Не знаю, чи пам’ятає хто в Україні, але сьогодні, 23 січня, день народження колишнього прем’єр-міністра Павла Івановича Лазаренка. Йому виповнилось – 65! Із лютого 1999-го він мешкає в Сполучених Штатах Америки. Ось-ось уже дев’ятнадцять літ! Нині можна сказати – всіма покинутий і забутий, окрім, зрозуміло, близьких та рідних. Але найстрашніше – зраджений усіма без винятку колишніми начебто соратниками, насамперед тими, хто відверто і нахабно заявляв у часи його влади і слави про свою відданість і дружбу. Одне слово, все за чітким українським національним супер-сценарієм: ти потрібен лише до тих пір, поки в тебе можна чимсь розжитися…
Як на мене, Павло Іванович у новітній нашій історії державотворення був і залишається фактично єдиною яскравою, колоритною фігурою, людиною здатною хаос перетворювати в порядок, брати до рук усі стихійні процеси, налагоджувати ходи там, де й не було натяку на упорядкованість. Він умів домовлятися, вимагати, відстороняти ледачих і брехливих, знаходити і довіряти толковим та колоритним. Висовувати на командні висоти якнайкращих. Тому при ньому все рухалося лише вперед
Ось ми, (на знімку вище) із беззмінним адвокатом Павла Івановича Мариною Петрівною Довгополою чекаємо на виклик до судової кімнати, де триває процес. Нас ось-ось гукнуть за двері, котрі у мене за спиною. Там я зустріну Павла Івановича Лазаренка. Якщо не помиляюся, ми в останнє перед цим із ним бачилися у кінці вересня (можливо, 19-20 числа) 1998 року. Дуже-дуже давно це було, п'ятнадцять років тому…
Нарешті двері відкриваються. Ще через якийсь час мене попросять до трибуни. Я стаю перед суддею. Вона просить підняти праву руку і скласти присягу.
-Я… зобов’язуйсь говорити правду і тільки правду, нічого крім правди!
Слава Богу Павло Іванович уже давно дома, в колі своїх рідних і близьких. У нього троє старших дітей – дві заміжні дочки і син, ще троє синів від другого шлюбу. Старшому з них п'ятнадцять. Весь, кажуть, у батька. Менші беруть з нього приклад…
Здоров’я і щастя сьогоднішньому іменнику. Тепла і затишку в їхньому родинному колі.
Україна, як рідна мати, завжди Вас чекає до рідного дому, панове…