Частомандруючи трактами України, насамперед західних і північних регіонів, подумкизгадуєш шизофренію Савелія Крамарова з відомого радянського кінофільму: «а упродовж дороги мертві з косами стоять…» Нинілякають не покійниками, а екзотичними зарослими диких велетенських зонтичних рослин,котрі прийшли до нас немовби з інших світів, перетворили опріччя шляхів удивовижні, страхітливі, непрохідні хащі, котрі щодалі невгамовно розширюються,загарбають довколишні території. Ті, хто знає, що це за дивні представникиновоявленої флори, наче пришельці з казки жахів з`явилися наяву, застерігає: не заходьте доїхніх нетрів, це небезпечно.
Велетенські,подекуди заввишки до трьох метрів, уночі начебто рукаті ростини, які окупувалинаші шляхи, луки, яри і вибалки, береги водойм, лісосмуги – отруйна багаторічнарослина, яка все більше поширюється просторами України. Вона відноситься до такзваних, мовою науковців, - інвазійних видів живого, як колорадські жуки, доприкладу, розповсюдження котрих майже неможливо припинити. Ця флорозараза маєсвоє ім’я - борщівник Сосновського.
Походитьвін загалом з Кавказу. У давні часи очищене від шкірки листя молодих (до появицвіту) рослин горці використовували для перших обідніх страв - овочевих супів інібито навіть для борщу. Звідси, власне,походить ця дивна назва екзота. Йогокоштував колись і Коба – параноїк Сталін. Коли у післявоєнні часи в СРСР, уколгоспах і радгоспах Прибалтики та Білорусії був величезний падіж худоби, черезнестачу кормів, вусатий Джугашвілі порекомендував: сійте борщівник. Він такросте, як ніяка інша рослина. Мовляв, якщо його їли люди, то піде на харч ітваринам.
Україні рад було так, що сказано в Москві – виконується блискавично. Литовці, латиші, естонці, білоруси, буквальнонавипередки одні перед іншими, позасівали поля і дуже швидко пошкодували.Лікарі невдовзі мали клопотів з ураженими від опіків у людей: варто соку рослинипотрапити на шкіру, як за декілька діб рана перетворюється на вразу, мовбитоотриману в сильному вогні. Як правило травми шкіри кваліфікуються опікамипершого ступеня. Худоба відмовлялася поїдати такий корм. Тому рослину тут женарекли: «помстою Сталіна». До речі, уже тієї пори борщівник Сосновськогоповсюдно в країнах капіталу був оголошений карантинною рослиною, а на рівніфахівців колгоспів та радгоспів у СРСР цього просто не знали: країна жила за «залізноюзавісою».
Ізліта 1983 року я працював завідувачем відділом сільського господарства газети «Сільськівісті», яка тоді видавалася накладом понад 2,5 млн примірників і йшла практичнов кожну хату. Якось перебуваючи у відрядженні в Житомирській області, почувтаку бувальщину. Молодий голова колгоспу, бажаючи виділитись у так званомусоціалістичному змаганні за якнайбільше заповнення кормових дворів силосом,привіз звідкілясь із Росії насіння дивної, швидко ростучої культури. Розростаєтьсяблискавично, майже, як бамбук, дає величезну зелену масу.
Спершув господарстві дуже раділи тому, що в сусідів кормів на зиму ще й у кошіль неназбирали, а тут усі силосні траншеї забиті. Худоба споживала, казати б,гастрономічну новинку з великою неохотою. А молоко від тамтешніх корів за тиждень-другийпісля годівлі тварин борщівником геть згіркло, втратило продуктивну якість івід його почали відмовлятися переробники. Як розповідав мені один київськийучений, на генному рівні у корів, від тривало вживання борщівника Соснівського,відбувається мутація, в результаті якої вони втрачають природну здатність бутигодувальницями людей.
А тут іще однаоказія трапилася, яка буквальна потрясла всіх. Їхало трасою через колгоспніполя авто. Якраз мимо лану з борщівником. Водія так наразі припекло з випорожненням, що він ічкурнув у зарослі, та ще й без газетки. Ачерез дві доби його зад став вогнистим струпом… Тут і кормозаготівельникиколгоспу потяглися до лікарень. Варто соку борщівника потрапити на шкіру, яктам же утворювалася величезна опікова рана. Одне слово, в село привезли біду, івже тридцять літ ніхто не знає, як побороти ту заразу. Всі узбіччя, переліски,яруги заросли гігантськими велетами, навіть наближатися до яких небезпечно. Вітри,повені, птахи рознесли насіння «зеленого колорадського жука», як іще в народіназивають рослину, рознесли на десятки, сотні кілометрів.
Підозрюю,що подібних до житомирського хитро витесаного голови колгоспу, який тодіконтору колгоспу пообвішував червоними прапорами й грамотами парткомів заудатну заготівлю силосу, в різних краяхвиявилося чимало. Ось, скажімо, в межах села Сівка Войналівська Калуськогорайону Івано-Франківщини (офіційні дані) зарослі цієї потворної рослини склалавже 20 гектарів, сусіднього села Новиця – 12 га. Буквально дикий ліс із цихстрашних гігантів стоїть уподовж тамтешніх річок Лімниця та Чечва.
Буквальностогін стоїть від наступу цієї страшної рослинності на Львівщині, де вона ужезаймає тисячі гектарів (про це дивіться, слухайте тут - https://www.youtube.com/watch?v=5y-EZRRKjIo).
Бюджетнимрядком держави передбачено чималі кошти на розвиток Фітосанітарної службиУкраїни, а, отже, й на боротьбу проти подібної біди. А от організувати її,поставити на європейський рівень немає кому. Уже тривалий час Кабмін не знайде достоногоочільника на це місце. Давно не було і немає в цій службі першого заступника голови:ніяк не домовляться вожді-правителі, кого поставити на це доходне місце. Донедавніх пір заступником голови Державної ветеринарної і Фітосанітарної службиУкраїни (так офіційно зветься ця служба) працював Олександр Вержиховський, тривалий ужечас будучи єдиним у всіх керівних іпостасях. Але в кінці нинішнього липняКабмін і його звільнив з роботи. Тепер фітосанітари взагалі безхозні. Чи можетут бути толк у боротьбі з такою прогресуючою болячкою, як борщівник-гігант? У відомствіпо-старинці у всьому орієнтуються наРосію. А там, щоб було зрозуміло, ще до 2012 року були фінансовані державоюнаукові розробки з масового підвищення врожайності цієї… кормової культури. Кажуть, що там і по нині захищають докторські дивертації з даної тематики...
Бідаі байдужість...