Євген Чикаленко написав і видав, перед цим п’ять літ поспіль умовляючи міністра внутрішніх справ Росії надати дозвіл на їх публікацію українською мовою, що забороняв робити знаменитий Валуївський циркуляр, практичні поради для сільського господарства, озаглавлені «Розмови про сільське хазяйство» у 5 книгах. Вони таки з'явилися півмільйонним (!) накладом і становили своєрідну популярну енциклопедію для селян. З 1900 року Чикаленко мешкав у Києві. Видавав українські щоденні газети «Громадська думка», а потім і «Рада». У редакціях працювали Борис і Марія Грінченки, Сергій Єфремов, Микола Вороний, Симон Петлюра, Дмитро Дорошенко, Людмила Старицька¬-Черняхівська. Гадаю, цих людей представляти не потрібно…
Якби сталося диво і ожив Михайло Коцюбинський, він би сказав, що людиною, котра найбільше опікалася письменниками його пори, хто надавав їм посильну безповоротну матеріальну допомогу в житті і побуті, і йому, зокрема також, був меценат Є. Чикаленко. Цими днями у друкарні київського видавництва «Фенікс» завершується до виходу у світ моєї книги «Постаті з вирію», один з її розділів розповідає про поїздку за кордон М. Коцюбинського та Є. Чикаленка. Шукайте твір – буде вельми цікаво прочитати.
Досліджуючи долю Євгена Харламійовича, я нещодавно знайшов разючу публікацію однієї з газет української діаспори в США про те, як колишній український багатій Чикаленко, котрий усі свої заощадження віддав на громадську, літературну роботу з утвердження української мови й культури в нашій стороні, залишився з дружиною без будь-яких засобів до існування за кордоном. Все що мав, віддав на благо України. Чоловік, якому, до речі, після Павла Скоропадського (1918 р.) запропонували булаву гетьмана України, від якої Чикаленко відмовився. Отож, у вівторок, 13 червня 1922 року одна з газет американської діаспори виставила такий заголовок: «Тяжке життя Євгена Чикаленка». В замітці вказувалося (транскрипція тієї пори дотримана): „Відомий наш діяч Евген Чикаленко опинився в тяжкім, просто безвихіднім становиші. Здавна хоріючи, він в останнім часі дуже надвередив своє здоров’я і якщо не піддасться операції, то життя його в небезпеці. Тим часом матеріяльні засоби старого заслуженого діяча, одного з фундаторів „Академічного Дому" й добродія Наукового Тов. ім. Шевченка, такі, що рішучо на се не позволяють. Чикаленко та його жінка дуже бідують на еміграції. Старий збирає дрова в громадськім лісі, а жінка ходить на фабрику о 6-тій рано. І от недавно, підважуючи в лісі важке дерево, старий підірвався і лежить тяжко хворий, без догляду. Ні помогти йому встати, ні зварити їсти — нікому, бо жінка працює на фабриці. Треба-б старому зробнти операцію, але на клініку й лікування у нього грошей нема. Наші інституції, а в першу чергу Наукове Товариство ім. Шевченка, повинні поратувати заслуженого українського діяча". Ця публікація підняла на ноги українців за кордоном, насамперед у США. Газета «Свобода», яка без перерви видається в Чикаго з 1893 року, розпочала збір коштів на порятунок колишнього мецената та його дружини. Матеріальна допомога була надана. Є Чикаленко після цих подій прожив іще сім літ…
Примітка:
Пані й панове, не забуваймо, що нам потрібно відбирати кандидатури на увіковічнення фактично двох постатей знаменитих українців у центрі Києва. Другу – на місці кінотника під вигаданою фігурою ненависного більшовика Щорса.