Не мовчіть, горді Українці!
Це вже більше, ніж біль – трагедія Надії Савченко.
Колись у юності, під страхом бутирозвінчаним і покараним всевидющим оком КГБ, я зачитувався долею останнього кошового отаманаЗапорізької Січі Петра Калнишевського. Навесні 1887 року український історикДмитро Яворницький вирушає на береги Білого моря, до знаменитого Соловецькогомонастиря, де відбував покарання нескорений бранець. Знаходить записи прознущання російського царату над гордим українцем, занотовує свідчення переказівпро невимовний глум ординців над провідникомзапорожців.
Шістнадцять років російськомовнібарани в одежі монахів утримували в кам’яному мішку ПетраІвановича Калнишевського. До 112 з половиною років його життя. Це ж якимитреба бути нелюдями, щоб знущатися з такого старця?! Д. Яворницький свідчить: «…просидівши в тюрмі такий довгий час,він здичавів, став похмурий і втратив зір; в нього, як у звіра, виросли великіпазурі, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з гудзиками, розпався налахміття і звалювався з плечей».
Що змінилося за 215 років у Росії?
Та нічого. Та ж жовчна ненависть до всього українського.Насамперед у прагненні нашого незборимого люду до свободи та незалежності, до волі.Як доказ цьому – доля Надії Савченко. У моїй книзі «Свічка на вітрі»описано те, як викрали її з-під Луганська (до речі, про подібне ви непрочитаєте більше ніде). Є незаперечні доказитого, що російські журналісти, смерть яких московіти приписують українськійльотчиці, загинули вже після того, як український офіцер знаходилася вже уполоні. Себто, коректувальником вогню артилерії на голови кремлівських пропагандистіввона фізично не могла виявитися. Знаючи це, суд справу по суті не розглядає.Більше того, тепер її закидають звинувачення у тому, що вона начебто самовільноперейшла кордон.
Якби за останній цей учинок належало гноїти в тюрмі, то скількохросіян потрібно було вже вкинути під замок і грати, котрі подібно до звірів, заостанній рік, звірами перебігли через кордон в Україну на запах свіжої людськоїкрові?! А потім, чи міг би хто в Росії пояснити те, для чого, власне, паніСавченко, яка обороняла свою державу в складі збройних сил України потрібнобуло, залишивши військову частину, переходити на російську територію? Вона, що божевільнаЗоя Комодем’янська, яку селяни впіймали на тому, що палила їхні домівки середлютої зими, у такий дивний спосіб начебто воюючи з фашистськими окупантами?
Але московітському безглуздю, людиноненависництву не дивуюся.Дикуни. Відлюдки на чолі з АдольфомПутлєром. У них немає нічого людського. Окрім апломбу, великорасової імперськоїпихи. Юродивої зарозумілості…
Але чому ж такі черстві ми з вами, друзі?
Чому ми мовчимо, коли на очах усього світу зі злоби практично московіти,ординці зводять зі світу молоду українку? Через те тільки, що вона горда інескорена. Думлива. Її уже рашівські варвари, без страху за відповідальність,довели до стану з якого навряд чи вдасться повернути до повноцінного здоров’я. Чому мовчить українська громадськість? Дезаяви, стурбованість політичної еліти? Чому зберігає гробову мовчанку партія «Батьківщина»,яка вельми правильно вчинила, що включила Надію Савченко до партійного спискуна минулих парламентських виборах? Чому нарешті зберігає дивний спокій ЮліяТимошенко? Їй потрібно вже не один раз побувати на порозі В. Путіна. Вони ж булиз ним такі щирі, відверті друзі! Побувати у Брюсельських очільників, того ж таки ДональдаТуска. Що, можливо, грошей на поїздку не вистачає? Давайте я виділю зі своєїпенсії…
Чому не створено Міжнародний комітет із порятунку Надії Савченко?До нього треба включити Леоніда Кравчука від України, Гельмута Коля і ГерхардаШрьодера від Німеччини, Олександра Кваснєвського та Лєха Валенсу від Польщі,Хіларі Клінтон, Марлен Олбрайт і Збігнева Бжезінського від США… Знайти їм догурту Нобелівських лауреатів. Належить дати зрозуміти цьому покидьку Х***у, щовсі бачать, розуміють, яке воно середньовічне бидло. Не дати загинути гордійукраїнці!
Не мовчіть, Українці!
