Подарували нам з дружиною квитки до театру іменіІвана Франка. Недільний спектакль - «Квітка будяк» за сценарієм Н. Ворожбит,яка взяла основу начебто п’єсу Миколи Куліша. Сказали: «Повинно сподобатись.Там все зав’язано на елементи і висновки сьогоднішнього дня…»
Справді, на сцені уривки з життя людей, яким воно є сьогодні– здебільшого убоге, трагічне, обов’язково ж скероване на гроші. Саме вони –головний подразник людських стосунків і взаємин. Розмови в основному про продажнирки, убивство людини за десять тисяч зелених, А ще про заробіток повією наоб’їзній (кружній), аби вилікувати сестру інваліда, врятувати батька відалкоголізму. Серед героїв п’єси і,напевне, колишній компартійний чин, який бореться за отримання у приватнувласність заводу. Суперником у нього молодик після Гарварду, який наречених собівибирає по гаманцю батька. Це розповідь і про єдине щастя молоді – Інтернет, деможна бодай помріяти.
Загалом усе розвивається на сцені за законами жанру:револьвер з’являється у першій дії, в другій з нього, звичайно ж, стріляють.Для прив’язки спектаклю до нинішнього дня вживаються сучасні топоніми і зал наце живо, бадьоро реагує. Як і на декілька начебто спічів головного героя(Богдана Бенюка), де одним словом згадується влада з трьома крапками паузи.
Розповідаючи про спектакль, не можу обминути і зовнішньогоантуражу. На підході до театру, довкруги скверу франківців наче в засадіпритулився понад десяток автобусів з військовими, які, либонь, знаходились урезерві охорони Майдану. Щоправда, від кого вони його мають обороняти –зрозуміти ніяк не можу. Близько дев’ятнадцятої вечора, коли весь рій театралів,що оточили приміщення Мельпомени, спішно допалюючи сигарети зреагував надзвінки із зали, поспішив налицедійство, за сотню-другу метрів від театру , в стані бійців, що знаходилися уповній екіпіровці, либонь, зіграли тривогу. Все тут заворушилося, зарухалося. Підрозділи стали шикуватися, а тоді лдніпідтюпцем поспішили по команді вниз по вулиці Городецького, інші – побігли кудисьугору, мабуть, на захист адміністрації президента (АП). Там був свій спектакль,зі своїми героями і ворогами. Я б сказав, що вистава справжня і бойова.
Отож, в одному й тому ж самому кварталі столиці, того самоговечора розігрувалося два сценарії нашого теперішнього життя. Сценічний, з акторами,аплодисментами і антрактом, а, значить, з кавою і тістечками, а ось на вулиці,за стінами оселі франківців, складався далеко нетеатральний антураж, котрий будувався наживо під напором людськихемоцій, без придуманого сценарію. Бо коли на сцені стрільнула хлопавка (після 19:00), то наМайдані і під АП, як повідомив справжній, не театральний Інтернет, доступний іна спектаклі, уже затріщали кості протиборчих сторін і в середмісті, і під канцелярією П. Порошенка. І тут супротивниками, як і три рокитому, з одного боку були люди з народу – знову жорстоко обмануті, ображені новою злочинною владою, і добре навчені правоохоронці з іншого - захисники олігархів та корупціонерів, котрірозсілися на Печерських пагорбах по кабінетах для ще відвертішого, ганебнішого збору хабарів.
І здалося мені, що в тому, що у нашому житті за три рокинічого не змінилося є багатьох вина. На жаль, головного, як я розумію, театрудержави, напевне, також. Бо якщо суть показаного спектаклю «Квітка будяк», це і є злоба дня, то я хочувсім нам сказати, панове, що такої «злоби» я завтра під театр імені Франка можупривезти ще хоч три гарби насипом, коли не значно більше. Можна порушити теми і дитячогосирітства, і казнокрадства… Та ще чимало чого.
Одначе, пані й панове, режисери з акторами - франківці, в тому числі й сценаристи, вивже вдруге за останні три роки географічно перебуваєте у самому центрівогненних і силових протистоянь влади та народу. Знову в центрі столиці розгортаються наметові містечко, і зчиняється штовханина-смиканина побіля них. Кулі з Майдану свистіли і над вашим театром. Де ж вистави у відповідь на подібне? Якщо хочете конкретніше – про Революцію гідності, коли така насправді відбувалася!? Не про об’їзну з повіями: це, як по мені, вже старе, як світ, а пролюдей, які під кулі пішли у наступ на тодішніх корупціонерів "при" і "у" владі, атепер - на їхніх сіамських близнюків. Про те, як нові куми захопили грошові потоки в державі, без освіти призначаючи один одного на регламентовані фахові посади. Коли ж про таке гоорити, як не тепер, на злобу дня? Показати, чим це все повертається для простих людей. Хочеться на сцені розв`язок з теми сьогоденного життя. Адже, якщо по великому раухнку, то п`єса пані Н. Ворожбит - це відголосок на події, описані М. Кулішем у Польщі...
Якщо ж бодай побіжно проаналізувати репертуар театру, то реалій нашого злободенного сьогодення навряд чи багато знайдемо. Чим таку неувагу пояснити?
Тому мені видається, що аншлаг у театрі досягається лише майстерною грою акторів. А хотілося ще б зустріти й розбір актуальної теми життя на сцені. І не з окремих фраз виловлювати їх...
Доки це буде в Україні, як те довелося зустріти вчора післяспектаклю. Фактично театр оточений до зубів озброєними людьми. Глядачів,немовби у гетто, зі спектаклю по коридору спрямовують до метро.
А де спектаклі про війну з московітами, де вже загинуло,нагадаю, понад 10 000 українців, якповідомило ООН, постраждало не менше 1 000 000 мільйона дітей.
Оголосіть конкурс на п’єсу цього калібру, вам буде з чоговибирати.
…Коли після спектаклю ми спускалися в метро по ескалатору,побачили серед портретів героїв Небесної Сотні, виставлених тут, збільшену світлину зовсім юного киянинаОлександра Плєханова. Він був студентом архітектурного факультету будівельного університету.Мені чомусь запам’яталося, як сказала в ті трагічні дні його збідована мати,коли її сина застрелив снайпер:
-Сашко був ідеальним сином і чудовим хлопцем, ось, чому,власне, він і опинився на Майдані. А що згубило його? Любов бандитів від владидо грошей. Я проклинаю всі ваші заробітки на крові людей, на житті таких молодихлюдей, яким був мій син…
Невже подібна біда знову може повторитися?