Учора, 6 жовтня ц.р., мандруючи увласному авто, почув інформацію FM-радіопро погоду. У кінці випуску, як те буває у серйозних медійників, для цікавості моїколеги подали цікаву інформацію: «… а найхолодніше було цієї пори – 6 жовтня1979 року – 6 градусів морозу». Я пригадав цю пору, і історію пов’язану з тієюпогодою.
Працюючи власним кореспондентомобласної газети «Вінницька правда» по групі районів в одній гарній місцині могорідного Поділля, я почув історію про знаменитий у народі погодний календарБрюса. Мені розповідали, що начебто все відбувалося так. Жила міцна і примітна родинаграмотних, толкових, дворянських людей на прізвище Брюс. Мали вони цікаве хобі –щоднини обов’язково записували спостереження за погодою. І не тількитемпературу вранці, по обіді і ввечері, а й описували коротко загальну екологічнуканву доби. Приміром: ніч була зоряна чи темна, світанок з інієм чи теплий,сонце проснулося заспане чи веселе, умите й привітне. Було тихо зранку чи вітряно.А ще, які по небу бігали хмарки і якої пори доби лише покрапало, а коли впалана землю злива зі страхітливою грозою.
Спробуйте завести подібнийщоденник і ви доволі швидко помітите, як це все не просто. Розчарування прийдеза тиждень, а то й за місяць. Бо прибутку ніякого, а клопоти замало нещогодинні. А ось Брюси виявилися навдивовижу організованими людьми, з поколінняв покоління вели подібні скрупульозні спостереження, старанно занотовуючи їхвпродовж не одного століття, не дивлячись на власний настрій, стан здоров’я тай клопоти, які обсідали зі зміною епох. І ось котрийсь з потомків роду,зрозумівши, що в нього достатньо зібралося матеріалів для того, аби на підставіщоденникових записів від дідів-прадідів вивести певну схему циклічності,закономірності погоди. Що за посушливими днями бувають «мокрі», що коли такі-тохмари на небі, то може бути вітряно чи сонячно. Якщо по обіді повівець дме зодного боку, то на наступний ранок чекай роси, або ж умитого й усміхненого сонця.
Одне слово, у погоді існує певна циклічністьі залізний порядок речей, нічого випадкового і гармидерного, як у поганоїгосподині на кухні. Бог хазяїн красний і все у нього твориться доладно.
Якісь там десяті чи дванадцятіонуки Брюса-натураліста й обсерватора, після зачинателя блискучої ідеї дослідництва, розклали все по поличках узакономірностях черговості дощів-туманів-мряк-сонячних днин, і, відтак,сотворили на основі багатолітніх ретельних, ревних, пильних спостережень двохсотлітнійпогодний календар Брюса. Диво з див людських. Начебто, перший примірник такоговсепогодника було видрукувано в кінці серпня 1914 року. Його намножили першимдля старших офіцерів царської армії, щоб сидячи в окопах Першої світової війнимогли вони планувати наступи військ, орієнтуючись з погодою на тиждень і надекади, місяці, квартали.
Я почув цю історію за обіднімстолом з двома головами – колгоспу й сільської ради над Бугом-рікою. Ми тількиприступали до гарячого наваристого борщу в тракторній бригаді. Я візьми іскажи, що це, мовляв, буза, якась доладна казочка, позаяк стільки літературиперечитав, а подібного ніколи не зустрічав.
-Що? –аж підскочив головаколгоспу. – А чого ми завжди встигаємо з усіма польовими роботами? У мене, щобви знали, за погоднім календарем Брюса два роки наперед розписано: коли дощ, аколи засуха. Все, знаєте, так чітко співпадає з прогнозом Брюса, аж не віриться,що подібне може бути. Іноді трапляються відхилення в погоді на декілька годин,на пів доби. Але якщо сказано, що нинізадощить – то це точно…
-В окремих місяцях, - уточняєголова сільради, - є випадання певних днів. Начебто пропущені вони…
Керівник господарства усміхнувся про себе:
-Хто знає, - сказав весело, - можей котрийсь із Брюсів, як оце ми з вами зараз не можемо проминути борщ безчарчини, а які після неї можуть бути записи…
-Та ви розводите мене, - сказав я…
-Миколо! – відкладаючи у бікчарку, звернувся до голови сільради головний господарник. – Сідай у мою машину,і поки вкиплять вареники, привези сюди Петровича з його дорогою реліквією.Кажи, що кореспондент не вірить у його чудо…
Далі все було немовби уві сні.Коли привезли цю зжовклу реліквію, віддруковану на благенькому газетномупапері, що надзвичайно потерся від часу і перегортань, і ми почали пригадувати,яка була погода вчора, позавчора, співставляти з тим, що передбачалосякалендарем Брюса, який лежав перед нами, зрозумів: це справді винятковареліквія. Це диво з див. Ми там тоді прочитали, що той, 1979-ий рік матименадзвичайно ранню зиму. У двохсотлітнику Брюса було чітко записано, що першийсніг випаде 16-17 вересня. Будуть ранні морози…
Коли випили по чарчині-другій, адівчата з кухні вдруге принесли вареники з вишнями, я нарешті відваживсяпопросити… на пару місяців календар. Щоб передрукувати його на машинці. Ніякихксероксів тоді ще не було. Спершу всі сприйняли моє прохання за невдалий жарт.Але щодалі компанія теплішала. Запаси їстивного і питного у тракторній бригадібули гарні, і в кінці застілля голова колгоспу, звертаючись до Петровича,сивого дідуся, поблажливо сказав:
-Петровичу! А може ми повіримо нашомугостю. Статті пише дуже сурйозні… дуже. І коли обіцяє, що кожного тижня менідзвонитиме, доповідатиме, що календар живий…
Я поїхав додому з календаремБрюса. Було це в перших днях серпня. Але 1979-ий в моєму житті був переламним. Передцим викликали до обкому партії і повідомили, що направляють на навчання до ВПШпри ЦК Компартії України. На два роки до Києва. Відмовлятись не можна, коли подібнене влаштовує - клади партквиток і марш з роботи.
Отож, наступного ранку дзвінок: 31серпня з речами треба бути в столиці, на вулиці Мельникова, поселятися вгуртожиток…
Числа 2-3 вересня зустрічаю в ВПШновоспеченого першого секретаря Жмеринського міському партії Віктора Кулика.Його молодого потягнули на тижневу перепідготовку. Поки стояли в черзі їдальні, розмовляли, якраз я й згадавпро календар Брюса. Пішли до мене, я йому показав цю дивину, розказав про все.Він сів уважно читати, а тоді заходився виписувати. Коли пізно уночі покидавмою кімнату, сказав:
-Піду завтра в ЦК відпрошуватисьз курсів. У нас же в полі вісім тисяч гектарів цукрових буряків. Якщо 16-17-говипаде сніг, а тоді вдарять морози – кінець усьому…
Уранці 17 вересня 1979-го Київзасипало снігом. А 6 жовтня, як вчора повідомило радіо в випуску про погоду,температура повітря складала мінус шість градусів…
Календар я повернув вчасно. Майжевесь передрукував. Мав два екземпляри. Але почалися переїзди, десь згубилися. Дужешкодую, але давно не маю жодного.
Через декілька років випадковозустрів Віктора Сергійовича Кулика зі Жмеринки. Як же ж він дякував мені!Основну частину бурякового клину господарства району викопали до середини вересня.Завдяки календарю Брюса, і нашій випадковій зустрічі…