Нещодавно на одному з вітчизнянихтелеканалів переглянув документальний фільм про відому кіноактрису МаргаритуКриніцину, виконавицю ролі знаменитої Проні (Пріськи) Прокопівни Сірко із славетної комедії Михайла Старицького«За двома зайцями». Всі дійові особи стрічки-спогаду про виконавицю комедійної роліпаняночки з київського передмістя сходяться в думці про те, що мила пані булавельми оригінальною, а подеколи й зовсім таки непередбачуваною у житті. Послухаєш, їй-право, чимсь схоже нате, як характеризував героїню М.Криніциної в однойменному кінофільмі незабутнійСвирид Петрович Голохвостий: «Впенціонє всє науки проізошла», де «змарніла та знівечилась», витримавшитам лише три місяці міщанської науки. Цю свою науковість, як стверджує він,героїня комедії завжди демонструвала «в царському саду з книжкою безпремінно,бо так приятно під дубом романа читати». Якщо вам цікаво, що саме читалавікопомна Пріська Прокопівна, називаю, цитуючи за твором: «душещипательне» —«Кровавую зведу», «Чорний гроб», «Єруслана Лазаровича…»
Працюючи в дев’яностіроки минулого століття головним редактором газети «Правда України», я був угарних приятельських стосунках із чоловіком Маргарити Криніциної, відомим українськимкіносценарисом ЄвгеномОнопрієнком. Євген Федорович вельми часто приносив до редакції свої статтіз історії створення багатьох кінострічок, бо сам був автором понад двадцяти відомихкінотворів. Трудився на кіностудії «Молдова-фільм», а також на кіностудії іменіОлександра Довженка в Києві.
Він заходив до мене, клав на стіл свій черговийтвір, і ми чаюючи, довго розмовляли про кіно, акторів, успіхи й невдачі нашихкіномитців. Один із авторів сценарію відомої картини «У бій ідуть самі лише старики»,Є. Онопрієнко був свого часу у близьких стосунках з відомим лицедійником ЛеонідомБиковим, і на моє прохання підготував для публікації в «Правді України» ряд хвилюючихрозповідей про цього актора, митця, громадянина, про його славетну кіногрупу.Одне тут попутно уточню: за всі оказії наших зустрічей ми ні разу з ЄвгеніємФедоровичем не розмовляли про Пріську Прокопівну Сірко, роль якої виконала йогодружина. Чомусь до цього образу ми ні разу не зверталися.
Але як те в редакціяхбуває, свого автора ми нагородили річною передплатою газети на 1997 рік і сім’яйого отримувала газету, коли Євгена Онопрієнка вже не було в живих. А саме тодів кожному номері ми започаткували таку рубрику: «Анекдот від Проні Прокопівни».Це була коротка, але влучна сатира на відомих політиків, урядовців, керівниківдержави. На прояви корупції, казнокрадства. Сатира дотклива, в’їдлива ізлободенна. Якби її передати в нинішньому дусі, то це б, насамперед,стосувалося щось випуску у жовто-синій обгортці, з написам «Бандерівські», цукерокфабрики «Рошен» у Липецьку, чи перекачуваннядругого сорока мільйонного траншу доларів США в обшори відомим нардепом відфракції «Народного фронту» під орудою міліцейського міністра А. Авакова. Поглибленняспівпраці бізнес-партнерів П. Порошенка та І. Кононенка з точки зору ВалентинаНаливайченка щодо розкручування маховика корупції на найвищому державномурівні. Себто, те, що знаходиться в центрі уваги всього суспільства.
Свіжий «Анекдот від ПроніПрокопівни» виходив у кожному номері газети, розміщався він «у шпігелі», себто,над її заголовком, і, зрозуміло, його бачили, читали всі, хто лишень брав дорук видання. Ці влучні короткі літературні репризи на злобу дня мали надзвичайноразючий ефект. Редакційну пошту читачі буквально засипали своїми анекдотами.Але найбільше старалися самі журналісти. І не лише нашої редакції. У сусідніхвиданнях, які всяко догоджали Л. Кучмі та В, Пустовойтенку, вони нічогоподібного надрукувати не могли, а ось «Правда України», яка на той час булаєдиним опозиційним до режиму недорікуватого пахана виданням, могла дозволитисобі будь-який випад проти Банкової та довколишньої камарильї. Тим паче, що підтвором не вказувалося конкретне авторство. Анекдот же ж виглядав, як витвір славнозвісноїміщанки Пріськи.
Наскільки це дієвим булодля влади, може слугувати такий ось промовистий приклад. Якось ми випустилиджемеля-анекдота проти голови Національного банку України, який допустивзниження курсу гривні на якісь там копійки. Мені вранці, тільки вийшла газета,зателефонував голова центробанку Віктор Андрійович Ющенко.
-Сашко,- сказав, - я Богом тебе благою, пиши по ділу, що хочеш, але не дрочи лишень намене цю гостроязику Проню Прокопівну. В одному з найвищих кабінетів усі творивід неї глибоко аналізують до кожної букви, кожен анекдот пробують на зуба.Сиджу тепер, чекаю виклику на килим…
Запитайтепана Ющенка, певен, він підтвердить ці мої слова…
Алеодного дня сталося неймовірне.
Дзвонитьтелефон, підіймаю трубку. Чую, що дещо спантеличена секретар каже:
-Довас наполегливо добивається на зв'язок жінка, яка стверджує, що вона ПроняПрокопівна і має конче поговорити з головним редактором. Що робити?
-З’єднуй,- кажу.
Російськомовнажінка одразу кинулася в атаку на мене. Ви чому, мовляв, друкуєте мої анекдоти,а в мене не берете дозволу на їх публікацію? Я почав уточняти, хто вона єнасправді. Жінка затято твердила одне й те саме: «Я – Проня Прокопівна Сірко.Мій батько Прокіп Свиридович Сірко, мати – Євдокія Пилипівна Сірко. Мій жених –цирульник Свирид Петрович Голохвостий…» Коли вона повторила це втретє, якмантру, я з жахом зрозумів, що телефонує актриса МаргаритаВасилівна Криніцина, виконавиця ролі в кінофільмі українськогорежисера Віктора Іванова «Задвома зайцями».
-МаргаритоВасилівно, це ви? – сказав я примирливо.
-ЯПроня Прокопівна, - почув у відповідь. – Я – Проня Сірко, від імені якої вищодня пишете свої несмішні анекдоти, а я їх вам не затверджую перед публікацією.Ви знаєте скільки ображених людей звертається до мене?
-Алепри чому тут ви, Маргарито Василівно?
-Якпри чому? Бо це я і є Проня Прокопівна і ви пишете від мого імені…
-Зачекайте,Маргарито Василівно, - якомога лагідніше намагався говорити я. – У вас, мабуть,є громадянський паспорт. Якщо ми заглянемо до нього, напевне ж, прочитаємо, щови є Маргарита Василівна Криніцина. Там же ж не написано, що ви Проня ПрокопівнаСірко. Це ваш сценічний образ… Ви просто виконали роль героїні комічної п’єсиМихайла Старицького. Яка, до речі, є переробленим твором Івана СеменовичаНечуя-Левицького «На Кожум’яках», ще інакше її іноді називали – «Панська губа,та зубів нема».
Уредакції тим часом уже стало відомо, що у відповідь на публікації анекдотів відПроні Прокопівни зателефонувала знервована актриса Криніцина, і заглянувши домене, вслухавшись у мою розмову з читачкою, заступник головного редактораВолодимир Данилович Малахов мені вже підсовував список ролей, в яких зняласяпані Криніцина - у кінофільмах «Катя-Катюша», «Бумбараш», «Між високих хлібів»,«Інспектор кримінального розшуку» та багатьох інших.
У слухавку я казав актрисі, що вона не лишеПроня Прокопівна, але й уособлює собою начебто й інших героїв кінострічок.Водночас це ж не дає їй права представлятися цими людьми наяву, як вона робитьу даному випадку. Але пані нічого не бажала слухати. І все гнула своє. Вонастверджувала: якщо редакція, мовляв, хоче й далі друкувати анекдоти від неї,тобто Проніни Прокопівни Сірко, то потрібно привозити кожен твір їй наузгодження і підпис. А вона ще подивиться чи можна так паплюжити владу іособисто Леоніда Даниловича Кучму, нашого мудрого президента, як це робить «ПравдаУкраїни».
ВолодимирМалахов махав мені рукою, мовляв, кидай трубку, про що тут можна говорити. Алея цього не міг зробити, позаяк телефонувала дружина Євгена ФедоровичаОнопрієнка, мною вельми шанованого автора, талановитого сценариста. Дужешкодував, що відомого автора вже тоді не було в живих. Він би, мабуть, мігпояснити краще за мене вельмишановній Маргариті Василівні, що високо поважаючиїї талант актриси, ми зовсім не зазіхали відібрати в неї частину всенародноїслави. Навпаки, тільки додавала їй ваги і значення кожною своєю новою публікацієюразючих, дошкульних анекдотів від Проні Прокопівни. Результат не забарився: за станом на 1 січня 1998 року "Правда України" набрала рекордно високий тираж - 632 тисячі передплатників! Показник гідний рекорду Гіннеса: в часи незалежності України такого накладу ніхто не мав, та й уже відомо, що ніколи подібного не матиме. На жаль...