Хто ви, містер Шевельов?

Сьогодні, 17 грудня, пані й панове, вельми Великий День – роковини Народин знаменитого Українця Юрія Володимировича Шевельова. Юрія Шереха. Якщо англійською - George Y. Shevelov. Насправді – Юрія Шнайдера. Ні, не єврея, а німця за походженням. Батько й мати походили з німецьких родин. Володимир Шнайдер – колишній генерал-майор російської імперської армії 1916 року змінив, за особистим дозволом царя Миколая Другого прізвище Шнейдер у російській транскрипції, на Шевельов. Вибрав саме таке наймення дальшого роду, аби не міняти початкову літеру «Ш» на кухонних серветках. Що скажеш, буває й таке…

Юрій знайшовся 17 грудня 1908 року. Вибрав він собі примхливу, але доволі примітну долю, яка поводила його всякими світами за майже 94 роки активного, бурхливого життя. Де б він не посіявся, завжди важко, по-страдницьки, але розумом утверджував, вивищував своє ім’я над іншими, хто опинявся з ним поруч. Тим паче, що прибрав він собі на талан унікальний фах – українського мовознавця, історика української літератури, славіста. Прославив його на весь світ…

Починав свій шлях у Харкові, де народився, здобував освіту й професійну стезю. Війна водила його по Україні і землях Європи: Німеччині, Швеції. Потрапляє до США. Але ніколи, ні за яких обставин, ніде не схибив своїй унікальній стежині – вивченню української мови, літератури. Він досліджував творчість Тараса Шевченка, Івана Котляревського, поезію Павла Тичини. Опрацьовував тонкощі нашого глибинного мовознавства у творчості інших наших корефеїв слова. Розробляв шляхи становлення білоруської мови, вказуючи на корені формування її зовсім не залежно від пеньків «руського міра», як стверджувало московське язикознавство, приєднуючи туди й українські паростки нашої рідної мови. 
Просто навіть дивно уяснити, як стільки літ будучи гнаним, переслідуваним, насамперед радянськими КГБ, мовознавцями-Білодідами і іншими прислужниками совдепії, він так багато створив наукових праць, досліджень, захищаючи, розвиваючи далі нашу мову, літературу. Став професором Гарвардського, Колумбійського університетів. Двічі обирався президентом Української вільної академії наук (українських науковців за кордоном), членом Української Академії наук України. Лауреат Шевченківської премії України. У 70-80-ті роки минулого століття обирався головним редактором журналу «Сучасність». Помер у США 12 квітня 2002 року.

Думаю, всім запам’яталося, як у часи Януковича пан Кернес і його підручна бригада виполохувала навіть дух і пам`ять про Юрія Шевельова з Харкова. І гидко згадувати те, але треба. Тоді під світлом телекамер їхні, мабуть, "невідомі люди, розбили на будинку, де мешкав український славіст зі світовим ім’ям, дошку пам’яті великого ученого мовознавця, викинули понівечену її геть на смітник. Їм показалося, що Юрій Шевельов буцімто в часи німецько-фашистської окупації співпрацював з загарбниками, опублікувавши в роки війни більше десятка статтей у харківських публічних виданнях, котрі, підкреслю, стосувалися переважно проблем мовознавства, історії літератури. Бо ніякими іншими проблемами мовознавець ніколи не переймався пан Шевельов.

Аби не бути голослівним, я віднайшов частину статей Юрія Шевельова в харківській газеті "Нова Україна" періоду окупації. Ви зараз побачите заголовки публікацій і зрозумієте, про що вони. Отож:
1. "Уярмлена мова" (спільно з Нетаєм-Цебенком). Ч. З, 11 грудня 1941.
2. "Визначний український діяч. До роковин смерти О. Потебні". Ч. 13,
25 — 26 грудня 1941.
3. "Перша ластівка". Ч. 20, 4 лютого 1942. (Про альманах "Ластівка"
1841 p.).
4. "Брудні наміри большевиків". Ч. 34, 21 лютого 1942. (Про санітарний
стан міста).
5. "Тарас Шевченко". Ч. 181, 1942.
6. "Високе завдання". Ч. 181, 1942.
7. "Спиридон Черкасенко (1876 — 1940)". Ч. 247, 1 листопада 1942.
8. "Замість рецензії (Міркування в театральній залі)". Ч. 259, 25
листопада 1942.
9. "Олександер Олесь". Ч. 275, 1942.
10. "Ідучи з концерту". Ч. 320, 10 січня 1943.

"Була ще стаття про Василя Мову (1842 — 1891), опублікована 1942 року" - писав про це в своїй статті "Роман Якобсон" Юрій Шевельов...

Хіба назви публікацій не вказують про що вони? І де ж тут, покажіть, будь ласка, співпраця з фашистами? Бандерівець, петлюрівець - на всі сто відсотків, але приклеїний з голосу колишнього міністра освіти УРСР, москофіла Білодіда ярлик фашиста - брехня! До речі, одна з серйозниз праць Юрія Шевельова стосувалася Симона Петлюри. Але не політика, військового діяча, лідера УНР, а автора цівої творчої спадщини. Глибинне дослідження стилістики літератора. Такий ось особливий петлюрівець...

Нинішні новоявлені «каліфи на час» у Харкові, мабуть, вважали, що в ту фронтову пору Другої світової мало зупинитися все життя. (Чомусь вони не позбавляють себе радощів бучних іменин і ювілеїв тепер, коли триває кровопролитна війна з Москощивною!) А тут, як не парадоксально, в окупації у зросійщеному до того Харкові, ожила українська мова. Всі вивіски з російських були замінені на українські. Рідна наша мова залунала звідусіль. Що таке сталося насправді, я хотів продемонструвати тут, зараз, трофейним фото вулиці Харкова періоду Другої світової війни. Відшукав, колись було, такий харектерний знімок, де видно, що всі вивіски, об`яви, поруч з оголошенням німецької комендатури, виконані виключно українською. Жодної фрази російською в центрі Харкова! А тепер не можу його відшукати ту світлину в своєму архіві, на жаль. Даруйте!

Мені здається, що якби Юрій Шевельов, уроджений Шнейдером, був, як дехто все-таки вважає євреєм, а не німцем, як було насправді, то він би у нинішньому Харкові нізащо б не удостоївся того варварства, котре сталося з його пам’ятною дошкою. Чи, можливо, я помиляюся, друзі? Підкажіть… Поправте чи що?

Стає водночас і надзвичано цікаво, а чому харківська громадськість не поверне на законне місце пам’ятну дошку Юрія Шевельова в Харкові? Де наші державні інституції? Чого мовчить один відомий чоловік, пригрівшись на найвищій правовій посаді, який дуже часто позиціонував себе раніше ревнивим любителем і знавцем літератури, найактивнішим читачем України? Чи тепер він більше полюбляє папери іншого формату?

Сьогодні я прочитав статтю Юрія Шевельова «Зустрічі з Романом Якобсоном». Також славістом, запеклим ворогом українця в екзилі. Лише 36 сторінок журнального тексту. Але як це вишукано подано, друзі! Вищий пілотаж есеїстики, краснописьменства! Ознайомтесь - пропоную, такого модерного тексту за літературним стилем ще пошукати. Юрій Володимирович так чудово писав, як Гмиря, як Дмитро Гнатюк співали. Така мовна досконалість лише від Бога.

Із 2013 року в Україні встановлено Літературну премію імені Юрія Шевельова – нагороду за літературну та наукову есеїстику. Я б сказав, за модерне володіння словом, витонченим стилем на письмі, за вільну думку в творах. Чотири рази до нинішнього року результати конкурсу оголошували за тиждень, за декілька днів до уродин Юрія Шевельова. Нині щось і десь, либонь, заклинило. На носі уже 18 грудня, а про переможців ні пари з уст. Що ж, зачекаємо до понеділка…

А поки що ж зазначимо, що чергові роковини відомого у всьому свті славіста, мовознавця в Україні відзначили підозрілою... мовчанкою... Це не просто жаль, що так сталося, а надзвичано і надзвичайно прикро... Не вміємо вшановувати своїх світил. Бо не кум він вождя з Банкової... 

Читати більше про Юрія Шевельова можна тут- https://www.facebook.com/lesya.porut/posts/631912943673712