Чому Саакашвілі не підходить в українські прем’єри

 Коли Міхеїл Саакашвілі став на чолі Одещини і гаряче, переконливо заговорив про конкретну справу – будівництво 295 кілометрів траси до Рені (дорога №15), мені й самому захотілося, що називається, закотивши штани бігти в бік транзитного коридору на Молдову й Румунію, брати лопату в руки, або, принаймні, бодай щось відщипнути від власної пенсії на велику справу. Позаяк дуже добре знаю, що керівник активний на місці до тих пір, поки він займається конкретною справою.

         Нині складається враження, що проект переведення торгового потоку з Китаю в Азію, а звідти через Азербайджан, Грузію в Одесу, а далі в Румунію і ЄС уже виконано, а Південна Пальмира, де владарює пан Саакашвілі мовбито стала нарешті мостом поміж сходом та заходом. Ця ідея, судячи з пріоритетів у виступах пана Міхеїла останніх місяців, вже десь загубилася. Будівельники тихенько латають мости і трасу. А в бурхливого лідера рятувального грузинського десанту, завезеного рік тому до України, видається, дещо помінялися пріоритети. Від бетону й асфальту він перейшов до вітряних млинів – пересів на боротьбу з корупцією. До того ж у загальнонаціональному, сказати б, віртуальному масштабі.

         Тим часом у державі створено Національне бюро розслідувань (НАБ). Воно вже діє з 16 березня 2015 року. Голова його отримує заробітну плату в сімдесят тисяч гривень ЩОМІСЯЧНО! За минулий рік він особисто поклав до кишені понад півмільйона гривень. Більше замічу, ніж всі разом узяті жителі райцентру Крижопіль на Вінниччині, чи містечка Бережани на Тернопільщині, Ружина на Житомирщині і ще сотень і сотень населених пунктів. За цей час жодного корупціонера під керівництвом голови НАБу не виявлено, не затримано. НАБ ще й досі не сформований, не почав працювати, хоча основна частина нових співробітників також справно по декілька місяців поспіль отримують ЩОМІСЯЧНО по 50-60 тисяч гривень заробітної плати. І все це взято з податків, які платять усі, в тому числі й пенсіонери України, що до речі, антиконституційно. І подібне, до речі, є теж зоною діяльності НАБу, бо придумали цей злочин проти літніх людей в Україні посадовці найвищого рангу.

У бюджеті на 2016 рік передбачено, що НАБ, а також його сателіт (чи навпаки) спеціалізована прокуратура виметуть насамперед на супер високу платню своїх співробітників майже пів мільярда гривень. Одначе всі вони досі ще жодного корупціонера так і не впіймали! Чи зможе це зробити беззбройний М. Саакашвілі – велике запитання.

         Крім НАБу в державі створено ще три нових державних органи з надзвичайно високими зарплатами для співробітників. І розмови про те, що вони мають ЩОМІСЯЧНО отримувати надзвичайно високу платню не припиняються ні на день. Аби, мовляв, не крали. А це ще сотні мільйонів гривень з держбюджету.

         Одначе глава держави зовсім не вірить у те, що це може бодай якось похитнути засади доморослої, закоренілої української мафії. Він протиправно, в ручному режимі імплементував  у державні органи влади України групу грузинів, які начебто повинні підрізати коріння місцевої корупції. Завізним спецам роздали посади на золотих блюдцях. Без врахування досвіду їхньої попередньої роботи, масштабів нових діянь і поставлених завдань. Завдяки тому, що за них поручився колишній студентський друг Петра Олексійовича - Міко Саакашвілі. 

Уже чотирнадцятий місяць міністр-грузин знаходиться на сторожі охорони здоров’я українців. Думка фахівців, народних депутатів і громадян однозначна - ситуація в галузі при ньому не покращилась ні на йоту, практично дійшла межі секторальної катастрофи. Сподіватися на те, що справи переміняться на ліпше – все одно, що надіятись на те, що у кози виросте хвіст. Виявилося, що гастарбайтер-рятівник не лише ніякий не борець з хаптурою, а й нульовий господарник, просто таки провальний організатор виробництва. Він зовсім не вміє розмовляти з людьми. Уже понад рік біля керма, а не вивчив жодного українського слова. Схоже, ці горіхи не на його зуби. Абсолютно випадкова людина на високому державному посту. Фігурально висловлюючись, кіт, при  якому миші ще впевненіше почувають себе у коморі. Тим часом медична мафія оплутала всю систему виробництва, закупівель й реалізації ліків – далі вже нікуди. Лікарняні заклади, ті з них, котрі ще не закриті, не продані за безцінь пожинайлам-приватникам, остаточно розорені  перетворилися на халупи й справжні богодільні. Аптеки за цінами обернулися на магазини найдорожчих ювелірних виробів в які людям страшно заходити. Усі добре знають, що, принаймні, половина вартості  медикаментів – густий, сморідний навар корупціонерів, але ніхто й вусом не веде для очищення цього сміття, адже все схоплено людьми, які забивають баки міністрові, готують йому якісь папірці та реляції для Кабміну, ходять по за його спиною і фактично заправляють всіма хавтурами у галузі.

Головного антикорупціонера у Генпрокуратурі видворили з центрального апарату відомства ще всередині літа. Про людське око на вулиці Різницькій залишили йому маленьку будку: викинути геть – було б зовсім безпардонно. Борцю з корупцією щиро порадили, нехай надалі ловить мафіозних бліх біля Міхеїла Саакашвілі, в Одесі. Цими днями Давід-чистильник нарешті виправдав це високе довір’я - поспіль з СБУ, котра, здається, залишилася без грузинської начинки,  упіймав одного калимника – голову департаменту обласної держадміністрації, так би сказати, праву руку в сфері ЖКГ свого шефа. Що ж стосується так званого першого антикорупційного «успіху» пана Сакваралідзе з «діамантовими прокурорами», то тут, як мені видається, варто взагалі помовчати, оскільки ще не відомо, чим та справа насправді реально завершиться. З огляду на те, як розігруються діла в судах з обранням (чи точніше б висловитись - не обранням) міри запобіжного заходу для потривожених високорангових правоохоронців, може навіть статися, що Генпрокуратурі доведеться віддавати цим персонам і дорогоцінні камінчики, і понад чотириста тисяч доларів США готівкою, виявлені у сейфах на робочих місцях. (Вийде, що здобуті вони в чесних праведних трудах золотопагонників!) Незважаючи начебто на благословення самого П. Порошенка на здійснення операції з затримання «хабарників» (про всяк випадок беру це слово в лапки), як про це неодноразово стверджував завізний грузин-антикорупціонер. Якщо таке скоїться, можна сміливо говорити про те, що у нас навсправжки не легітимний глава держави є старшим, головним в Україні, а хтось інший. Хоча, можливо, цю роль виконують великі гроші…

А про реформування місцевих прокуратур за що, до речі, персонально відповідав у Генпрокуратурі прокурор-грузин, можна вже й балади співати. На півтора сотень вакантних посад керівників цих підрозділів не знайшлося місця жодній свіжій людині. Жодній! У всі відомчі воєводства чорними воронами розсілися вчорашні перші заступники, заступники прокурорів. Себто, ментально, професійно, по-братськи свої в дошку. Оце реформа по-грузинськи, чи не так?! За цей успіх варто б уже ордени чіпляти: Порошенку, Шокіну, Сакварелідзе і, звичайно ж, Саакашвілі. Таких він привіз успішних «радикальних» освіжителів прокурорських конюшень.

І тут виходить, як у тій українській примовці: до нашого берега завжди припливе як не кізяк, то якась там тріска.

Про дівчаток-реформаторок з поліції і говорити будь-що просто соромно. Вони осідлали американський проект, американські гроші, японські авто. Нічого не потрібно було додумувати, удосконалювати, видоюй все з програми, як кажуть, до порожнього вимені. Вийшла віддалена копія «захарівців» з так званої ДНР: завжди готові!. Як мені видається – все тут успішно завалено, хоча попіарились на цьому дійстві А. Аваков та А. Яценюк до-о-обряче. Підсумок такий. Скажімо, в Києві, де проект стартував 4 липня 2015 року, все накрилося мідним тазом. Нині розгул злочинності в столиці просто таки шалений і ніхто не знає, як його притушити, не те що побороти. Хлопчики й дівчатка, в біленьких рукавичках, які вміють лише переводити бабусь через вулицю, цього явно не зроблять. Тепер увечері просто таки страшно вийти на вулицю, там розгулюють молоді вітіянуковичі, котрі не лише шапки, але й голови збивають. Частенько лунають постріли, вибухи гранат. Квартири грабуються і вдень, і вночі з потроєною енергією в порівнянні з тим, що було раніше. Влітку нові поліцейські вулицями каталися буквально сюди-туди, без упину патрулюючи свій сектор. Останнім часом я просто ні разу не бачив на маршруті жодного поліцейського авто, хоча мешкаю практично в центрі міста. Можливо, їх просто побили. Днями читав, що недовчені молоді люди, набрані в поліцію за минулий рік буквально розтрощили вісімдесят (!) поліцейських авто. (Не свої ж руйнують!) Зате пан Аваков, здається, вже разів шість з великими апломбом писав про те, що зарплата в його заступника, начальника поліції України Х. Деканоїдзе складає аж дев’яносто вісім тисяч гривен. Можливо, заздрив своїй підлеглій. Як би там не було, поки що виходить у нас Європа навиворіт: і тут результатів – нуль, а платня космічна.

Напевне, розуміючи, що грузинський проект боротьби проти мафії тоне буквально у всіх на очах, П. Порошенко зажадав від М. Саакашвілі особисто включитися в антикорупційний проект. І той пішов ва-банк, організовуючи, так звані, антикорупційні форуми.

Цей висновок я роблю з того, що на збіговиську 23 грудня минулого року в Києві показували зі сцени привітання форуму особисто від глави держави. Хтось з організаторів навіть обмовився, на власні вуха це чув: все здійснюється під патронатом П. Порошенка. Та й взагалі, чи міг би глава облдержадміністрації без особистого дозволу президента дозволити собі проведення хуралів і в столиці, і в регіонах, які намічаються. Однак, чи матимуть вони будь-який ефект?

Як мені видається, за роки управління Грузією, пан Саакашвілі звик до того, що кого б він привселюдно не обзивав корупціонером, цього не потрібно було доказувати офіційно, себто в судах. Там подібне сприймалося на віру. Хто попадав під його прес, тут же втрачав посаду, довіру, можливо й навіть втрапляв до в’язниці. Бо так, бачите, сказав Міхеїл. Україна на щастя і не Грузія також. У нас добре всі засвоїли, що таке волюнтаризм і до чого він призводить. А тому давно вже на всякі голосні звинувачення без наведення конкретних фактів протиправних діянь просто не звертають увагу. Тим паче, якщо вони не доведені у судах.

Тому всі виступи пана Саакашвілі з заявами, що в уряді вкрали три, п’ять мільярдів гривень з бюджету не мають ніякого практичного ефекту. Їх просто ніхто не чує, не приймає до уваги. Навіть тоді, коли до цього додається і прізвище головного «грабіжника» України - прем’єр-міністра. Не зважаючи навіть на те, що ім’я це набило страшенну оскому в міжлюдді.

Просто навесні минулого року на видноколі з’явився такий собі чоловік -  Микола Гордієнко – керівник Державної фінансової інспекції України. Він не просто заявив про системні крадіжки в уряді Яценюка, про відновлення злодійських схем В. Януковича і його ловчої бригади крадіїв, він приніс акти перевірок, де чітко й конкретно вказувалося, де і хто з нових начальників,  в тому числі й при активному сприянні молодого прем’єр-міністра, скільки поцупив. І що? Матеріали понесли до парламенту, у нас же ж парламентсько-президентська держава. Але там засідає головна охоронна варта пана Яценюка, котра завжди насторожі щодо іміджу «своїх людей» – фракція «Народного фронту». Сказати б, напівприватне народнодепутатське формування прем’єр-міністра. Котре стоячи оплесками, приміром, цими днями випроводжало з Верховної Ради одного з одіозних казнокрадів. Фактом приватності фракції є й той факт, що, приміром, народний депутат України, він же  секретар Комітету Верховної Ради боротьби з корупцією Дмитро Добродомов уже разів сорок на різних телеканалах розповідав про те, як конкретний бізнесмен вручив панам Яценюку та Мартиненку шість мільйонів доларів США (!) за мандат у фракції «Народного фронту». Ефекту від цих повідомлень, як з цапа молока. Генеральна прокуратура пропускає мимо вух, НАБу також. Але ж ці дані ніким і не спростовуються, відтак є фактом.

Отож за допомогою своїх друзів по розкраданню бюджету з інших фракцій, так званий «Народний фронт» влаштував торік М. Гордієнку таку обструкцію, що навіть не вдалося створити й звичайної депутатської комісії з розслідування явних фактів корупції, представлених актами конкретних інспекторських перевірок. Це при тому, що на засіданні Комітету з протидії корупції представник Генпрокуратури, яка попередньо перевірила частину з переданих  М. Гордієнком їй матеріалів, однозначно заявила: це корупція в уряді! Є неспростовні докази крадіжок з бюджету на більш як шістсот мільйонів гривень! Однак далі слів справа не зрушила ні на крок…

Я хотів би запитати нині у нас всіх, насамперед у прем’єр-міністра  України А. Яценюка, голови Верховної Ради В. Гройсмана, новоявленого великого борця з корупцією М. Саакашвілі і персонального друга П. Порошенка: а де Микола Гордієнко? Ви вже його зламали, знищили, як Гонгадзе, чи він ще живий? Які, нарешті, грузинські тихоходи можуть тут допомогти справі, коли поза хмари пустили акти офіційних фінансових перевірок, викинули їх, чи навіть спалили разом із долею сміливої, відчайдушної людини? Які можуть дати резон голослівні антикорупційні форуми після представлених документальних ревізій з очевидними слідами багатомільйонних крадіжок, де якийсь залітний Саша Боровик, гастарбайтер Савік Шустер дають майстер клас боротьби з корупцією. Останній, до речі, привселюдно заявляє, що він колись боровся з сіцілійською мафією. Вірогідність чого дорівнює тому, що я учасник битви при Сниводі, яка відбувалася за два десятки років до Куликовської битви. Про це читайте в моїх замітках з київського антикорупційного форуму.

Боротьбу з мафією в Україні, як мені видається, треба починати з викорінення політичної корупції в керівництві держави. З визначення в ній ролі глави держави, який веде протиправно і антиконституційно свій бізнес на території держави-агресора, котра уже вбила тисячі наших патріотів і простих людей, мордую в тюрмах сотні наших людей, анексувала Крим, захопила частину Донбасу. Це, по-перше.

По-друге. З припинення ролі В. Медведчука як представника України на так званих Мінських перемовинах, які стали зашморгом на шиї нашої держави, з заборони діяльності очолюваного ним «Українського вибору». Ця підривна організація в грудні минулого року провела спроби оголошення прототипів так званих ДНР та ЛНР в Запоріжжі, Харкові, інших містах України. Сепаратизм аж зашкалює, але протидії ніякої. Прикриває все особисто глава держави.

По-третє. На лаву підсудних треба всадовити нарешті батька української корупції, одного з замовників зникнення Г. Гонгадзе Леоніда Кучми. Хіба для цього мало заяви олігарха І. Коломойського, який нещодавно перед телекамерами розплакався, що недорікуватий глава держави свого часу змушував платити щомісячно по п’ять мільйонів доларів США його зятю В. Пінчуку? Притягнути до відповідальності знову ж таки перешкоджає нинішній глава держави. Про це, зокрема, публічно повідав звільнений голова Апеляційного суду Києва Антон Чернушенко:читайте і слухайте тут.

Але хіба ж можна повірити в те що М. Саакашвілі, який зодягнув на себе однострій головного борця з корупцією в Україні бодай може заїкнутися про ці три проблеми П. Порошенка?  Та й чи взагалі можна порівняти його беззубі, мало зрозумілі, невмотивовані виступи бодай з актами фінансових перевірок Миколи Гордінка.

Якось почувши ці мої заяви, давній приятель замітив: участь Міхеїла Саакашвілі в показних антикорупційних збіговиськах звичайна бутафорна, він банально набирає бали для майбутнього стрибка в крісло прем’єр-міністра.

А який з нього голова Кабміну? Немає ніякого сумніву в тому, що він лише укріпить лише владу Петра Порошенка, якого потрібно давно замінити на дострокових президентських виборах через політику запопадництва перед Росією. За здачу інтересів України в усіх сферах життя нашої держави. Сам же ж Міхеїл не зможе балотуватися на цей найвищий пост у державі через те, що не мешкає в Україні десяти років, і нардепом теж не може обиратися, бо й для цього потрібно мати як мінімум п’ять років проживати в нашій державі. Тому в резерві грузинського гастрабайтера залишається лише роль банального піднощика патронів при П. Порошенку, або ж вічного прем’єра.

Що може відбутися тоді, коли Саакашвілі, приміром, зненацька поміняє на посту А. Яценюка? А буде в Кабміні не один німий грузин, міністр охорони здоров’я, а десять подібних очільників галузей. І насамперед міністр внутрішніх справ – нинішній головний поліціянт, грузин з Одеси. Відгадайте, хто за цих обставин стане генеральним прокурором. Хто очолить міністерство юстиції? З’явиться десятки нових дівчаток в їх обоймах, щось подібне до гайдарів, до нових очільниць одеських таможні. Міхеїл Миколайович свято вірить в ту свою ідею, що революцію на своїх руках мають нести красиві дівчата. І їм прокладатиме дорогу.  У нас уже було, коли Україна ледве не стала «усьо Донбас», тепер може з’явитися  спроба перекинутися в «усьо Грузія». Чи потрібно це нам?

Я хотів би запитати Міхеїла, чи було б йому до шмиги, аби в його рідній Джорджії до влади прийшов геть таки російськомовний уряд. Знаю точно, що він відповість категорично «ні». Мовляв, там для цього вистачає національних кадрів. Чому ж тоді ми маємо миритися з тим, що він нам точно ж таки запропонує Кабмін з людей, які зовсім не володіють українською мовою, далеких від нашої ментальності. Адже це факт, ніхто з імплементованих, завізних грузинів за рік з лишнім роботи на дарованих найвищих керівних постах в нашій країні навіть на йоту, як і сам пан Саакашвілі, до речі також, не наблизились до коренів українства. Знають фразу-другу для галантності, і це все. Ось настільки їм і потрібна сама Україна, як її мова. Це, сказати б, лише для того, щоб тут покерувати, побути на коні. Рідна наша Україна для них насправді немовби пересадочна станція Жмеринка, чи Конотоп. Не більше. Щоб завтра поїхати далі.

Не вірте, друзі, гастролерам. Ніякого добра вони нам не принесуть. Віками перевірено нашою горезвісною нацією.