Це велика брехня, що тимчасові слідчі комісії Верховної РадиУкраїни мовбито не приносять ніякого ефекту, зайва трата часу і зусиль. Кажу це,як людина, котра пройшла через її дослідження двічі.
Так сталося, що вперше в історіїнезалежної України ПЕРШУ тимчасову слідчу комісії ВРУ було створено якраз післяпублікації моєї статті в газеті «Правда України» під заголовком «Чому вукраїнської гривни канадська прописка?»
Ця публікація з’явилася наСтрітення – 15 лютого 1992 року. В своєму журналістському розслідуванні я розказавпро те, як група людей з вищого керівництва молодої нашої держави, оформивши вКанаді кредитну лінію на 50 мільйонів канадських доларів, розмістила друкуванняпершої партії української національної валюти на одній з банкнотних фабрик Оттави,практично благословила спорудження корпусів цього підприємства окрім випускунаших перших банкнот. Іншими словами, асигнувала спорудження українськогомонетного двору не в Україні, а за океаном. У той час, коли був італійськийваріант друкування грошей, значно дешевший.
Стаття визвала неймовірно великийчитацький ажіотаж і вкрай негативну реакцію ряду вищих посадових осіб,насамперед, причетних до цієї афери. Ввечері цього дня УТ-1 показало, якпрезидента України Леоніда Кравчука журналістка запитала, що буде далі післяцієї резонансної публікації. Леонід Макарович відповів: «Треба створювати вВерховній Раді тимчасову слідчу комісію, яка в деталях має розібратися з цієюпроблемою…»
Так Україна вперше (підкреслюю –15 лютого 1992 року) почула це буквосполучення ТИМЧАСОВА СЛІДЧА КОМІСІЯ.
І така справді тоді й буластворена. Я й один із перших, хто давав свідчення цьому парламентськомуновотвору.
Вдруге з ТСК я зіштовхнувся уже вкамері Лук`янівськогослідчого ізолятора, куди режим недорікуватого казнокрада Кучми запроторив менеза публікації проти свавілля влади, на захист демократії і свободи слова. 4лютого 1999 року Верховна Рада України прийняла рішення створити Тимчасовуслідчу комісію з розгляду неправомірного арешту головного редактора газети «ПравдаУкраїни» Олександра Горобця. І я скажу, що ця важлива обставина дала змогу меніневдовзі вийти на волю. Фактично відкрила переді мною двері СІЗО. Бо цим самим булапривернена увагу до цього кумівського злочину міжнародних інстанцій. До мене вслідчий ізолятор, вперше в історії пенітенціарної системи України, приїхала ціладелегація ПАРЕ - доповідач по Україні Парламентської Асамблеї Ханне Северинсента ще двоє спостерігачів цієї важливої інституції, і це дало змогу тут же здобутисвободу. Так, що я дякую тим народним депутатам України далекого вже 1999 року,хто голосував за створення ТСК у Верховній Раді того скликання, хто входив дотієї Тимчасової слідчої комісії. Ви, друзі мої рятівники, багато зробили особистодля мене, для формування демократії і свободи слова в Україні. Про це я більшшироко написав у своїй книзі «Босоніж по битомушклу», яка вийшла ще 2003 року.
Не передати того, як цепідтримало мене морально в задушливій клітці СІЗО.
І тому, коли нині я чую заяви проте, що ТСК, мовляв, нічого не дають, вони мало ефективні – це велика неправда. Якщо навіть точніше – то це неймовірно великабрехня.
Так, влада завжди проти створенняпарламентських комісій, бо це публічний спосіб контролю за порушеннями правлюдей чи розслідування втрат бюджетних коштів, іноді дослідження шляхіврозкрадання власності. Особливоважливі такі ТСК якраз нині, коли Україна - ПАРЛАМЕНТСЬКО-президентськадержава! Коли Верховна Рада здійснює контроль за виконавчою владою. Це вірний спосібдля наведення порядку, посилення боротьби з корупцією, припинення переслідуванняза виявлення і оприлюднення недоліків діяльності начальства.
Що тут гріха таїти: ті, хто протистворення ТСК Верховної Ради після гучних заяв очільника Державної фінансової інспекціїУкраїни про начебто колосальні розкрадання коштів державного бюджету явнознають, чого бояться. І якщо така комісія не буде створена, це означає, щонинішня влада зжила себе. А їхні розмови про прозорість, публічність влади є небільше, ніж порожній звук.