Найбільше свято моєї душі наЄвро-2016-ть, це вчорашній успіх команди Уельса. Як красиво, мовби ніж крізьмасло, проходили їхні прудконогі форварди важких і неповоротких московітів-Березуцькихта їм подібних бездарів у захисті. На фоні цього декласування задавакуватих рашівціваж начебто не так страмно стає за драматичне фіаско української збірної на чоліз її пісним і відлюдькуватим тренером М. Фоменком. Таке враження, що на цю рольнам підсунули якогось московського спартаківця часів совка Бєскова. Нічогоукраїнського – навіть національний гімн не розчулює його: німа скучна маска, якгрубо тесана з каменю личина замість обличчя. Невже така людина може мотивуватимолодих хлопців, щось сказати про патріотизм, необхідність здобуття перемоги? Звідси ірезультат.
ПанФоменко, либонь, повірив такому собі бігунцю-стрибунцю Є. Селезньову, який,потрапивши нещодавно до рашівської команди «Краснодар» тут же поспішив оголосити,що російський чемпіонат, мовляв, значно сильніший за український. Бо ж він тамтепер грає. А де він, там завжди вище…
Щоправда, тоготаки зайду остарбайтера з Макіївки невдовзі притьмом викинули з кубанськоїкоманди, не зважаючи навіть на такий продажний жест у бік політичної підтримки Росії, кровного ворогаУкраїни (її людьми, її зброєю убито понад десять тисяч українців!), М.Селезньова примітивно викинули за ворота футбольного клуба. При цьому заявили,що він п’яничка, позаяк на тренування приходив на підпитку. Тому й нічого навітьне заплатили за той час, який він начебто числився у клубі і виходив грати занього. Головний тренер збірної України спочатку буцімто відмовився від послуг «росіян»- і Селезньова, і Зінченка, і Бутка, українців, котрі знайшли своє пристанище вкомандах московітів, а потім, перед самим вильотом до Франції, усіх трьох нелише викликав під штандарти збірної, а двом – Селезньову та Зінченку надав місцяв основному складі команди на матчі, які вирішували долю спортивної України наЄвро-2016. Селезньов там несамовито гарцював скаженим конем у милі, безнайменшої користі для команди, не маючи останнім часом, до речі, будь-якої ігровоїпрактики, а Зінченко… Що візьмеш з двадцятилітнього хлопчака, який лише подаєнадії. Його викликали лише до молодіжної збірної і він там іноді виходив назаміну. А тут перелякано бігав полем, як Марко пеклом…
Якби не зіграла збірна України з поляками увечері 21-го, дві поразки, особлива ж 2:0від Північної Ірландії, країни-ліліпута з населенням лише в 1,7 млн громадян – непередаванаганьба для футбольної дружини пана Фоменка. Якщо німцям, у першій грі, вона щеподеколи мовбито пробувала дати відсіч, то перед представниками місцевості, демешкає буцімто страховисько в озері Лох-Ней, виглядали недорікуватою, бездарноюдворовою командою, хоча ударну силу цього разу складали якраз завізні «росіяни»- аніякий Селезньов та малолітній і безпорадний Зінченко. Це було ще тепосміховисько і в тактиці, і в виконанні задумів тренерського штабу, якщо вонивзагалі будь-які були тоді. Виглядало все так гарно, як свині під лопухом…
Тривожитьінше. Про кислого і бездарного Фоменка, як тренера не може бути й мови більше.З усіх боків кричать і сичать: це місце для Андрія Шевченка.
Явсім нагадаю, що напередодні відльоту до Франції на Євро-2016 якраз саме АндрійШевченко із числа футбольних фахівців давав найвищу оцінку готовності нашої футбольноїзбірної до групового турніру. Напередодні відкриття Євро він з усіх телеканаліві сторінок періодичних видань заявляв: «Збірна Україниздивує всіх у Франції». Авжеж, здивувала. Щоправда безпорадністю, технологічнимифутбольними безкультур’ями, безпомічністю головних виконавців бійцівськихдуелей. Це ж він закликав тоді всіх придивитися до майстерності АндріяЯрмоленка, якого запропонував придбати футбольному клубу «Мілан». Його протежеупродовж трьох годин на полі не показав жодного фінта, не проявив себе вжодному епізоді. Ходив полем, як безвольний страждалець.
Явсе це веду до того, що цей молодий чоловік - Андрій Шевченко зовсім не реаліст.Далеко не об’єктивний фахівець. Занадто добродушний для вимогливого тренера. Ібез найменшої практики вихователя, зовсім, як на мене, позбавлений почуттяприскіпливості в питаннях вимогливості до відвертих ледарів і симулянтів наполі. Хіба він не бачить, що, приміром, той же Ярмоленко проводить на належномуфізичному рівні одну гру з дев’яти-десяти. Що він за характером своїм,бійцівськими якостями далеко не лідер. Банальний середнячок А поставити йогопоруч з трійкою керманичів учорашніх атак валійців, які підхопивши м’яча білясвого карного майданчика неодноразово прошивали всі лінії захисних редутівросіян, виходили безпосередньо на їхнього воротаря. Хто так подібно вміє вчинитиз українців: Ярмоленко, Коноплянка? Їм подібне і не снилося. Ось яким єсучасний футбол, з насамперед високими бійцівськими, стаєрськими даними лідеріватак. Думаю, що від розуміння цьоговідстали не лише наші футболісти, але й такі примітивні тренери, як АндрійШевченко. А перші свої знання, думаю, йому потрібно ще років п’ять штудіювати уякійсь команді Вінниці чи Чернігова, Черкас. До збірної країни, йому ще дужедалеко. Бо нині він всіма своїми діями і словами нагадує Наталю Королєвську в політиці, з вигуками "Украіна, впєрьод!"