Квітень і травень будуть з вилами в крові…
Якби не було бунтівних криворізьких перевиборів, їх потрібно було б придумати. Мовбито суспільний маркер. Як настроєвий барометр людських мас. І недільне волевиявлення громадян крупного міста південно-східного регіону чітко й однозначно вказало на суспільну бурю в Україні. Нинішня нова злодійська влада, з її брехливим європейським курсом, при якому всім бандитам представлена повна свобода, патріотам гарантовані тюрми, олігархам даровано рай, над бідними нависла голодоморна клямка, пенсіонерам влаштовано яреськами-яценюками податкове рабство, усе це, помножене на абсолютно бездарну кумівську рошенізацію управлінських структур, яка опинилися під копитом цинічних діячів типу кононенків, луценків, грановських, гройсманів підвели молоду державу до краю прірви. Вибори в Кривому Розі показали, що народ готовий на руках понести вчорашніх, цебто, «попєрєдніков» - (агов, де ви, ніколай яновіч?) – не лише Вілкула, а, мабуть, януковичів, клюєвих, сівковичів, пшонок за дармових п’ятсот гривень, тільки б не допустити до влади безтолкових та нетямущих у масхалатах. Я тепер розумію, чому минулого тижня В. Путін, проводячи у Кремлі закриту зустріч з мільярдерами найближчого свого оточення попросив їх ще трішки почекати, позаяк начебто в Києві ось-ось має помінятися влада.
Спершу подумалось, що Путлєр заготував військовий переворот. За такого безладу, який допустили Порошенко з Яценюком в Україні, розкрадаючи один з поперед іншого державу, забувши при цьому про всі безпекові норми і стандарти проти засилля рашівських шпигунів та диверсантів, можна не лише сформувати поблизу Печерських пагорбів потужну «п’яту колону», але, мабуть, і якусь «шосту» - з озброєними до зубів загонами окупантів, яких ми уже бачили у повній своїй кривавій «красі» два роки тому в Донецьку, Луганську, у Харкові. Одначе у Москві, либонь, краще всіх наших політичних гравців знають й електоральні настрої української глибинки. Яка вже задихнулася від нестерпного смороду постійних обманів настроїв людей баригами від нової влади. Людей які з кров’ю, тисячними жертвами патріотів очистилися від одних бандюків, а інші прийшли ще цинічніші. Ще зухваліші. Утворивши свою візантійську сімку, відверто похерили Конституцію держави, всі закони, стали правити на свій, мабуть, п’яний лад.
Події останніх днів усе переконливіше доводять той факт, що влада деградувала остаточно. Команда Яценюка і його «еНФе» діє, як зграя шакалів, які з апетитом пераній обглодують до білих кісток економічний остов держави, при цьому займаючись божевільним словоблуддям. Удавано проявляючи начебто інтерес про людей, фактично влаштували для країни рукотворний форс-мажор: привласнили, попри відсутність будь-якої електоральної підтримки їхньої політичної сили, пост прем’єр-міністра. Ось уже місяць створюють жах у державі, вимагаючи за словоблуддям продовжити третій термін для керування Кабміном нікчемним економістом і державним стратегом А. Яценюком, який остаточно розвалить усе, що ще тримається купи в державі. Стає просто нестерпно слухати регулярні повтори безумних фраз цього знавця англійської про те, що це начебто не він влаштував безумство, в яке скотилася держава, котра при його ручному управлінні стала рекордсменом у світі з інфляції, падіння рівня життя людей, доведення більшість населення до справжнього голодомору, через що Україна займає друге місце в світі зі смертності населення, при райському збагаченні глави держави, очільника його адміністрації та групки наближених до них олігархів. Я вже мовчу про мільярдні надбання самого Яценюка на посту керівника уряду, як про це заявляють від початку минулої осені ряд народних депутатів України (зокрема, Сергій Каплін) з усіх трибун і телеефірів.
Думаю, що викурити А. Яценюка і його бригаду з Кабміну можна лише справою Миколи Гордієнка, колишнього керівника Державної фінансової інспекції України, який першим заявив про масштабну корупцію під патронатом нового прем’єр-міністра. Тоді, понад рік тому, лише при побічному розгляді актів перевірок фінінспекторів, генпрокуратура заявила про масове розкрадання з держбюджету А. Яценюком та приведеними ним у владу його друзями, на понад 600 мільйонів гривень. Аби погасити ту пожежу, А. Яценюк швиденько добився того, щоб документи на розгляд від М. Гордієнка з генпрокуратури потрапили слідчим відомства МВС, тридцятьом з яких заробітну плату рішенням Кабміну підвищив до 30 тисяч гривень. Одне слово, за наш з вами рахунок купив пройдисвітів-міліціянтів, дав їм хабара і вони позакривали злодійські справи на мільярди гривень втрат для держави. Все це робилося на очах у всіх, і ніхто не писнув, начебто так і повинно бути...
Якщо в Україні є нині Національне антикорупційне бюро, а справа стосується персонально глави виконавчої структури влади, то це точно його парафія на розслідування. Зачувши про витребування матеріалів з МВС до НАБУ «актів М. Гордієнка», будьте певні, пан Яценюк сам мерщій прибіжить на напів зігнутих циркулях з заявою про звільнення, лиш би його не чіпали. Але що від того виграє Україна? Ви гадаєте Гройсман це рятівник України? Смішно, чи не так?
При первинному плані коронування певними силами П. Порошенка на найвищий пост у державі, власне, так і планувалося, що у разі, коли «однотуровий» перемагає, то прем’єром при ньому стає міський голова Вінниці. Вважалося, що цей молодий чоловік мав проскочити на очільника Кабміну за рахунок того, що його ніхто в столиці не знає. Свіжа людина. А довіряють П. Порошенку, який заручився підтримкою понад п’ятдесяти відсотків виборців України. Справи в обласному центрі пан Гройсман вів непогано: вмів безконфліктно узгодити поділ місць під кіоски, задовольнити запити забудовників, облаштувати вчасне вивезення сміття і все таки інше, що стосувалося побуту городян. Але справу несподівано зруйнував неймовірний успіх «еНФе» Яценюка-Турчинова.
Отож, голосування в парламенті за Гройсмана прем’єра, яке попередньо очікується буцімто у четвер, 31 березня 2016 року, це мовбито, друзі, повернення всіх нас у травень червень 2014-го. Але якщо говорити про нинішнього претендента на папаху глави уряду, то ми вже всі тепер можемо добре знати, хто її має приміряти, що насправді являє собою цей протеже Петра Олексійовича. Гройсман зарекомендував себе на посту спікера парламенту, як найбільш злісний в історії Верховної Ради порушник Конституції і всіх неймовірних регламентів, положень, законів, котрими опосередковується робота вищого законодавчого органу держави. Як я розумію, в угоду начальнику, який сюди його заслав. Якщо по великому рахунку, то Гройсману-спікеру вже давно потрібно, за мірками європейської держави, відбувати та ще й не один строк покарання за публічну злісну наругу над українськими законами під час відправлення головуванням українським парламентом. Чого лишень вартий фінт, учинений ним та генеральним прокурором В. Шокіним, за участі лідера фракції БПП Ю. Луценка, які утрьох зуміли в одну мить показати сумнівне відео щодо начебто злочину народного депутата-радикала І. Мосійчука, і тут же блискавично змусити Верховну Раду проголосувати за позбавлення недоторканності нардепа: щоправда, я зовсім не стверджую, що фігурант справи не брав у «клієнтів» грошей, не оповіщав їх про розцінки за депутатські труди при оформлені заяв та звернень, тобто, не вчиняв протиправних діянь. Сподіваюсь, ви розумієте, що це загалом різні речі.
Думаю, що навряд чи можна віднайти в історії Верховної Ради, ніж за часів головування В. Гройсмана, коли б ще так цинічно, зухвало, безбожно, на очах усього українського народу ґвалтувалося публічно національне законодавство. Буквально через десятки протиправних голосувань назад-уперед натягувались очки, коли це потрібно було вищому керівництву держави, для позитивного результату на парламентському табло. Закривалися очі на те, що стало однією з причин дочасного переобрання парламентів попередніх скликань, які допускали голосування одних нардепів за інших народних депутатів, відсутніх у сесійній залі. Це до болю точно нагадувало спонтанні і хамські дії наперсточників, які «об’єгорюють» своїх клієнтів на лавочці біля пам’ятника Остапу Бендеру на станції Жмеринка, що встановлений якраз навпроти громадського клозету. Маленький, чорненький, товстенький Володимир Гройсман став прототипом тих гравців у великій київській політиці, куди його за руку привів дорогий і багатий Петро Олексійович, зробивши його наразі своїм найпершим компаньйоном. А пан Гройсман, хто такий насправді є Володимир Гройсман? Він маючи величезний апарат Верховної Ради під рукою, на утримання якого з державного бюджету черпаються мільйони гривень, он уже скільки місяців не може порахувати, чи є в парламенті коаліція більшості, сформована з фракцій і народних депутатів, до якої згідно з Регламентом мають входити не менше 226 нардепів, чи немає такої. Вища математика для хитро витесаних…
З недалекого минулого: травень 2012-го...
Нині вони П. Порошенко та В. Гройсман налаштовані крокувати далі, прибравши нарешті з дороги ненависного А. Яценюка. Зробивши пана Гройсмана новим претендентом на звання ще одного українського мільярдера на крові голодних, буквально розорених українців. Ось чому так злісно і болісно шарпається Кролик, не бажаючи здавати рясну і щедру посаду.
Зухвалість ситуації полягає ще й у тому, що один із «мочеморд» із нічної «візантійської сімки» на Банковій теж вирішив «підлататися» свіжою посадою. Про яку він мріє віддавна. Сам чував з його уст про подібне. Не тепре, а значно раніше. Йдеться про пост генпрокурора. За котроюсь там шкваркою перший якось сказав, мовляв, подам подання на тебе лише тоді, коли виполохаєш Сєню і всадовиш на його місце Вову. Ось тому цей «поліглот», який завчив на нарах три десятки фраз з буцімто «трьохсот прочитаних книг», геть зірвався з катушок. Став від імені СЕБЕ любого пропонувати на посаду прем’єр-міністра України пана Гройсмана, як того бажає їхній повелитель. Покрутіть синхрони з позавчорашніх випусків теленовин на каналах. Там чітко звучить: «Я запропонував на посаду прем’єр-міністра Володимира Гройсмана…» Великий візантійський повелетель! Не дивно, що після цього збунтувалися і Яценюк, і буковинський дивак-Бурбак, які заявили, що «еНФе», хоче бачити на пост глави Кабміну офіційно затверджену коаліцією особу. Словом, сказали, Юра, пішов ти далеко…
Ввірувавши в те, що йому, доморощеному "поліглоту"-анекдотисту, довіряють і його слухають буцімто всі, він сьогодні почав стверджувати повну єренду про те, що на посаду генпрокурора, мовляв, конче потрібно ставити людину, яка ніколи не працювала в системі прокуратури. Явно ж натякаючи на себе, позаяк завтра передбачається голосування проти Шокіна. Його вже раз послухали: поставили генпрокурором не прокурського, а міліцейського генерала Ярему, який свого часу був правою рукою міністра-соціаліста, ходив за ним, як голка за ниткою. Хоча напред було всім відомо, що в прокураторі міліціянта не потерплять. Бо це все одно, якби залізничника-практика поставити управляти авіарухом... Тому й таким виявився попрередній результат...
Що ж стосується нинішньої рокіровки на гепрокурорівському посту, то тут підхід особливий. Шокін - кум Петра Олексійовича, ось такий же, в цьому ж самому особливому ранзі чоловік має й заступити замість нього престол на Різницький. Візантійщина - так уже у всьому. А Юрій Віталійович знаходиться якраз у цій ваговій категорії. Та ще ж і багато анекдотів про кумів знає. І цей ось теж, здається, від нього:
- Куме, а ви хотіли б попробувати секс втрьох?
- Ну та, хотів би...
- То біжіть додому, може, ше встигнете.
Можна б ще було додати сюди декілька свіжих цікавинок з життя нашої так званої «Иліти», яка прорвавшись на верхні поверхи влади розжиріла на крові та сльозах українців після трагічного Майдану. Вирішила, що ось саме вона вхопила Бога за саму бороду. Але мене понад усе тривожить те, що за березнем йде, зрозуміло, квітень, а там і травень. Не смійтесь з цієї банальності, за нею великий зміст. Позаяк, я ще з кінця минулого року пишу в своїх блогах, кажу у виступах на телеканалі 112.ua, що два наступні календарні місяці нинішнього високосного року, як переконав мене один знаючий чоловік, стануть, на жаль, найбільш гарячими і проблемними для нинішньої влади в Києві. На що, власне, думаю, натякав і Путін на таємній нараді в Кремлі, про що мовилося на початку цієї публікації. Знаю, що будуть вила й кров. До цього, на жаль, знедолений народ ось уже місяць з усіх сил підштовхують бездарний і злодійкуватий А. Яценюк, брехливий П. Порошенко, хитрий угодник Гройсман. Скільки й чиєї вини в тому, що доводиться людям не жити, а буквально кожен день виживати, вони й нарешті розберуться. До того ж, дасть Бог, можливо, з полону повернеться, поправить своє здоров’я Надія Савченко, якій, між іншим, втрачати нічого. Вона ж точно запитає у цих недолугих правителів, чому вони нічого робили і не роблять за для звільнення українців з московітського полону. Одне слово, може бути надзвичайно весело. На рівні з історією Чаушеску в Румунії, Каддафі – в Лівії. Запам'ятайте: квітень-травень 2016-ть.
