Був у мене цікавий творчий періодна початку двохтисячних років, коли за особистою вказівкою В Путіна, напрохання українського узурпатора влади ісамодура Л. Кучми, мене звільнили з роботи власкором московської Інтернетгазети ПРАВДА. Ру по Україні (про це можна прочитати тут - http://blogs.mediasapiens.ua/?id=1870),і тоді я почав видавати ілюстрований журнал «Технопарк». Гарна вийшла цяцька.Фактично нуль політики в ньому, все більше красочних зі світлинами розповідей пронові машини, технології в виробництві хліба, сала- м’яса, ковбаси. Те, чим я,власне, десятиліттями займався в попередній радянській журналістиці, тривалийчас опікувався у колись потужній газеті «Сільські вісті». Довелося багатопоїздити полями, фермами, селами й містами. Познайомитись з сотнями цікавих,забавних людей, особистостей. Забавний і романтичний час і період.
Якось мені розповіли, що наЖитомирщині є гарний фермер, в якого і техніки багато різноманітної, і все внього на диво вдається – має багаті врожаї на полях, сам людина прогресивна йкреативна. Здзвонився із ним, поїхав у його краї. Село, де він хазяював, тодізвалося Жовтневе, як воно йменується нині – не знаю. Розташоване за декількакілометрів від Попільні.
Отож, поговорили про справи унього дома, будинок знаходиться на пригірку при трасі, на самому в’їзді в селоз боку райцентру.
-А тепер, - каже господар, -поїдемо на Сайру. Там вся моя техніка, склади. Люди працюють. Побачите, як ми хазяюємо…
-Сайра? – вхопився я за слово. –Звідки у вас тут, на межі Лісостепу й Полісся, здається, що тихоокеанськоїриба?
Мій новий знайомий веселорозсміявся.
-Сайра, - мовив, - не тількитонкогуба смачна, справді тихоокеанська риба. Я виявив, що це ще й древнє арабськеім’я жінки, яке означає «вогонь». Але наша сайра тут з’явилася за значнопрозаїчніших, сказати б, радянських обставин. Був час, коли ніяких продуктівніде не можна було придбати. А у нас за селом була тракторна бригада. І технікибагато колгосп мав, десятки механізаторів трудилося там. Золоті хлопці, роботящі!А на додачу відкрили там ще й магазин. А продавці виявилися розбитні іпідприємливі люди. І в них, на відміну від усіх довколишніх торгових точок, завждибувало чимало різноманітних продуктів, а особливо ж консервів «сайри». Берискільки хочеш. Звідкілясь вони мали канал поставки. Замало не весь район знав, що коли купити врайцентрі нічого, всі прилавки порожні, то смачну сайру у нас завжди врибалитиможна. Отож, сюди десятиліттями незаростала стежина голодних людей. З часом,усе розсипалося: голодний Радянський Союз, гарний, багатий наш колгосп, давнозакрився і той магазинчик, а ось назва приліпилася назавжди. Там, на Сайрі,тепер мій технічний і господарський двір. Поїхали побачимо…