Аж півтора роки знадобилося владі дл я того, щоб доказати всім: затіяні нею зміни до КонституціїУкраїни – шлях авантюри і повного абсурду. І веде він лише до одного – повного розвалудержави, починаючи з втрати унітарності України. Вельми прикро, що про цеговорити доводиться саме напередодні святого Дня злуки, але й мовчати також неможна.
Почнемо з Конституції. Дивіться, ось частина друга статті157 Основного закону України. В ній чітко й однозначно записано: «Конституція України не може бути змінена вумовах воєнного або надзвичайного стану».
Чи треба доводити те, що в Україні триває кровопролитна війна,якщо всі випуски новин радіо- телеканалів починаються з фронтових новин:скільки поранено бійців, скільки убито. Коли про війну на Сході України відомо всьому світові і ми несемо колосальніжертви, збитки, репутаційні втрати. Хіба родинам, яким привозять гроби батьківі синів легше від того, що глава держави називає це не війною, а АТО. Напевне, великимвітчизняним АТО. Бійню цю він не називаєвійною, тому, що це може зашкодити розвитку його приватного бізнесу. Нагадаю, що 2014 року П. Порошенко офіційнозаробив на ґешефтах у Росії та Україні 365 млн. грн., його банк збільшивобороти у сім разів, проти попереднього року, тоді, коли у всіх без виняткупідприємців України сталося значне всихання бізнесу. За 2015-ий, думаю, ми вжене отримаємо правдивої інформації. Швидше за все, глава держави покаже, що вінголий, як турецький святий. У чому він найбільш удосконалився – бути нещирим.
Так звані мінські угоди – найбільша поразка Порошенка, якглави держави. Вони показали, що він не просто нульовий, а буквально провальнийдипломат, при університетському фаховому диплому. Позаяк погодився торгуватидержавним устроєм держави. Та ще й на догоду Путлєру. Допусив можливість диктувати йому, яким має наш суспільний договір. Яке діло Путіна, Меркель, Олланда до того, що ми записуємо в своєму Основному договорі?
Що насправді сталося? Взявши перед кремлівським шулером зобов’язаннявнести поправки до Конституції України про надання областям Донбасу якогось особливогостатусу, президент Порошенко цим самим перевищив свої конституційніповноваження. При чому, як нікудишній гравець за столом перемовин, він пов’язавУкраїну зобов’язанням і щодо строків правових змін Основного закону. Особливопідкреслю цю обставину: в парламентсько-президентській державі президент не єособою №1 в прийнятті подібних рішень. Він лише може першочергово, як суб’єкт законодавчоїініціативи, ініціювати розгляд цієї справи. І не більше.
Думаю, що в історії розбудов держав світу ви не знайдетеприкладу того, щоб не програвши війни, не потрапивши в міжнародний полон, економічно-фінансовучи ще будь-яку ізоляцію, абияка країна добровільно,в порядку власної ініціативи (за винятком,зрозуміло, повної бездарностікерівництва) вирішила змінити свій державний устрій. Бо так краще її розвалитисусіду, який точить на неї зуба з першого дня проголошення незалежності. А подібнев Мінську сталося після 12 лютого 2015 року.
Що було далі? Слово мав би взяти парламент, як вища іголовна ланка державного устрою в Україні. Якби Україна хоч трішки була бправовою державою, то правляча коаліція, чи хоч би певна група народнихдепутатів України мала б поставити перед главою держави питання: від чийогоімені ви, вельможний пане, діяли в групі з Меркель, Олланд і Путін? Що це зазміни в Конституцію ви там вигадали і чи давала Верховна Рада, як основнийгравець в парламентсько-президентській державі вам дозвіл на подібний волюнтаризм?Але найбільша проблема нашого нинішнього часу полягає в тому, що в Українінемає опозиції як такої. Про це читайте умоїй статті тут. А це означає, щонавіть писнути будь-хто боїться про правовий статус учиненого самоуправства.
Це, по-перше. По-друге. Якщо вносити зміни до Конституції,то цим мала б займатися Верховна Рада. Цю справу чомусь осідлав дорадчий органпри президентові, так звана конституційна комісія (КК), яка в не правовий спосібстала поганяй лом знову ж таки парламенту. Відтак, головним конституціоналістому державі став пан Гросйман, який був призначений зверхником КК. Той, який щедва роки тому в основному займався тим, що старанно опікувався чи вчасновивезено сміття у Вінниці, чи підметені вулиці обласного центру і таке інше.
Якпроламує цей діяч за завданням зверху потрібні рішення у парламенті, ми бачимозаледве не кожного робочого дня парламенту. Там уже криміналу, як на мене, зібралосяна багато років ув’язнення. А як нахабно бреше в очі всім цей діяч, сподобляючисьсвоєму шефу і кумиру, про це нинішніми днями розповіла відомий фахівець-правник, у недавньому (2009-2013) представник України в Венеціанській комісії Марина Ставнійчук, водній з своїх публікацій у газеті "Дзеркало тижня". Вона, зокрема, пише: «19 червня 2015-го. спікер парламенту В.Гройсман передавши на розглядВенеційській комісї проект змін до Конституції стосовно децентралізації. За тридні, 24 червня, з'явився попередній її висновок (CDL-PI (+2015) 008). У трьохпунктах документа оцінки європейських експертів були позитивні, в двадцятишести містилися суттєві критичні зауваження. Однак українська влада одразуповідомила, що Венеційська комісія схвалила проект змін до Конституції».
Це така порядність нинішньоївлади: три осколки правди в двадцяти шести літрах брудної брехні. Ось фірмовий коктейльГройсмана-Порошенка, з яким вони удвох підігнали до розгляду ситуацію в парламентісумнозвісного 31 серпня 2015 року, що, цілком закономірно, викликало небувалийгромадянський спротив свідомих і чесних українців, невиправдані, просто таки дикі жертви в середовищі правоохоронців, відповідальність за які повністю лежать на діях влади. Адже це саме вона вчиняла силоміцні, протиправні дії щодо народних депутатів, фактично змушуючи їх голосувати за законопроект №2217а, для направлення його до Конституційного суду. З тим, щоб на наступній сесії вчинити остаточне протягування дикунських поправок до Основного закону держави, до суспільного договору. Це було продовженням абсурду, основу якого закладено в Мінську.
При цьому підкреслю: насправді ніякіМінські угоди від 12 лютого 2015 року парламент не ратифіковував. Отже, вони за своєю суттю та репутаційною вагою, як міждержавний документ нікчемніі не можуть братися до виконання парламентом, законодавчою гілкою влади. Позаяк подібна «дипломатія», це туалетнийпапір від Кучми, Медведчука і двох бандитів-терористів з Донецька та Луганська, засвідчених неадекватним послом РФ і представником ОБСЄ.Їх скасувати, як я уже писав раніше, все одно, що сплюнути крізь зуби: варто законодавчо визнати так званіДНР та ЛНР терористичними організаціями, а для цього належить проголосувати парламентом за зареєстрованийще 26.01.2015 року (!) законопроект №1840. Себто, зумисне пилиться цей документ без руху ось уже рік. Хто скаже: чому? А для того, щоб можна було ставити Україну на коліна, з допомогою всяких недалекоглядних однотурових і тих, чиї два презилентських строки пропонувалося вважати за один, кума В. Путіна, котрий спить і думає, як "допомогти" нам потрапити в халепу. Відтак, прийняття поправок до Закону України "Про боротьбу з тероризмом" тут же розв'яже руки Україні, дасть змогу укарїнцям весело сказати: прощавай мінський зашморг путіна-медведчука, і все невмивана Росія. Бачили ми вас далеко з вашим особливим статусом для Донбасу. Україна може бути лише унітарною державою! Позаяк тоді ніхто у світі не зможе вимагати від нас, ні виконувати кабальну, бандитську угоду від 12.01.2015 р,, ні, тим паче, знову сідати за стіл переговорів з уже офіційно визнаненими терористами. Тільки б почули це все, що пишу тут, на горі, де всі глухі від дурманливого опіуму влади.
Навряд чи почують. Їм легше влаштувати переслідування, цькування критиків влади, як уже вчиняють щрдо правника-конституціаліста Марини Ставнійчук, проти тих, хто розповідає правду про закладання зради в Конституцію, ніж йти проти волі Путлєра, який вимагає і ліквідувати унітарність нашої держави, і навіть того, щоб Київ погоджував усі законопректи в Донбасі. Як, власне, й записали люди без клепки в голові у недолугій Мінській угоді-ганьбі, поступившись всіма принципами перед московітами.