Скільки буде сонця ісвітла на Землі, знайте, що 17 грудня у Києві, сніг на пагорбі довкругиколишнього так званого Жовтневого палацу культури має бути для нас, українців, багрянимвід крові наших старших братів і батьків. Саме цієї пори 1934-го, у підвалі цьогопохмурого приміщення, на виконання рішення виїзної сесії Військової колегіїВерховного суду СРСР, було розстріляно 28 інтеліґентів - письменників, науковців,журналістів, освітян - славних наших братів-українців.
14 грудня того року з Москви до Києва прибула «розстрільна» команда на чолі з головоюВійськової колегії Василем Ульріхом. Це був виходець із Риги, котрий особливовідзначався авантюрним і віртуозним вмінням «шити» справи проти неугоднихпартії людей. Дар цей у нього удосконалився, можливо, від того, що спершунавчався в комерційному відділі Політехнічного інституту, який так і незакінчив. З молодих літ у ЧК. Ніякої юридичної освіти не мав, але вже 1926 рокунесподівано очолив Воєнну колегію Верховного суду. Дехто з дослідниківстверджує, що В. Ульріх отримав цю посаду за особистою вказівкою Сталіна, якийтієї пори активно пощипував дружину Ульріха – співробітницю секретаріату ЛєнінаАнну Кассель.
Ульріх, з пересадкою на добу в Москві, прибув доКиєва фактично з Ленінграда, де очолювана ним Військова колегія вже почала активнийвідстріл «ворогів народу», які начебто брали участь в убивстві «любимця партії»Сергія Кострикова-Кірова. Він зі своєю бригадою смертників виїхав до новоїстолиці України на особисте прохання першого секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора. Цей полякза походженням, страшенно ненавидів усе українське і не зі служби, а за власнимпереконанням посилював знущання в період комуністичного геноциду протиукраїнського селянства. Покінчивши з голодомором, оббиранням селян, взявся заофіційний відстріл інтелігенції. Під його проводом чекісти зліпили справу протимолодих інтелігентів. Косіор забажав, щоб процес проти українських журналістів,письменників прозвучав на весь Союз, тому запросив провести процес у Києвіособисто Ульріха.
- Можу виїхати до вас лише на дві доби,Станіслав Вікентійович, - відбивався суддя-убивця.
- Два дні? – перепитував Косіор. – О, цього длянас цілком достатньо! Тут у нас група лише в 39 ворогів. Нам би тільки вироквід вас, Василю Васильовичу. Ми їх тут же й «шльопнемо», як нам радить це робитидорогий Михайло Іванович Калінін…
Косіор мав на увазі нову постанову центральноговиконавчого комітету Союзу РСР «Про внесення змін до діючогокримінально-процесуального кодексу союзних республік» від 1 грудня 1934 року запідписом М. Калініна. Там було п’ять пунктів, які розв’язували руки інквізиторам.
1. Слідство у цих справ справах завершувати вдесятиденний термін;
2. Обвинувальний вирок вручати лише за добу дорозгляду справи;
3. Справи слухати без участі сторін;
4. Касаційне оскарження вироків, як і дії щодопомилування не допускати;
5. Вирок щодо вищої міри покарання приводити вдію негайно.
Суд розпочався 14 грудня. В цей час Київське ЧКотримало особливо таємне завдання. Секретна група повинна була провести обшукиз вилученням в українських ентомологів-любителів двох-трьох альбомів засушенихметеликів.
«Викаблучуючись» перед Косіором з приводупоїздки на суд до Києва, Ульріх ніби між іншим, заявив:
- Ви ж знаєте, що моє хобі – полювання на метеликів.А у вас цієї пори літають лише сніжинки. Чого мені до вас їхати?
- Та ви що, Василю Васильовичу, я вам обіцяю дваальбоми вже пійманих і засушених яскравих українських метеликів. Таких ви й небачили ще. Буде навіть «Тигровий вітрильник». Тільки приїжджайте…
- А ви що також захоплюєтесь колекціонуваннямкомах? – негайно відреагував суддя у телефонну трубку. – Хоча, відомо, tiger swallowtail це явноне український, а американський метелик…
- Я просто серйозно готувався до вашогоприїзду. Дещо прочитав про ваше захоплення. А взагалі ж бо, ми хочемо першимипросигналити, що Україна жорстоко бореться з тими, хто ставить за мету вчинятизамахи на керівництво ЦК і товариша Сталіна. Тому нам потрібен вирок за вашимпідписом…
- Все, я їду негайно. Ви мене переконали…
Дві з лишком доби тривали суцільні п’янки. Взалі тривав судовий процес, за сценою, в теплій кімнаті стіл ламався віднаїдків та напитків. Регулярно сюди з’являвся голомозий і лобастий Косіор. З-зазавіси до нього спускався такий же плішивий,слимаковидий Ульріх. Жерли, пили і потішно реготали. Перший секретар цкрозповідав веселі анекдоти про тупих хохлів. Звідси поїхали на закриту дачу.Там пиячили до самого ранку, танцювали з артистками під баян. Спохмелений головаВійськової колегії Верховного суду СРСР з’явився на чергове засідання лише пообіді наступного дня, коли вже завершували зачитувати вирок. З 39 притягнутихдо відповідальності двадцяти вісьмох засудили до вищої міри покарання –розстрілу. Нібито за підготовку замаху на зверхників комуністичного режиму.Ульріх безпосередньо з спецкімнати зв’язку доповідав особисто Сталіну, що середприречених на смерть відомі українські письменники, поети, літературознавці. Кров полилася рікою…
Ось імена цих людей, яких засудили до розстрілуввечері 16 грудня 1934 року, а вранці 17-го їх уже й прикінчили вогнепалами: братиКрушельницькі – Тарас та Іван, Кость Буревій, Григорій Косинка, ДмитроФальківський, Романа Сказинський, Олекса Влизько, Михайло Лебединець, РоманШевченко, Михайло Оксамита, Олександр Щербина, Іван Терещенко, КостянтинПівненко, Гаврило Проценко, Сергій Матяш, Олександр Лященко, Євген Дмитріїв,Адам Богданович, Порфирій Бутузов, Іван Бутузов, Володимир П'ятниця, ЯковБлаченко, Іван Хоптяр, Петро Борецькоий, Леонід Лук'янов, Домінік Польовий.
Першу частину цього списку складають іменамолодих, але вже відомих людей. Брати Крушельницькі, до прикладу, –представники унікальної родини українських інтелігентів, яка складалася з справжніхсвітил у різних галузях. Ця сім`я дала українській національній культурі багатьох діячів у різних сферахмистецтва, літератури, громадського життя, стала символам сталінськогокомуністичного непощадного, кривавого режиму, що знищив мозок нації, наслідкиякого відчутні й по нинішні дні. І все почалося з розстрілу 17 грудня 1934 рокув Києві Івана Крушельницького –українського поета, драматурга, графіка, літературного критика. Зі знищенняТараса Крушельницького – українського письменника і перекладача. За ними наСоловки будуть вивезені батько Антін Крушельницький – український письменник,критик, літературознавець, колишній міністр освіти УНР; сестра братівКрушельницьких Володимира – лікар, публіцист, редактор, громадський діяч; братБогдан – відомий економіст, педагог; братОстап – дослідник кіно, журналіст. Усі четверо останніх з цього роду розстрілянів горезвісному Сандармоху.
Серед 28 жертв київського розстрілу у підвалахколишнього Жовтневого палацу відомий письменник Григорій Косинка, якого ІванСтефаник свого часу залюбки величав своїм сином. Легендарний поет і прозаїкОлекса Влизько, якого ще називали українським Пушкіним. До речі, глухий, слухвтратив після хвороби, але разюче чутливий до тонких порухів природи і життя. Знанийдраматург Кость Буревій, автор історичної драми «Павло Полуботко». ДмитроФальківський, поет, прозаїк, сценарист, перекладач. Та інші безумовноталановиті люди. Окремих із них, за репліки під час судового засідання, за буцімтодвозначні відповіді «не за сценарієм суду», виводили з зали і більше їх ніхтоне бачив серед живих…
16 грудня 1934-го увечері Косіор проводжавУльріха на залізничному вокзалі до Москва. В купе занесли окрім різних подарунків іпахучого «кривого мняса» (читай - ковбаси) ще й дві чудових папки з екземплярамигербаріїв метеликів. Армвоєнюрист у званні, яке відповідало армійськомугенерал-полковника, кинувся листати зразки, і, розгублено зупинився, запитально поглянувна першого секртаря цк….
- А гдє, гдє обєщений "тигровий паруснік"?
- Всьо в ажуре, Васілій Васільєвіч. Ми вєдьдєловіє люді…
Косіор виразно махнув рукою в бік входу довагону і з тамбура показався чекіст, який поніс до нього й гостя красивий,обтягнутий оксамитом чемоданчик. Коли перед Ульріхом відкрили вікодорогого подарунка, на нього подивився справжній американський метеликпороди "Тигровий вітрильник". Родич знаменитих марахонів – надзвичайно рідкісних і дорогих комах.
- Де ж це я його вполював? – жартома запитавдещо спантеличений таким рідкісним презентом Ульріх.
- Як же ж де? – в тон йому відповідав Косіор. –Звичайно ж, на Хрещатику…
- У такому разі я готовий ще не раз приїхати натаке щедре полювання…
- Ми підготуємо чергову партію «ворогів народу», себто, метеликів, знову вас гукнемо, дорогий Василю Васильовичу…
***
Прошу, панове українці! Бодай подумкипоклоніться тим, хто був у цей день, 17 грудня 1934 року, розстріляний у підвалахколишнього Жовтневого палацу культури у Києві. Вони прокладали дорогу нам доукраїнської Незалежності! Слава Україні!