У Росії 7 статтю нового закону "Про освіту", який нещодавно прийняла Верховна Рада України, назвали "моноетнічний мовний режим". Ну, й слава Богу. Хоч нарешті тепер там побачили, що наша держава моноетнічна країна. А такою, відповідно до стандартів ООН, може називатися держава, в якій мешкає не менше 67 відсотків громадян корінної нації. Цю ж позицію підтримує профільна міжнародна організація Freedom House, яка офіційно опікується цією проблемою. В Україні ж відповідно до перепису населення 2001 року, кількість українців, тобто титульної нації складала 77,8%. У зв’язку з анексією Криму, розгромом РФ нашого Східного Донбасу, де мешкала основна етнічна частина російського населення, яка частково покинула межі України, цей відсоток ще суттєво зріс. 

Агенти впливу Москви, які окопалися в структурах виконавчої і законодавчої влад в Україні усе роблять для того, щоб недопустити проведення в країні перепису населення. Позаяк тоді офіційно може підтвердитися, що громада українців в етнічному складі населення за нинішніх умов сягне не менше 90 відсотків. Якщо не більше! Про яку тоді двомовність в Україні можна говорити взагалі?! Кого захищати Московії в Україні, якщо її «рузький мір» розбігся під залпами «Градів», після істеричних і хворобливих закликів «Путін помогі!»? 

Такою моноетнічною єдністю можуть похвалитися хіба що Китай, Японія, В’єтнам, обидві Кореї, Вірменія, Албанія та й Росія, поки її остаточно ще не полонили мусульмани й китайці, чиї громади там зростають з шаленою швидкістю. Блокувати перепис населення вигідно і різного роду баригам-крадіям при владі, які відщипують-давляться від бюджетного пирога, прибираючи до рук частку добра «мертвих душ». Чиновникам корисний абсолютний туман з кількістю населення, де ловиться рибка і велика, і мала. 

Ворогам із-за кордону всяко підігрівають ситуацію внутрішні недруги. Ось, приміром, такий нардеп від так званого «Опозиційного блоку», як Михайло Папієв вчора, 20 жовтя ц.р., на одному з телеканалів став паплюжити новий Закон «Про освіту», заявляючи, що в його рідній Буковині від нього суттєво постраждає, мовляв, румунська громада. Справді, в частині населених пунктів краю у тамтешніх школах викладання предметів здійснюється мовою національної меншини. Відтак, мешкають люди начебто в Україні, але всюди і у всьому ігнорують її зовнішні атрибути. Її мову, літературу, культуру. Все життя в цих громадах підкорено прицілу на велику Румунію. І на податки українців тут готуються кадри для… Бухаресту і його територій. Діти з української Буковини, отримавши тут базову освіту, в основному їдуть навчатися, працювати до сусідньої держави. Там готуються люди навіть не з подвійною, а з чітко вираженою єдинонаціональною ідентичністю. Часто навіть ворожою до української...

Такої, як мовиться у просторіччі, «лафи» немає ніде в світі, щоб одна держава в поті чола працювала, як кажуть, на вола, тобто готувала кадри для іншої, закриваючи очі на те, що її територія перетворюється фактично на чужинський анклав, де ніхто не оволодіває українською, де ігнорується українське законодавство, буквально за сільські «поребрики» вимітаються українська мова, культура, література. 

Працюючи власкором газети «Сільські вісті» по ряду західних областей, у тому числі й по Буковині, я бував у колгоспах, населених пунктах, де мешкають румуни і стикався з тим, коли тамтешні мешканці геть не володіли слов’янськими мовами – ні російською, ні українською. Або ж робили вигляд, що не владують ними. Власне, в Україні з ними доводилося спілкуватися з перекладачем. Уявляю, що тепер там робиться, коли виросло декілька поколінь за капіталістичної розпусти, дикого і безкарного ігнорування української державності. 

Новий Закон «Про освіту» ставить усе на свої місця: викладання предметів у школах здійснюватиметься українською, а хочете, щоб ваші діти володіли материнською мовою – відкривайте недільні школи. Але за свій, чи на кошти Румунії, школи. Так, як робиться це в усьому цивілізованому світі. Це сповна відповідатиме стандартам української Конституції. Годі сидіти на горбу України!

Начебто «рятуючи» ситуацію, пан Папієв вдався до відвертої брехні у своєму виступі на телеканалі, заявляючи, що в Румунії буцімто є українські школи, які фінансуються за кошти сусідньої держави. 

Неправда! Немає подібного, і ніколи не було такого. Є мовбито десь одна недільна школа, але де саме, ніхто конкретно назвати не може. 

Покажіть бодай одного фахівця, підготовленого в Румунії для України. А наших випускників освітніх закладів у Румунії тисячі, бо майже сто шкіл Буковини до прийняття нового Закону «Про освіту», та ще й досі працюють у режимі повного ігнорування стандартів української школи. Так далі не повинно бути. Тому якнайшвидше потрібен підпис глави держави під новим Законом «Про освіту».
Олександр Горобецьперепис населенняЗакон "Про освіту"мова викладання