Стало відомо, друзі, що лауреатом найпрестижнішої в Україніпремії Імені Тараса Шевченка в галузі літератури стала українка із Мюнхена ЕммаІванівна Андієвська. Їй нинішнього року виповниться 87 літ. Удостоєна вона заряд книжок. А їх у неї лише поетичних збірок, здається, двадцять дев’ять, а щеє й романи, пів десятка творів малої прози. Окрім того, вона автор тисячхудожніх полотен. Одне слово, як казав мій один знайомий дідусь – заслужонна...
Можливо, й справді достойна. Якщо не брати до уваги дочасновикинуту з конкурсу книгу Галини Тарасюк«Зоря моя вечірняя, або Пророк і Марія» про генія Шевченка і становленняукраїнського духовності в Україні. Але це просто до слова… і всього лише мояприватна думка…
Звичайно, що Емма Іванівна цілком заслужила на відзнакувартістю у 150 тисяч гривень з державного бюджету, бо вона вже ген-ген скількиліт трудиться в царині художньої творчості. Я особисто пам’ятаю її ще зі своєїшкільної парти, з кінця шістдесятих років минулого століття, коли захоплювавсявіршуванням і вивчив на пам'ять такого невеличкого віршика «Хвилі». Він подивувавмене тим, що був на шістнадцять рядків, алемав лише одну крапку в кінці цієї довгої строфи. А загалом це було поетичнеполотно природи такого ось змісту:
Від клена доколони – високо,
По схилутечія крізь листя
То літом баб’ячим,то вусиком
Мерещиться,щоб стать смолистіш,
Щоб іскрувилущити з кахлі,
Вмуровану врухомі мури…
Я тут у кінці поставив, як бачимо, три крапки, у пані поеткистоїть там кома, і все лірично нав’язується далі колоритними образами,додається й додається новими ліричними кларнетами. Мені тоді дуже це подобалось.
Лауреатка шевченківської премії України за 2017 рік, поетка, українка із Мюнхена Емма Андієвська
Уже й не знаю звідкіля той віршикприбився до мене. А я лише нещодавно дізнався, що він уперше був опублікованийу №7, 1961 журналу «Сучасність», на відкритті номера. Це був емігрантськиймодний серед прогресивних українців часопис, який видавався у Мюнхені, демешкала тоді ще молода пані Емма. Вона тільки вийшла заміж за відомого українськогоемігрантського літературознавця ІванаКошелівця (1907-1999). Іван Максимович був першим і багатолітнім редактором журналу«Сучасність». Ось і дозволив, що називається, розмістити три невеличкі поезії уномері…
Нова лауреатка родом із Донбасу,одначе ще з юних літ зробила вибір у бік свого кревного українства і на ційстезі добилася величезних успіхів. Пройшла велику життєву школу, мешкаючи помимоУкраїни з 1931 по 1943 рік і в США, і в ФРН. Але в творчості її завжди основускладала й складає любов до України, до її людей, нашої неповторної, барвистоїприроди. Фахівці з літературознавства стверджують, що Емма Іванівна має свій,притаманний лише їй одній, індивідуальний спосіб передачі і мовно-стилістичних образів,і смислових асоціацій, в тому числі й у її картинах на полотні, без чого вонатакож не уявляє себе. У неї своя манера письма,своя система подачі барв і смислових навантажень. Одне слово, митець від Бога. Хочадехто із критиків явно перебільшує, готуючи цілі трактати з приводу того, якналежить читати вірші Емми Андієвської. Вони й без будь-яких літературнихзнань сприймаються легко і зрозуміло…
Шевченківська премія представницілітератури з числа авторів діаспори – це нагорода всім, хто за різних обставинзалишив рідний край і продовжив творчо на нього працювати. Завжди, щомиті…
Щиро вітаю із цією відзнакоювелику поетесу, письменницю, художника!