НапередодніНового 2016 року у Клембівці Ямпільського району Вінниччини похоронилинародного художника, лауреатаШевченківської премії імені Тараса Шевченка за 2009 рік Віктора Наконечного . Проводи в останню путь знаменитого маляра, домайстерні якого місцеві чиновники десятиліттями пишно звозили всіх президентіві високих осіб з Києва і з-за кордону, були навдивовижу скромними: не зважаючи на загалом творче багатство Віктора Андрійовича – по світу розбрелося кілька тисяч його шикарнихкартин. Він вважався одним з учнів знаменитої Катерини Білокур, яку шанувавнавіть Пікасо. Тепер він разом зі своєю сім’єю входив до третини українців,яких так неймовірно любить Арсеній Яценюк: він отримував урядові дотації, яклюдина, що залишилася за меже об бідності. Себто, жив лауреат Державної премії фактично напівголодний. Ті ж, що залишилисямалярні роботи він нізащо не хотів продавати: вони були для нього дорогі, мовбирідні діти. Рятуючи ситуацію, його дружина, і про це не гріх сказати, оскількив районі про подібне відомо чи не всім, варила з буряків самогон й продавала оковитуна ринку. Щоб заробити гроші на хліб та молоко.
Такось, на похорони лауреата найвищої державної нагороди України, можливо,єдиного, хто мешкає з таких у селі, не приїхав ніхто зі столиці, а з Вінницінавідався лише начальник обласного управління культури. Одначе він прибув нажалобну оказію швидше не як чиновник, а як давній друг покійного.
Задивним збігом обставин, у ті ж передноворічні дні у Вінниці проводжали востанню путь начальника міської міліції чи вже навіть поліції. Попрощатися зним до обласного центру з ескортом прилетів сам голова Верховної Ради України панГройсман. Обласні телевізійні канали вели прямий репортаж з тієї жалобної церемонії.Спікер парламенту на всю область клявся, що ніколи не забуде покійного.
Ніскількине протиставляючи небіжчиків, прости мене Господи за те, що, можливо, хтосьподумав саме так, варто все-таки сказати, що в державі нашій точно всепоставлено з ніг на голову. Талант, як самородок за всіх часів і народів, у зв’язкуз навальним наступом грошей, неймовірною погонею багатьох за багатством,постами у владі, не завжди оцінюється по-достоїнству. Ви бодай раз чули останнімчасом телепередачу про кращі нові твори української літератури, витвори мистецтва,про спектакль?
Головне ж у цих двох історіях, з яких починаються мої замітки, та, що у Вінниці почившого начальника правоохоронців похоронили за державний кошт під оркестри і салюти, з обідом на багато персон, а геніального сільського умільця, незрівняного майстра малярства, лауреата Національної Шевченківської премії - на мізерні копійки від алкашів, які зібрала дружина. Держава сором'язливо відвернулася від свого талановитого майстра народно-прикладного мистецтва. Так хто їй дорожчий і ближчий? Кого нинішня Україна більше цінить, скажіть?
А скільки разів, скажіть, ви вже чули про необхідністьпідвищення заробітної плати для поліцейських? Це вже просто набило оскому. Подібнодо того, як незворушної недільної днини свердлом у стінку з сусідньої квартири,повсякчас стрекоче нав’язлива ідея, що тим, хто бореться з корупцією требаплатити космічну заробітну плату, аби вони не брали хабарів. Стільки, якотримує, наприклад, голова Національного антикорупційного бюро – сімдесят тисячгривень щомісяця. Або ще краще, нарівні з начальником поліції України, як їїтам звуть-величають, аж надто складно запам’ятати – зате 98 тисяч гривень укінці місяця видай у маленьку долоню з державної казни. Головна захисниця всіхукраїнців! Ви відчули себе безпечніше з її приходом? Після того, як «коп» навулиці став заробляти вісім тисяч гривень?
Аще, пригадуєте, навесні чи на початку минулого літа А. Яценюк картинно, під телекамерина засіданні Кабміну, розпорядився групі слідчих МВС у тридцять осіб, до якихвін чомусь проявив особливу приязнь і любов, персонально підвищити заробітну плату до тридцятитисяч гривень на місяць. Щоб жили і нинішньої важкої пори ні в чому ні собі, нівласним сім’ям не відмовляючи. Це, підкреслю, тоді, коли мінімальні пенсії ізарплати громадян ледве-ледве перевищили рубіж у тисячу грн. Мільйони людей вУкраїні, і ця кількість катастрофічно зростає, стають жебраками.
Можливо, вже й пора б поцікавитись, а які результатироботи за півроку діяльності у цієї дивної групи «30 по 30». Скільки і якихвона розслідувала кримінальних справ, передала до суду, скільки коштівповернула до державного бюджету? Чи подібна акція, як мене переконували знаючілюди, насправді створювалася лише для того, щоб добряче пополохати сміливця івідчайдушну людину, колишнього голову Держаної фінансової інспекції УкраїниМиколу Гордієнка. І відбірні слідчі МВС вже спустили під лід представлені нимгромадськості і народним депутатам у парламенті акти державних (!) перевірок,які чітко й однозначно указували на те, що А. Яценюк, його буковинськіоднокласники, університетські друзі, бізнесові знайомі, котрі були розсаджені нимна найбільш «хлібні» пости в структурах виконавчої влади, після бандиЯнуковича, ще нахабніше за донецьких зайнялися корупцією у мільярдних масштабах.Невже справи ці вже всі розвалені? За державні, підкреслю, гроші. Тільки де ж,сам порушник спокою Микола Гордієнко? Це моє питання адресується особисто А.Яценюку, до його дивного дружка А. Авакова, які всі оборудки вирішують поспіль?
Теперуже чітко стало видно, як розподілилися поміж керівниками держави силові структури. П. Порошенко предметно опікується СБУ іГенеральною прокуратурою. Навіть швидше б сказати персонально генпрокурором В.Шокіним. Щоб, борони Боже, з його голови не впала жодна луска. Щоправда, ніяк неможу збагнути для чого Петрові Олексійовичу ця дивна заморока. За що він зазнаєтаких колосальних репутаційних втрат, у тому числі і з боку керівництва США,оберігаючи на цьому посту професійного мамонта, котрі вже, як відомо, давновимерли як рід? Можливо, справа в якійсь особливій таємниці?
Троєплеканців Ю. Тимошенко - А. Аваков, О.Турчинов і А. Яценюк глибоко осідлали МВС. Перетворили його у персональнувотчину. Не зважаючи навіть на те, що відомство навряд чи стане геройським длянароду, оскільки саме його люди найбільше нашкодили, з метою, аби вибілитиубивць Майдану, перетворити їх у примар. Крім того, знаменитій трійці дешевихпіарників всучили, казати б, буквально приторочили до сідла двох грузинськихдівчаток, які, коли вони хочуть залишитися далі у вищих структурах влади, зчасом належить проколоти шар, на якому літають під небесами два Арсени йпастор.
Тимчасом Володимир Гройсман міцно утримується за одного лише міцного подільськогочуба. Він начебто головний реформатор місцевого самоврядування в усій Україні,але навчений споживати лише кашерні продукти, вірить, як мені видається, виключносвоїм рідним поварам. Себто, вінницьким. І йому поки що не потрібно ні окремоговійська, ні всього місцевого самоврядування в підпорядкуваннях у масштабах країни.Він, як бачимо, до власної слави крокує іншим шляхом, опікуючись однією,персонально створеною, маленькою, але, погляньте ж якою, партією – Вінницька європейськастратегія. Скорочено - ВЄС! У перекладі на українську – вага! Не так важливо,що вона зробила, які принесла результати, але ж як загадково і перспективно звучить- Європейська стратегія!
УВінниці? - перепитаю заради допитливості. А яка ж Європа в Вінниці,панове-товаришечки? Якби ця партія звалася, до прикладу, Крижопільська, чи,приміром, Жмеринська європейська стратегія, то таке було б, звичайно ж, значно привабливішим,веселішим, позаяк подібне б звучало хоч дещо смішно. А ВЄС – це те саме, щоякийсь там УКРОП в Україні, хоча українською треба все одно говорити – кріп. Якщомається на увазі пахуча городня культура роду зонтичних. Тому для мене УКРОП несприймається ніяк, бо це аж надто по-путінськи.