Що Україна втрачає разом із Дебельцевим?
Усечастіше доводиться чути, навіщо, мовляв, нам те Дебальцеве. Такий собі відставнийдипломатичний діяч сучасності, як Олег Волошин, унікальною скоромовкою пів годинина одному з українських телеканалів довбав аудиторію на ніч несосвітенними переконаннями,що давайте здамо, і забудемо. Ця упертість на фронті буцімто так потрібна, якпри обороні Донецького аеропорту. Лише зайві жертви.
Цяпозиція просто таки безглузда, якщо не ворожа. Чому?
ВУкраїні є чотирнадцять важливих залізнично-транспортних вузлів-розв’язок. Таких,як Київ, Одеса, Львів, Жмеринка, Коростень, Бахмач, Лозова та інших. Перехрестяшляхів сполучень з мережею розвантажувально-навантажувальних механізмів,складських приміщень. Дебальцеве серед них, за своєю важливістю, знаходиться нашостому (!) місці. Здати цей залізничний вузол – означає помітно підсилити агресивніпотужності загарбників. Дати їм можливість звити потужне сировинно-арсенальнетилове кубло.
Скільки,скажіть, завезла Росія на окуповані території так званих «гуманітарних конвоїв»?Тринадцять, здається, по 160-180 транспортних фур у кожному. Звісно, що непросто доставити в бочках нафтопродукти для сотень танків і бронемашин. Чиснаряди, ракети. Ось чому, не встигли вивантажитись одні авто, вже сформованоінший транспортний караван. Оволодіння ж ворогом Дебальцевим значно спрощує логістику,коли під покровом ночі замість трьох-чотирьох «гумконвоїв» на українськутериторію зайде один ешелон з цистернами та вагонами боєкомплектів. Ось чомуДебальцеве на фронті це винятково стратегічний, життєво-важливий пункт. Власне,як і Донецький аеропорт.
ДляРосії відновити наше подовбане снарядами й мінами летовище – доба-друга часу, ітоді відкриються повітряні ворота Донбасу. Доставляй блискавично небом ітехніку, і живу силу. Тому те, що геть злисіла від споруд повітряна гавань зусіх боків прострілюється, це наш порятунок. І тому жертви не були напрасними.Не дури, чоловіче, людей, не насміхайся над нашим горем…
Ітому заяви О. Волошина, як і народного депутат України Анатолія Матвієнка, якийпублічно переконує всіх, що треба «вирівняти» лінію фронту, фактично здатиопорні пункти ворогові, це все одно, що заклики подарувати окупантам весьДонбас, услід за Кримом. Не мені оцінювати ці заклики, але за цим щось явностоїть…
Інше.Я дивуюся, чому керівництво держави так тупо вперлося в «норманський формат» розв’язанняпроблеми Донбасу, як і повернення Криму. Кому не зрозуміло, що і для фрауМеркель, і для мосьє Олланда українські проблеми, наша територіальна цілісністьабсолютно вторинні після своїх російсько-німецьких та французько-російськихпроблем.
Якдля лідерів ЄС, їм насамперед важливо, щоб у Європі не стріляли. А тут розв’язаласяі не припиняється справжня битва, війна. Тривожать з цього приводу свої внутрішніпроблеми. Майже тридцять відсотків торгового обороту Німеччини – від зв’язків зМосквою. Не забуваймо, що від європейських санкцій щодо Росії страждаєекономіка і Німеччини. Магнати ФРН тиснуть на канцлера: потрібно закінчувати зцим Донбасом. Франція на утримання споруджених для Москви «Містралів», які вжедавно мала забрати Росія, витрачає мільйони доларів щодоби. До ста мільйонів намісяць. Тому й Парижу теж понад усепотрібно, щоб російсько-українська виразка зникла. Який тут найлегший спосіб ідля Меркель, і для Олланда? Звісно ж, спосіб умиротворення агресора: нехайбере, що хоче…
ЗахопивКрим – давися ним. Відчекрижив частину Донбасу від материкової частини України –жуй і його. Але тільки зупинися… Перестань стріляти… Це не естетично…
Ітому «нормандський варіант» вирішення проблеми Донбасу для України – це свідомаздача на милість ворога. За потурання наших найкращих «друзів» - Німеччини таФранції.
Ядивуюся, чому Україна не вимагає, щоб справа розв’язувалася на рівні гарантійБудапештського меморандуму 1994 року, чому за стіл перемовин з нами та Росієюне сідають Сполучені Штати Америка і ВЕЛИКОБРИТАНІЯ. Ті, хто гарантував Українібезпеку і територіальну цілісність після здачі ядерного озброєння. Чому непрацює цей офіційний варіант розв’язання міжнародного конфлікту, який маєстатус гарантійної угоди?
Явиділяю Лондон тут тому, що прем’єр-міністр Англії Девід Камерон є чи не найбільшпоміркованим сучасним політиком і радикально налаштованою людиною щодо Росії таїї лідера – Адольфа Путіна. Послухайте, почитайте його публічні заяви з цьогоприводу – переконаєтесь самі.
Апотім, я, до речі, про це вже не раз пишу, що нині Лондон, це своєрідний другийнаш фронт боротьби проти путінізму і кремлівської фашизації стосунків зсусідами в післявоєнній Європі. Маю на увазі судовий процес, який там розпочався,зокрема, і персонально проти глави російської держави, котрий, як можназрозуміти, віддав особисте розпорядження на вбивство колишнього співробітникаФСБ Олександра Литвиненка з допомогою ядерного плутонію. Громадськістьтуманного Альбіону добре посвячена в ці перипетії і підтримує українців. Чому жнаші вожді не використовують Англію, як потужного світового гравця протиімперських забаганок Кремля?
Проце, між іншим, я говориву студії каналу 112.ua17 лютого ц.р.
