Якщопо великому рахунку, то мені персонально навіть зручніше від того, що Крим десьнині у плаванні. Менше зашорених, ментально совєцькіх росіян в Україні. Майже нечути оскомного ґвалту про другу державну. Немає в парламенті буйно помішанихтипу посланців від Севастополя колесниченків. Відтак збулися ми комуністів ззаконодавчого органу влади тільки завдяки, як не парадоксально подібне звучить,захопленню Росією нашої автономії та через бойові дії на Сході Донбасу. Цеякраз той випадок, коли кажуть: не буває худа без добра…
Алея за Крим у складі України лише тому, щоб не порушувався післявоєнний (з кінцяДругої світової) геополітичний паритет на континенті. Позаяк анексія – цесвітовий злочин і крок до материкової пожежі, як це переконливо демонструєситуація з агресією Росії проти України. Але чи так легко добитися того, щоб зароків два-три, як тепер в Україні стверджують замало не всі політики в одинголос, над Сімферополем і Севастополем знову замайорять жовто-блакитні наші прапори? Не забуваймо з ким маємо справу. Цілюди (росіяни) не керуються здоровим глуздом, повагою до законів світопорядку,а переважно імперськими інстинктами, звіриними повадками. Саме через це Українав полум’ї війни.
Думаю,що проблему повернення Криму потрібно вирішувати поетапно. Треба ставитипитання про вороття в лоно України насамперед СТЕПОВОЇ ЧАСТИНИ ПІВОСТРОВА, депереважно мешкають українці. Життя яких передусім залежить від материкової України.Адже саме звідси до автономії поступає дніпровська вода, електроенергія. БезПівнічно-Кримського каналу богарні землі степового Криму знову перетворюються впустелю, яку вдалося обводнити лише після приєднання півострова до України в п’ятдесяті-шістдесятіроки минулого століття. Кому цікаво – почитайте в історії нашої держави. Окупаціяцієї частини півострова Росією знову відкидає край до печерних часів. Томунаселення степового Криму це наш електорат, це наші люди. Багато їх тудизаїхало саме в результаті організованого переселення з українських областей,переважно з західного регіону.
Щож стосується безпосередньо росіян, то Крим поділив їх на тих, хто схвалюєкрадіжку віку, і тих, хто засуджує анексію Криму. 89 відсотків (!) з них виявилися людьми зкримінальною свідомістю. Гадаю, що таке не є дивним для країни з таким потужнимгулагівським минулим. Сам же південний берег Криму здебільшого заселений саме потомкамивертухаїв, які десятиліттями після вірнопідданого служіння наглядачами тарежимниками в тюрмах і таборах Сибіру, Колими користувалися правом селитися на чорноморськомупобережжі. І скористалися свого часу цим привілеєм тисячі колишніх тюремників. Багатьоміз них за щастя бодай з голоду померти в обіймах рідного кагебітського режимуПутіна, а ніж вільно жити в демократичній державі, за утворення якої боролисястоліттями і гинули тисячами на висланні українці, яких вони гнобили. Тому меніважко повірити, що, приміром, в Ялті, Семеїзі, Севастополі багато людей можутьпіти голосувати за повернення автономії до складу України.
Ситуаціяз Кримом напряму залежна від кульгавої долі захопленогоросійсько-терористичними угрупуваннями частини українського Донбасу. Розв’язатицей кривавий вузол з допомогою так званих Мінських домовленостей – це фатаморгана нинішніх днів, створена під недолугу диктовку ЄС.
Пам’ятаєте,наші вожді-правителі спершу клялися, що ніколи не усядуться за один стіл здонбаськими бандитами, терористами. Ну що, дотримали слова? Тепер щотижня, підпатронатом друга Путіна – О. Лукашенка, тривають якісь таємні перемовини, продовжуєтьсяскритний поділ територій – це, мовляв, наша, а та належить терористам. За що ж тоді,дозвольте запитати, помирали сотні українців в Донецькому аеропорту, приобороні Дебальцевого, якщо ці об’єкти невдовзі здали ворогам відповідно доякогось там таємного договору? Хто і про якому праву, без відома українськогонароду приторговує нашими землями, долями українців, славою нашого війська,життями наших людей? Де ті бойові нардепи, які, пам’ятається, картинно билисебе в груди перед виборами? Куди поділи вони свої гострі язики, які таким були лише на Майдані?
Томунайперше, що потрібно нині зробити – відмовитисьвід подальших перемовин з російсько-терористичними угрупуваннями в Мінську.На території російсько-білоруської союзної держави, де терористам і їхпокровителям створюються умови особливого підвищеного морального комфорту. Душевного сприяння. Убивці і садистикупаються в славі, яку створює їм режим Лукашенка, під особистою опікою Путіна.Червоні доріжки, десятки телекамер, інтерв’ю, брифінги терористів…
Чиє ще де таке безглуздя?
Українамає поставити питання про те, щоб надалівсі зустрічі по залагодженню конфлікту у Донбасі проводилися в Нідерландах.Безпосередньо в Амстердамі, звідки, нагадаю, 17 липня 2014 року до Куала-Лампурувилетіло рейсом МН-17 двісті дев’яносто вісім пасажирів, серед яких дві третинибули голландці. Тепер уже, мабуть, немає ні в кого сумніву: пасажирський літакзбили російсько-терористичні бойовики. Нехай тепер вони подивляться в очі нідерландцям,яких посиротили…
Випригадуєте, яким козирним по мінському президент-палацу перед підписанням такзваних угод Мінськ-2 ходив наполеончик Путін? Руки в кишені, ну, справжній «стілягаіз Москви…»
Яхочу побачити, як він буде вести себе в Амстердамі. Якщо взагалі туди покажесвого носа. У яких овець перетворяться всякого роду захарченки, пушиліни, плотницькіі всяка інша кровожерлива гниль. Це ж не шикарний прийом з джакузі і вресторанах з казино під патронатом пана Лукашенка.
Якщонас справді підтримує світ, чому ми не можемо саме так ставити питання?