Уполітиці, як у світобудові: все рухається через припливи і відпливи. Геть,здавалося, забули всі про так звані Мінські угоди, якісь надумані, за вухапритягнуті вибори в окупованих районах Донбасу, необхідність легітимізаціїбандо-терористів, вирощених у результаті московітської агресії,впровадження їх у структури українськоївлади, як тут усе знову зашуміло, загуло – давай Україні далі насаджувати новівиразки і ракові пухлини. Бо ж як зрозуміти те, що ставляться умови: до кінцячервні, липня, до нового року обов’язково провести вибори в загарбаній зоні.
Якгромадянин України, я цілком поділяю обурення керівництва партії «Самопоміч» ізприводу недолугих заяв такого собі недорікуватого заступника міністразакордонних справ України Вадима Пристайка, який фактично від імені нашоїдержави уже склав, під час свого виступу на засіданні Ради Безпеки ООН і вкулуарах цієї важливої події, офіційну індульгенцію ватажкам банд формувань івбивцям українських громадян. Він фактично заявив, що Україна намагатиметьсяпровести вибори в Донбасі нинішнього року. Більше того, він заявив і таке: «Якщо в результаті виборів, чесних івільних, ці люди прийдуть до влади, то нам доведеться шукати можливість взаємодіїз ними. І в парламенті, і в урядових структурах, і на місцях». Подібнечиновник назвав «політичним урегулюванням»проблеми Донбасу. (Цю заяву слухайтетут.)
Запитується:за що ж тоді покладено понад десять тисяч життів українців? Невже, абинасправді втілити в життя план Путлєра щодо розколу України черезфедералізацію? Серед цих жертв – більше трьох тисяч кращих наших оборонців, якікинувши все, в тому числі, родини, житло, набуті матеріальні цінності, стали назахист рубежів Вітчизни від рашівських агресорів і склали свої буйні голови. Аскільки в результаті цієї війни, яка сором’язливо порошенківцями всіх мастей ікалібрів прозивається АТО, стало інвалідами, каліками? Ніхто не називає числасиріт, кількості батьків, які позбулися своїх годувальників. Начальству все цене вигідно, тому й немає ніякого обліку, і згадок про це ніде не чути.
Удекларації «Самопомочі» про те, що треба цього пана Пристайка привселюднопопхнути за штани – відкликати з відрядження до Нью-Йорка, ганебно змістити зроботи, епатує наївна простота. Глава партії Андрій Садовий, його одновірці невжене тямлять, що все це вимислив не якийсь там прохідний київський чинодрал, ахтось-то інший. Бо ніякий урядник за кордоном від імені держави писок невідкриє, без резолюції головного «смотрящєго», свого власного слова необмовить. Що це справді так, я відсилаю панів із «Самопомочі», до завбачливогоповідомлення преси, яка напередодні засідання позачергового засідання РадиБезпеки ООН з Україною порушеної теми повідомила, що напередодні свого візитудо США, заступник глави зовнішньополітичного відомства мав аудієнцію в главидержави, де отримав чіткі і конкретні директиви щодо виступу в робочомуоргані Організації Об’єднаних Націй. (Доказ цього ви знайдете тут).
Іншимисловами, ось хто практично стоїть за черговою здачею позицій суверенітету іцілісності, нашої унітарної єдності.Адже саме Петро Порошенко особисто, а не хтось інший, панове, підписав такзвану угоду Мінськ-2, котрою клячу поставив позаду воза. І всі в один голос закричали,і в Москві, і в Вашингтоні, і в Брюсселі: «Вй-й-йо!» Явно не вистачило професійної, ані мужицької розсудливості, щоб встановити для миротворчого процесу логічнийпорядок речей: спершу припинення вогню, виведення всіх окупантів з загарбанихтериторій, закриття на замок кордонів, наведення порядку і встановленняукраїнських законів після лихоліття війни, а вже тільки тоді можна починатирозмову про вибори. Тут же все догори дригом: спершу вибори, а тоді все інше,що насправді дає у підсумку – стовідсоткове офіційне приведення до влади врегіоні бойовиків, сепаратистів, перекидання цієї інфекційної зарази на іншіуражені москвофільством міста та області. А за рік-два, дивись, і підкрадеться повнийрозвал України. Така тонка, медведчуками-путлєрами задумана технологія новогопоярмлення нашого народу.
Явже більше року невтомнопишу, виступаючи на телеканалі 112.ua у ролі політолога буквально не своїм голосом кричу – тільки жпочуйте: Мінськ для України це кремлівське сільце. Мінськ це доленосна трагедіяУкраїни. Аргументовано стверджую: «Хрест на Мінських угодах – порятунок України»- перечитайтетут. І якщо П. Порошенко довбепротилежне, що Мінську немає альтернативи, то треба перевірити, чому він таккаже. Бо яке, власне, право мав глава української державипідписати той зрадний варіант угоди Мінську-2, котрий він, не радячись ні з кимв Україні, ухвалив? Хто його на це уповноважував, позаяк Україна конституційнопарламентська держава? Чому ніхто у Верховній Раді другий рік поспіль невимагає ратифікації цього пакту? Адже відтак його можна просто похерити.Висловити щодо нього думку і парламенту, і народу. Наша ж нинішня ВерховнаРада, даруйте за відвертість, як те стадо баранів, приговорених на заклання, тільки аплодують вухамиі бояться навіть рота розкрити, коли, як мені здається, відкрито триває великазрада віковічної мрії нашого народу – бути вільною, незалежною нацією з своєютериторією, своєю державою.
Яєдиний в Україні і пишу, і говорю на повен голос про те, що Мінськ не може бути місцем перемовин задептами «рашівського міра». Це нонсенс. Оскільки Білорусь це далеко ненезалежна держава, а цілісна складова так званої Союзної держави Росії таБілорусії, відповідно Мінськ її столиця. Я тоді і зараз переконливо пишу, щопереговори потрібно переносити до Амстердаму, столиці Нідерландів. Чому саметуди? Аби бойовики з Донбасу їхали туди, побачили, як зустрінуть їх там люди,чиїх безневинних рідних вони знищили в літаку рейсу МН-17. Або, принаймні,рандиву призначити бодай у Польщі, яка нині поки що неголосно заявляє: є упертіпідозри того, щодо навмисного учинення аварії літака президента республіки ЯнаКачинського 10 квітня 2010 року.
Однеслово, Мінськ для України – прокляте місцеі його потрібно якнайшвидше покидати. Це підтвердили зокрема і нерадісніновини останніх днів, коли штучно були створенні перепони для відвіданнясусідньої столиці в момент переговорів осіб, відповідальних в Києві за цейпроцес. Відтак, створено ще одну неподолану загату для звільнення 25-тиукраїнських громадян, які томляться у в’язницях так званих ДНР та ЛНР і задомовленістю сторін мали б були вийти на свободу до нинішньої Пасхи. Московіти явно зумисне заблокували в’їзд нашимперемовникам до Білорусі, аби зірвати процес визволення українців. І в Києві,як бачите, ніхто на це й вусом не пошевелив. Ідіоти з портфелями…
Доречі, якось, кажучи про те, що Мінськ не може слугувати місцем переговорів змосковітами, я отримав у прямому ефірі телеканалу 112.ua запитання від ведучого: а які,мовляв, можуть бути офіційні мотиви відмови від столиці Білорусі, як переговорногомайданчику. Тоді не важко було пояснити, що є незаперечний аргумент співпрацібілоруського керівництва з рашівськими бойовиками, убивцями українців. Тієїпори О. Лукашенко видав розпорядження про те, що транзитні товари, які прямуютьз Росії в Донбас в їхній країні не оподатковуються, з цих вантажів не збираєтьсятранспортний податок за користування дорогами. Одне слово, створена «зеленавулиця» для зброї, боєприпасів, перевезення живої сили для знищення українців івсього, що є на окупованій території українських Донеччини й Луганщини. Тепердо цього додалося ще й те, що не допустили до переговорів наших представників.Прощати таке просто немислимо.
Інарешті ще один аргумент щодо бездарності, на жаль, нашої міжнародної доктрини,якщо, звісно, така є в українського начальства. Котре, швидше за все, веде нашкорабель і без компаса, і без вітрил. Без весел також. Словом, куди вітер і течія понесуть.
Стомивсяуже писати і заявляти на телебаченні: не можна всі яйця складати лише в двієвропейські корзини – німецьку та французьку. Події останніх днів, коли нижняпалата парламенту в Парижі 55-ма голосами проти 44-ох проголосувала за зняттясанкцій з Росії, не зважаючи на анексію рашистами Криму, на окупацію ними жнашого Донбасу показали, що французьку верхівку менше всього цікавлять питанняміжнародної справедливості й українського суверенітету. У них на першому планівласні бізнесові плани, пов’язані з московітським газом та нафтою. Це ж саме можнасказати й про німецьких бюргерів. Я вже другий рік наголошую:величезна помилка українського начальства в тому, що воно принципово чомусь невикористовує англійську карту. У Великобританії фактично півтора роки не булоукраїнського посла. П. Порошенко, зовнішньополітичне відомство України зовсімне працює з Лондоном. А Великобританія якраз в Європі найбільш поінформованадержава про нинішнє кремлівське керівництво, особисто про людиножерствоПутлєра. Це і історія з Борисом Березовським, особливо ж важливі деталі йподробиці щодо обставин кадебістського знищення з особистого відома, а,можливо, й на замовлення хазяїна Кремля Олександра Литвиненка, який багатосвітові розповів про нинішнього московітського правителя. Англійці піврокучитали з захопленням виступи адвокатів убитого полонієм росіянина, вникали в подробицірозслідування справи королівською розвідкою МІ-6 щодо обставин отруєння. Прем’єр-МіністрВеликобританії Давид Камерун фактично єдиний з європейських лідерів, хтоговорить Путіну все в очі, називаючи речі своїми іменами. Він порівнюєзахоплення Росією Криму з аншлюзом Гітлером Австрії. Але наше керівництво цьогочомусь принципово не бачить і не чує. Не бере до уваги навіть тієї вельмиважливої обставини, що Великобританія є одним із підписантів будапештського меморандуму5 грудня 1994 року про захист інтересів безпеки України, яка добровільно здалаядерну зброю. Думаю: можливо, їм це заборонив робити Путін? А чим дідько нежартує?
Принаймні,звертаю всіх увагу на те, як 28 квітня ц.р. на засіданні Ради Безпеки ООНвиступив представник Сполученого Королівства Великобританії. Він явно переплюнувв різкості заяв навіть незрівнянну Саманту Пауер, посла США в ООН. Це булапозиція держави, яка невтомно, уже вкотре подає руку, до болі у власних суглобахочікуючи на рукостискання від України, але, на жаль, знову не отримує його. І це ще одна видима біда нашої молодої держави.Позаяк, як мені видається, біля керма її знаходяться пустоголові, бездарні,убогі політики, які прийшли туди заради грошей. Вони, і це вже чітко видно,топляться самі і тягнуть за собою всіх нас. Вихід один: треба гнати всіхнинішніх вождів у шию і з Банкової, з Верховної Ради, з зовнішньополітичноговідомства. Вони або сліпі, глухі, або відверті зрадники.
Цими днями почув цифру. Мовляв, громадянськесуспільству в Україні складає частку в 22 відсотки. Брехня. Якби воно дорівнювалободай 2,2%, тоді б ці активісти не витримали, повстали б проти тих негараздівзовнішньої політики України, про які і я нині розповів. А коли подібного невідбувається, значить відсоток ще нижчий. Коли ж ви маєте інші дані – пишіть меніу Фейсбук або на електронну адресу - jyrun@ukr.net