Підзавісу року не гріх поговорити і на… приземлену тему. Причиною персонально длямене обмовитись з цього приводу став лист давнього приятеля з далекого Сінгапуру.Колишній викладач одного з наших київських вузів, він уже понад чверть віку викладаєв одному з тамтешніх навчальних закладів на краю Малаккського півострова, виїздитьз лекціями до інших країн, у тому числі й до США. Відтак, розбагатів домільйона доларів США на рахунку. Без корупції, крадіжок, на законних, казати б,підставах став богачем. Живуть вони з дружиною, колишньою киянкою, як мовиться, в своє задоволення– подорожують світом. Кожного літа відвідують один з куточків світу. Нинішньогороку проїхали і вздовж і впоперек всю Японію.
Першимприлетіло мені чудернацьке запитання. Мовляв, припусти, що його найбільше в тійподорожі по Японії здивувало, вразило у цій найбільш технологічно розвиненійдержаві світу. Хіба ж можна було мені відгадати? Тим паче, що в Японії япобував аж вісімнадцять літ тому. Там же ж наука давно випередила навітьнайсміливіші людські припущення. Можливо, вразили його приручені акули,повітряне таксі над містом, або ж автомобілі без керма, які управляютьсядумками? Спробуй здогадатися…
Чомусьдумається, що над моїми припущеннями пан Володимир посміявся. А ось я, їй-право,щиро здивувався його зізнанню. Ви не повірите: в українсько-сінгапурськогопрофесора найбільше подивування викликали сучасні японські… туалети. Те, скількиїх повсюдно модерних і показово лискучих знаходиться на всіх трьох тисячахостровів в Тихому океані і в морях, що омивають країну. Починаючи від найменшвідвідуваних громадських місць, аж до фешенебельних готелів, публічних закладів, на вулицяхі майданах – порахувати просто не мислимо. Шикарні, начищені вбиральні майже обов’язковийатрибут кожного громадського, культурного, торгового центру, вулиць навіть села. Одне слово, вони споруджені замало не накожному кроці для зручності громадян. І всі без винятку обладнані в одному –високотехнологічному стилі, за єдиним зразком, з одними й тими ж високо індустріальнимипристроями. Відрізнятися можуть лише кольорами відтінку стін.
Ні,це, даруйте, не споконвічний російсько-радянський нужник, з якого ми виросли вшколах, військових частинах, кінотеартах, не наші з вами пописані громадські клозети,не розбиті морські гальюни десь в автономній республіці Крим, непристанційно-залічнині сортири - без паперу, води, дзеркал, а вищий классанітарно-гігієнічного розряду. В усій без винятку величезній країні! Та що тамрозповідати, дивіться самі:
Якрозповідає мій приятель Володимир, коли сідаєш у зручне випорожнювальне крісло,під рукою опиняється своєрідний пульт управління. Як у космонавта в міжпланетному зорельоті. Розмітка його дає змогу і без знанняієрогліфів та підписів англійською зрозуміти, як треба керувати цим унікальним пристроєм. Цепроста і доступна й для найменших пацієнтів автоматика з управління особистою гігієноюбезпосередньо на гнізді: тільки натиснеш кнопочку, всього тебе приємно обполощить-обмиє,гарно просушить, обробить парфумами. Хочеш з тонким, ледь уловимим запахом, аможна з приємним, різкішим протягом. Без паперу,на який тратиться так багато деревини. Хоч звідси безпосередньо прямуй наприйом до самого імператора… Оцініть це диво громадського туалету...
Яккаже мій приятель-професор: «Встанеш з такого японського крісла – відчуваєш себеголю нещадимою відносно цього поступу цивілізації…»
А загалом сінгапурський панич-учений понад усе полюбляє в смак поїсти. І подорожі його бувають від ресторану одного міста до іншого. А японці, напевне, найменше у світі споживаютьхарчів для підтримки організму. Ось такими порціями, як бачите на знімку, частувалийого з дружиною в дорозі по Японії. Як же ж дивувалися в ресторанах острова,коли гість із Сінгапура замовляв собі не менше двадцяти п’яти порцій їжі наобід. Заради таких файних туалетів киянин не міг собі дозволити голодання…