку. Працював на Українському радіо. Нині організував і очолює оригінальне і вже добре багатьом в ефірі та Інтернеті відоме «Емігрантське радіо». Маю сказати, що перший густий туман в Україні, це якраз його, Іванова доба! Вітаю тебе з цим, Іване Івановичу!

​Його книжка «Снідало сонце в тумані» настільки цікава річ, що її в мене вже хтось, напевне… позичив.

Написав щойно цей текст, приготувався вставити й світлину оригінального і неповторного ранку. Думав ще й процитувати вам саму поезію, перевернув усю хату, а книжки немає. Гадаю, цю публікацію прочитає сам І. Кокуца, він додасть нам свого вірша. Щоб був повний, як кажуть, літературний комфорт…
Фото автора.