Єлюди, як стовпи, як віхи історії. Без них немає, ні опори, ні слави в держави.Ну, скажіть, чи мислима нинішні Україна без Миколи Леонтовича, без його на весьсвіт уславленого "Щедрика"? А без Тараса Шевченка, без Ліни Костенко,без Лобановського, без українки Анни Ярославівни, прабабці тридцяти французькихкоролів?
Є така двоєдина штука, яка зветься вдячність і пам'ять поколінь. Ні, це нете, коли на кожній вулиці, в кожному дворі школи, в кожній лікарні (він щозцілитель?), а в Жмеринці і в приміщенні залізничного вокзалу ставили пам’ятникЛеніну. Ні, то був психоз.
Коли 8 грудня 2014 року хлопці-молодці зі «Свободи» вниз головою штовнулигранітну статую з Лезніківського (Житомирська область) граніту Ульянова-Бланка,я сам це на власні очі бачив, як дехто, хто, до речі, не був досі помічений вкомуністичному фанатизмі, головою об стінку бився: «Не чіпайте Леніна! Це –святе!» Виявляється, можна так привикнути до фанатизму кремлівської пропаганди,коли убивця мільйонів українців буде видаватися за свого «в дошку» навіки. Незнаю, це ще стокгольмський, а, можливо, і синдром Бессарабки: нам все-такипотрібен вождь над головами.
Ну, як же Києву без вперед сягаючого? Того, хто б недремним дозорним окомдень і ніч оглядав із високого постаменту на пагорбі проспекту Тарасу Шевченкааж ген-ген на Схід, де на світанку на небо викочується Сонце, звідки, власне, йскинули кривавого вбивцю мільйонів українців. Кого ж поставити маємо над собою?
Я теж ходив і довго думав над цим. Аж поки не написав, що на місце Ленінадайте мені… Євгена Чикаленка! Мецената, революціонера духу, українськогопатріота, письменника, публіциста - на всі покоління й віки..
Бо то за останні часи був наймудрішій з українців епохи кінцядев’ятнадцятого і початку двадцятого століть! Багатий національний нашпоміщик-самородок, високославний землевласник, знавець тонкощів організаціїселянського життя-буття, виробництва харчової продукції, мудрий агроном, уякого щорічно водилися найвищі, рекордні врожаї зернових і технічних культур. Господар,котрий активно переводив власне виробництво на науково-обґрунтовані сівозміни,на використання високопродуктивної зарубіжної техніки, прогресивних сортіврослин, порід свійських тварин. А найголовніше – він свою передову агротехнікуі кращі методи роботи описав і підготував до видання доступною для розуміннямужиками українською мовою. Тією, якою користувалося село. Нинішньою нашоюмовою!
Але в царській імперії, як відомо, діяли драконівські Валуєвський циркуляр та Емський указ, які жорстоко заборонялибудь-кому друкувати книги малоросійською. Настирливий українець п’ять роківзавзято і уперто, ні на мить не відступаючи, штурмував приймальні і вітальніміністра внутрішніх справ у Санкт-Петербурзі, все-таки змусивши того датидозвіл на випуск 500 тисяч (!) книг з досвіду передового виробництва хліба іковбаси в Україні.
Книги-брошури Чикаленка дійшли буквально докожного серйозного товаровиробника. Українці з цієї брошури вчилися грамоти іяк правильно хазяювати на нашій землі. Це була своєрідна ПросвітительськаАкадемія Євгена Чикаленка в масштабах всієї України! Навряд чи має який народна землі такого, умовно кажучи, Діогена, який світив усім своїм людям. Це бувнаш справжній вчитель-просвітитель мас, не менший за Вольтера, за ЕтьєнКондільяка, відомих наших могилянців - Миколу Мотоноса, Василя (Григоровича!)Рубана, Григорія Полетику!
Таким, власне, був початок, і потужний проривдля Євгена Харлампійовича в царині меценатства, бо те все не давало йому нікраплі зиску, окрім розорення заради свого рідного народу. Як добрий і мудрий,грошовитий Апостол добра, він став опікуватись створенням і випуском першої вУкраїні україномовної газети "Рада". Фінансуючи її Чикаленко зібравтуди наймудріших людей того часу. Хто хоче почитати про це докладніше, прошувідкрийте мої розвідки з цієї проблеми, озаглавлені «Кумир українців дідЧикаленко» тут -http://blog.liga.net/user/ogorobets/article/27642.aspx іпродовження тут -http://blog.liga.net/user/ogorobets/article/27655.aspx
Коли в "Раді" складалася сутужна фінансова ситуація,меценат-українець виїжджав у село і без жалю, особливої скорботності продававчастину своєї маєтності. Ділив її як Шагренєву шкіру за Оноре де Бальзаком. Начеобрізав полу свого піджака, як колись було висловився сам Є. Чикаленко.
За роки існування першої україномовноїгазети Євген Чикаленко загалом безповоротно потратив на її утримання не менше80 тисяч рублів! Коефіцієнтом вартості затрат тоді був не американський долар,а ціна певної маєтності. Приміром, одна корова коштувала 9-10 рублів. Осягнітьсуму тих колосальних збитків на які йшов меценеат ЗАРАДИ ЗАГАЛЬНОГО ДОБРА! Аколи додати, що великий український патріот 25 тисяч рублів потратив наспорудження Українського Академічного дому у Львові, тисячі й тисячі - навипуск «Словара української мови» під редакцією Бориса Грінченка, на лікуванняІвана Франка, зарубіжні поїздки і лікування Михайла Коцюбинського, вийдутьпросто таки колосальні суми.
Вельми мудрий і розважливий українець дід Євген Чикаленко
1903- ого в Україні відзначали 35-літтятворчої діяльності композитора Миколи Віталійовича Лисенка (1842-1912). Про те,щоб вшанувати великого Маестро знані діячі літератури, мистецтва, відомі людидвох роз’єднаних частин України – Наддніпрянщини і Галичини домовилися привідкритті пам’ятнику Івану Петровичу Котляревському, родоначальнику сучасноїукраїнської мови. Відбувалося це в Полтаві, 30 серпня того ж таки 1903 року.Там уперше зустрілися – Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, ПанасМирний, Олександр Олесь, Сергій Єфремов з Василем Стефаником, Кирилом Студинським,Юліаном Романчуком, Євгеном Левицьким, Мироном Кордубою, Василем Сімовичем таіншими. І вже до кінця року цей задум почав втілюватися в життя. Святорозпочалося виїздом пана Лисенка за кордон, у Галичину, в супроводі відомогодіяча та письменника Сергія Єфремова й українського громадського діяча,покровителя всіх національних муз Євгена Чикаленка. У Галичині М. Лисенко, яксам оповідав, був прийнятий «королівською учтою» у Львові, Тернополі, Чернівцяхта інших містах. Друга частина цих торжеств відбувалася в Києві, а також уЧернігові і Петербурзі. Все це фінансувалося з кишені мецената, поміщикаЄвгена Чикаленка.
Цим підкреслити хочу,що Євген Харлампійович просував у народ не лише нашу рідну мову, випускаючи завласний кошт українські газети, журнали і книги, підтримуючи журналістів,письменників, поетів. Він активно потакував і матеріально допомагав доморощениммистецтву, музиці, зокрема.
Фіналу великого українця, його сім’ї виявився надзвичайно плачливим. Я віднайшов устарих підшивках україномовної газети «Свобода», яка з 1893 року щоденновидавалася і видаться (щоправда тепер тижневиком!) у США, відозву редакції досвоїх читачів і прихильників. Мовляв, браття-українці, хто скільки може,скиньмось, будь-ласка, на невідкладну допомогу великому Українцю ЄвгенуЧикаленку і його дружині, бо інакше вони помруть з голоду під Прагою, уПодєбрадах. І браття-українці всього світу по 50-75 центів, по долару скидалисяна допомогу. Є зворушливі списки тих, хто жертвував на прожиток колишньомубагатію, котрий все потратив до копійки на рідну свою Україну! На наш народ! Ценеповторний приклад у світовій історії, пані й панове! Хоча б знайте про це...
Євген Харлампійович якось оцінюючи роботу меценатів зарадисвого людей сказав мудрі і пророчі слова: Україну треба любити не до глибинидуші, а ДО ГЛИБИНИ СВОЇХ КИШЕНЬ! Золотий вислів. Залізна логіка, але жахливасуть!!!!!!!
У статті «Хто ж зійде на постамент пам’ятника у центрі Києва», яка вийшлана ряді українських сайтів, з’явилася також на нашому сегменті Фейсбуку 31грудня 2016 року я написав, що на моє переконання, місце на постаменті у центріКиєва заслужила Велика Людина, неперевершений Українець-Патріот – ЄвгенЧикаленко! І притримуюсь цієї думки незмінно…
Але, розумієте, друзі, пані й панове,хто такий я? Лише журналіст і письменник. І це, звичайно, лише моя приватнадумка.
Тим часом у Києві утворився Просвітницькийцентр Національного відродження імені Євгена Чикаленка. Славні люди, благороднаідея. Очолює цей творчий рух народний депутат України попередніх скликань ЮрійВасильович Гнаткевич.
Об’єднані ним люди ведуть пропаганду того, щобу столиці України площу, котра носить нині ім’я російського графа Льва Толстогоперейменувати на імені Євгена Чикаленка. Це справді чудова ідея! Тим паче, що змосковітським письменником в Києві пов’язано аж сім (!) топонімів: є три вулиційого імені, один провулок, площа, станція метро і меморіальна дошка. Чи незабагато, скажіть будь, ласка. Тим паче, що ніяких заслуг російськогописьменника перед Україною немає. Ну, немає, розумієте, просто немає! ЛевТолстой - і все. Брав участь у Кримській війні, прославляв «руськоє оружіє» -читай «руській мір».
А ось Євген Чикаленко, котрий поклав заукраїнську, Незалежну, Суверенну Україну всю свою величезну маєтність, здоров’яі навіть життя ніяк (було вже декілька спроб назвати його іменем один єоб’єктів інфраструктури Києва) не вдається пробити. Київський заскорузлий,зрусифікований люд глухий на розуміння, відозви до нього! І це треба визнати,як даність!
Тут дві причини. Перша та, що його ім’я ЄвгенаЧикаленко поки що вкрай мало відоме українцям. Позаяк у радянські часи Є.Чикаленка під страхом тюрми не можна було ніде навіть згадувати. А ось нині,думаю, ні в Мінінформі, ні в Мінкультурі, котрі б мали займатися просуваннямімен справжніх українських героїв у маси насправді не знають про кого йдеться.Там просто чиновники не доросли до реалій нинішнього часу. Як і на Банковій, уКомітетах Верховної Ради. Вони знають добре одне – рубати «капусту» з бюджету іховати те все по родичах і офшорах. Для чого їм герої з народу, наші ДУХОВНИКИ.Вони згодні й на площу російського графа…
Більше того, ті, хто блокує рух за очищення української столицівід засилля принизливої для українців змосковщиної топонізації, тим самим тримаютьу парадигмі відворотного «руського міра» нас усіх. Що це, як не відверте рашівськеярмо на шиї українців, коли в столиці незалежної України є аж сім топонімівграфа Толстого, а в Москві лише один. То хто кому тут ближчий, хто кому ріднийбрат, а хто літературний попутник?
Друге: страшенний спротив просуваннюукраїнських імен, наших вітчизняних кумирів у топоніміку столиці чинить цяпроклята «п’ята колона». Її таємні, треба визнати, ресурси і сфери впливувеличезні. Система роботи глибоко законспірована, фінансується ви знаєте ким ізвідкіля. Але й це долається спротивом і патріотизмом. І відступати нікуди!Тільки вперед!!!!
Як підсумок скажу: я зовсім не наполягаю натому, що треба боротися за обов’язкове сходження Є. Чикаленка на постаментперед Бессарабкою. Давайте почнемо з присвоєнням його імені площі перед виїздомз Великої Васильківської на головну магістраль Києва - Хрещатик.
Цими днями від Юрія Гнаткевича отримав осьякого листа:
«…пане Олександре! Комісія з найменувань приКМДА. всупереч агресивним вимогам цілої делегації малоросів і ватників, якихпривела на засідання комісії одна депутатша Київради з "Самопомочі",одноголосно проголосувала за перейменування площі Льва Толстого на площу ЄвгенаЧикаленка. Тепер це рішення висить на сайті КМДА як проект рішення Київради.Цей проект виставлено на громадське голосування через згаданий сайт. Отже, дляукраїнських націонал-патріотів настав час істини: або ми їх, або малороси іяничари нас.
Просимо Вас не тільки проголосувати за площуЄвгена Чикаленка, а й "ПОПРАЦЮВАТИ", долучивши до цього голосуваннядрузів, знайомих, родичів. Агітаційний матеріал дивіться у"Вкладенні". Допоможіть Чикаленку, який у Києві досі не має жодноготопоніму, а Лев Толстой має їх аж сім!"
Далі йде таке звернення вище поіменованогоцентру імені:Є. Чикалнека:
"Українці! Повернімо Україні ім’я великогосина України!
Зараз на порталі КМДА https://forum.kievcity.gov.ua/projects/ триваєголосування за присвоєння імені Євгена Чикаленка нинішній площі Л. Толстого.Справді: навіщо російському графу і письменнику крім трьох вулиць і провулку щей площа в самісінькому центрі української столиці?...
На відміну від нинішніх олігархів і казнокрадівЄвген Чикаленко не напихав грішми свої кишені і не ховав їх в офшорах, а тративїх на українське національне відродження. Україну, як він казав, треба любитине тільки до глибини душі, а й до глибини кишені. Площа Євгена Чикаленка уцентрі столиці нагадувала б грошовим мішкам та корупціонерам, хабарникам іказнокрадам про те, як треба ставитися до України. Тай усім українцям також...
Особливе звернення до тих, хто вважає себеукраїнським націонал-патріотом чи націоналістом. Для них ми наводимо цифри продеякі цікаві голосування на сайті КМДА.
Отже, за перейменування Московського проспектуна проспект Степана Бандери проголосувало 3146 киян. За перейменуванняпроспекту Ватутіна на проспект Романа Шухевича проголосували 3165 киян. Протитаких перейменувань проголосувало відповідно 2548 і 2627 киян. Наведені цифрисвідчать про те, що Бандеру і Шухевича підтримали одні і ті ж самі, як їхназиває Пётр Симоненко, «печерные националисты». Гордимося цим найменням!!!Проти ж виступили одні й ті ж самі ватники, малороси і яничари, одним словом,весь активний столичний «русский мир».
Порівняємо ці голосування з ситуацією проперейменування вулиці Льва Толстого і вулиці Мельникова – організатора першихмарксистських гуртків в Росії. Отже, за Євгена Чикаленка було віддано 1742голоси (проти 2160), а за Юрія Ільєнка 1601 голос (проти 1177). Є. Чикаленко таЮ. Ільєнко є совістю української нації. У такому разі де і чому пропалинеподані за них орієнтовно від півтори тисячі до двох тисяч голосів «печернихнаціоналістів» (3165 мінус 1742 та 3165 мінус 1601)? Чому ті, які активнопідтримали Бандеру і Шухевича, не захотіли підтримати Чикаленка? Значущепитання!
Є надія, що зараз всі українські патріоти незабудуть зайти на сайт https://forum.kievcity.gov.ua/projects/ та, спершу там зареєструвавшись, віддадуть свійголос за Євгена Чикаленка. При цьому треба проявити терпіння, бо не всімреєстрація вдається відразу.