Учень Рєпіна і подвиг його вдови Лідії Шульги

            Якби ви знали, милі мої друзі-читачі,яке це неймовірно високе, п’янке щастя повертати своєму рідному українськомународові забуті імена синів та дочок, котрі свого часу всі свої сили, знання,розум, віддавали Україні, але під силою обставин, насамперед рукотворних, вобразі комуно-фашистських сталіністів, невиправдано опинилися нині в камені забуття.Приміром, нинішнього року я повернув із вирію постать доктора права зіЛьвівщини, поліглота, невиправдано забутого на Батьківщині РоманаЙосифовича Домбчевського та його дружини, львівської, за тим нью-йоркської  журналістки Ірини/Ірени. Про них та їхні неймовірноскладні людські долі, загублені історією на різних берегах світового океану,можна прочитати і в Вікіпедії, і, зізнаюся, я нині прагну до того, щоб вженайближчим часом можна було ознайомитись у новій моїй книзі «Постаті з вирію»,яка вже підготовлена до друку.

                Теперось хочу значно розширити знання українців про славетного нашого земляка,художника, учня Валентина Сєрова та Іллі Рєпіна, селянського сина з-підЗолотоноші Іллі Шульги.

                Замоїм розумінням Ілля Максимович Шульга справжній геній землі української, художникнайвищого світового рівня, але потрапив у немилість до радянської влади за те,що свого часу  навчався своєму мистецтвуу російських Москві і Петербурзі, а ось усе своє життя розмовляв виключнорідною мовою Шевченка, позаяк був його земляком, викладав у Київськомумистецькому інституті тільки українською, малював виключно лише українців,героїв козаччини, гайдамацьких повстань, навідріз відмовився довести дотворчого фіналу картину, замовлену владою про приїзд до Києва «визначних діячів»того часу Петровського та Косіора, котрих буцімто бурхливо зустрічає люд Києва,за що був фактично знищений – і фізично, і як митець. Величезну колекцію йогокартин розпорошили.

                Відтих варварських подій поминуло без малого вісімдесят літ, але ім’я Іллі Шульгитільки маленьким краєчком повернулося до свого народу. Історія його життя татворчості фактично викреслена з історії України. Бо ще передвоєнні «вожді»заповіли йому творче забуття. І, на превеликий жаль, треба визнати, що тісамодурні настанови запеклих ворогів української нації чомусь збуваються й понині. Ось загляньте, будь ласка, просто зараз таки доВікіпедії, нашої Інтернет енциклопедії, що ви там дізнаєтесь про художника?Та майже нічого. Мало що відомо, де навчався, як виходив на творчу дорогу, яківідомі картини створив, чим вони знамениті. Більше того, згадується, щохудожник замолоду закінчив Київську малювальну школу Миколи Муршка, а ось середзнаменитих випускників цього закладу прізвища Шульги якраз і  немає. Не відомо, де навіть помер художник таякого числа це сталося. Тому я вирішив заповнити цю інформаційну прогалину вніші славних митців нашого великого народу. Мені довелося перекидати гориархівів преси української діаспори. Ось що з цього вийшло.

                Мистецька школа Мурашка

                ІлляШульга народився посередині літа 1878 року в убогій бідняцькій родині селаКропивна під Золотоношею, що належало тоді до Полтавської губернії, тепер воновходить до складу Черкаської області.

Хист маляра вдопитливому хлопчині яскраво проявився на одинадцятому році життя. Спочатку вінздивував усіх здатністю в точності передати зображення з картин, малюнків, азгодом  витончені дива природи вреальності відтворити на папері і полотні. Друзі батька, розуміючи, що це можебути Божим даром, допомогли хлопчину віддати до художньої майстерні в Києві.Одначе, замість навчання, Ілля виконував різноманітну чорнову роботу: терфарбу, розносив виготовлені замовлення. Таке становище не приносило хлопчинізадоволення, бо він прагнне день при дні малювати, створювати свої картини, - пейзажі,або ж портрети, і тому наймається на роботу підмайстром до австрійського митцяДе-Ольма, котрий якраз практикував тоді у Києві. Роботи для нього на новомумісці було небагато, і підліток, маючи певні заробітки і вільний час,влаштовується  на навчання до мистецької(її ще називають малювальною) школи Миколи Мурашка. Вона стала його справжньоюпрофесійною академією.

Вучнях Сєрова і Коровіна

За два роки І.Шульга закінчив навчання в школі Мурашка, і на зароблені гроші, 1899 року,відправився до Москви. Там успішно склав іспити і вступив на навчання домистецької школи під назвою «Живопису, архітектури та будівництва» (ЖАБ). Навчавсявинятково добре. З предметів рисунку і живопису був першим учнем школи, черезце був незабаром звільнений від потреби оплачувати за навчання до кінцяучбового процесу. В школі ЖАБ викладали знамениті художники Серов, Касаткін,Пастернак, Коровін, Архіпов. Усі вони часто хвалили роботи І. Шульги, водночасі вказували на неточності, ділилися секретами майстерності передачі тонів інапівтонів, проекції світла, техніки відтворення тих, чи інших предметів наполотні. Шульга був винятково послушним учнем, йому не потрібно було нагадуватипро якісь там хиби чи упущення в роботі.

Наукавід Іллі Рєпіна

Шко­луживопису закінчив Ілля Шуль­га 1903 р. з відзнакою і двома срібними медалями. Втому ж році почав учитися у Петербурзькій Ім­ператорській Академії Мис­тецтв, умайстерні славетного художника Іллі Рєпіна. Підбадьорюючи молодого майстра,знаменитий художник, траплялося, жартома казав: «Не забувай, що у художньомумистецтві є тільки два Іллі – це я, і ти…» Напевне, то були пророчі слова дляукраїнця.

За блискучевиконану дипломну роботу, картину „Козаки пішли", Шульга 1909 року з рукземляка-українця Іллі Рєпіна одержав звання „вільного мистця".

Подільськийцикл творчості

З 1910 рокудипломований художник Ілля Шульга поселився у Вінниці. Сюди він прибув здружиною та дочкою. Тут він уперше серйозно почав захоплюватися світло­вимизображальними ефектами в мистецтві написання картин.  Сонце, світло, тіні, так і переливаються вйого художніх полотнах того часу, додаючи колориту, реальності зображуваномусвітові: „Зелене свято", „Подруги в хаті", „Рідна , хата",„Водяний млин", „Вінницька Старогородська церква", „Малі хутори„, „Старовиннажидівська Єрусалинка„ й інших. Характерні глибоко історичні та соціально-побутовідеталі, додатково і характерно вирізняють українську історичну тематику. Всвоїх творах він широко змальовував і героїчне українське минуле, як: „В'їздХмельницького до Киє­ва", „Козаки пішли", „Переїзд полков­ника Джеджеліячерез село Кропивну". „Дорошенко в засланні", „Козача розвідка",„Мазепа" та інші. Частина цих праць виставлялися на виставках у Києві,Вінниці, Харкові, Москві.

1919 року ІлляШульга переїздить до Золотоноші. Наполегливо працюючи над технікою зображення,до тонкощів відпрацьовує малю­вання портретів та пейзажів, в яких переважалисвітляні контрасти. В Золотоноші І. Шульга написав картини: „Шевченко на етю­дах",„Мати". „Діти на перелазі". 1928 року художник переїхав до Києва, доякого рвалася його душа, як до знаменитого мистецького центру.

ПрофесорКиївського мистецького інституту

1934 року вКиєві відбулася чергова виставка художніх робіт Іллі Шульги. Відвідувачі,начальство були в захопленні. Особливо від портретних робіт митця: «П.К.Саксаганський», «М.К Зеров», «Автопортрет», «Пані з трояндою». Високо булиоцінені також картини «Діти», «Хлопчик над водою», «На капусті», «Діди». Пресавідмічає особливий талант художника до реального зображення дійсності, вміннявіднайти найяскравіші деталі, котрі найбільше характеризують час, місце дії,особистість героїв. Як ось, скажімо, сцену в його рідному селі Кропивна.Вулицею біля стародавньої церкви їдуть на конях коза­ки. Це вертається з походукропнвнянський полковник Джеджелій, котрий народився і виріс у цьо­му селі зачасів гетьмана Богдана Хмельницького. Весь сільський люд зустрічає героїв.Малий хлопчина подає одному з козаків кухоль води. Усе настільки природнозображено, що всі, хто не бачив цю картину, довго не міг відірвати очей віднеї. Позаяк тут, що називається, «грає» кожна деталь, кожен штрих, несучи певнесмислове навантаження.

Іллі Шульзіпропонують посаду професора в Київському мистецькому інституті. Йому є щепередати учням. Він з головою поринув у роботу з підготовки молодих митців.

Смертьу пересильній тюрмі

1937 рокухудожник Шульга зі своїми полотнами займає чільне місце на виставці робіт підгаслом «Квітуча Україна». Про нього знову співають дифірамби творці партійноїпреси. Щонайбільше його розхвалюють за картину «Перший трактор на селі», вона йнині зберігається в Національному художньому музеї. Ще столичні партійні газетиписали, що з «великим натхненням відомий                художник, учень В. Сєрова та І. Рєпіна працює над картиною про радісну зустрічукраїнських вождів Г. Петровського та С. Косіора з трудовим народом РадянськоїУкраїни…» Прочитавши цей газетний єлой, художник назавжди відклав пензлі від цієїроботи. Його єство перечило проти партійно-чиновницької замовності в мистецтві,ще більшу відразу викликала нездорова публічність його творчості. Він заявив,що такої картини, яку йому наказали виготовити, не буде. Вона померла.  Шульзі кілька разів нагадували про те, щонарод начебто чекає на його шедевр. Він просто посилав гінців з високихкабінетів подалі, твердо казав, що немає натхнення малювати партійних бонз. Цепротивно його духу вільного митця.

Терпець владиобірвався занадто швидко.  1 березня1938-го Іллю Максимовича зненацька заарештовують. Йому НКВС «шиє» традиційнедля тієї пори - український буржуазний націоналізм, поклоніння передзакордонним мистецтвом, шпигунство і тому подібне. В кримінальній справі йогопостійно називають «мазепівцем», тому, що розмовляє лише українською, в своїхкартинах зображає лише українців, героїзує козаччину та гетьманівщину,коліївщину. Вирок був швидкий і такий же бездарне недолугий: за три місяціпісля затримання його вже засудили на сім літ таборів. На початку 1939 рокудружина Іллі Максимовича Лідія Шульга отримала повідомлення, що її чоловікпомер у пересильній тюрміПетропавловська 19 грудня 1938 року.

ПодвигЛідії Шульги

На початкувересня 1941 року, коли німці жорстоко й немилосердно бомбили Київ, готуючисьйого остаточно захопити, дружина покійного вже художника Іллі Шульги Лідія, здопомогою двох музейних робітників завершувала ревізію робіт чоловіка. Наобліку виявилося 564 роботи. Вона відібрала з них близько сотні найціннішихполотен. Їх запакували за всіма вимогами пересилки. Лідія Шульга вирішила вивезтиїх. Але, зверніть увагу, не в радянський тил, як робили те всі, а назустрічнімецькій армаді, на Захід. Вона була, як і її талановитий чоловік, реалістка ідобре розуміла, що таке радянська влада і її репресивний апарат. Як він гнобитьі розправляється з неугодними. Прикладом жорстокості було саме безпричиннезниження самого художника, який знаходився в повному розквіті творчих сил.

Уже ніхто недослідить, як вона з цією величезною поклажею через декілька років дісталася ажза океан, в далеке містечко США у Північній Америці, - Боулдер. Лідія Шульга довезла туди трохи більшешістдесяти картин. За доставку поклажі змушена була розплачуватися художнімишедеврами. Іншими словами, шлях із Києва до містечка у штаті Колорадо вона,образно кажучи, застелила картинами свого чоловіка. Але врятувала найцінніше здоробку Іллі Шульги. Вважається, що майже тисячу картин художника тоді залишилосяв СРСР, розійшлося поміж людьми. Але де вони, хто їх де бачив? Напевне, все такби сталося й з усією рештою цієї рідкісної колекції, яку Л. Шульга вивезла з України.Тому подвиг Лідії Шульги, можливо, не менш вартісний за талановиту працю самогохудожника. Українська діаспора США зуміла зберегти для світу, для людейвиняткові твори геніального українця Іллі Шульги – учня Валентина Сєрова,Костянтина Коровіна, Абрама Архіпова, Леоніда Пастернака і, звичайно ж, самогоІллі Рєпіна.

Діаспора береже пам`ять художника, чому ж осторонь Україна?

Яким бувукраїнець Ілля Шульга? У жовтні 1955 року щоденна україномовна газета «Свобода»,яка з 1893 року безперервно видається в США, подала репортаж Ст. Левченко зквартири, де жила вдова Лідія Шульга і де зберігалися вивезені з Україниполотна художника. В ньому, зокрема, говорилося: «Я підійшла ближче і стадаоглядати  портрет гарного чоловіка вчорному одязі. Шля­хетні риси обличчя, темні очі, буйне сиваве волосся, витонченіпальці рук. Палітра в лівій руці, чорний одяг, все це творило незвичайну, гар­монійнуцілість. І здавалося мені, що немов живий пан, з глибоким, розумним поглядом, начебтопо­блажливо підсміхнувся під вусом з мого здивування, ко­ли ввічлива паніШульга по­яснила: „Це автопортрет мого чоловіка". Ще один автопортрет художникау шапці і свиті, висів на протилежній стіні…»   

Тут же знаходивсяі портрет самої Лідії Шульги. Датований він 1906 роком, себто написаний ще підчас навчання Іллі Шульги в художній академії І. Рєпіна. Читаємо: «… портрет витрима­нийв ніжному, пастилевому кольорнті. Молода- жінка ди­виться на світ поважно, дещосумо­вито, великими сірими очима. Якась ніби грайлива усмішка застигла на устах,у рухах невеличка китиця цільних, привабних квітів. І усміх жінки і блідікольори квітів, овіяні ледве помітною мелянхолією, чимсь нерозгаданим…»

Після цієїпублікації газети «Свобода», де розповідалося про нужденну історію спадщини знаменитогоукраїнського художника, котра з такими труднощами, під бомбами і обстріламививезена з Києва, тепер її фактично ніхто не бачить, вона пилиться в тісному схроні,американська діаспора почала збирати кошти на відкриття галереї Іллі Шульги. Ітака згодом була відкрита в містечку, де мешкає понад сто тисяч американців,переважно молодого віку. Тут третина мешканців – студенти. А саме місто визнаноодним із найкращих місць для мешкання в США.

Леонід Шульгаце ще одна яскрава постать із вирію, яка загубилася там з вини жахливого московітськогоі комуністичних режимів, які несамовито гнобив українців століттями на Богомданій нашій землі. Не забуваймо цього.