Ну що, переконалися втому, як мудро і шалено керує державою її новий глава? Кинувши країну, яказгорає в полум’ї війни, полетів на інший кінець планети на похорони короляСаудівської Аравії. Для чого, хіба не можна було послати когось іншого в такийнеспокійний час?
Зрозумівши, мабуть,після кривавих подій в Маріуполі, від яких здригнувся весь світ, що йоговідсутність в Україні такої відповідальної пори зовсім недоречна, почавпояснювати, начебто, потрібно, було полетіти в теплі краї, аби там зустрітися злідерами інших країн. Але про жодне з таких рандиву ніде, зверніть увагу, неповідомляється.
На офіційному сайті ПрезидентаУкраїни лише сказано: Петро Порошенко в ході візиту до Ер-Ріяду провівтелефонні розмови з віце-президентом США Джо Байденом, Дональдом Туском,Президентом Європейської Ради та Федерікою Могаріні, лідером зовнішньоїполітики Євросоюзу.
Запитується: чипотрібно було для цього підніматися в небо десь над пустелею, щоб здзвонитися зпосадовими особами? Навряд чи…
Словом, покатався нашочільник на славу. Розуміючи, либонь, що на фоні трагедії в Маріуполі цевиглядає просто таки цинічно, Петро Порошенко з далекого далека бадьоро заявив,що, мовляв, нарешті досягдомовленості щодо необхідності проведення переговорів з приводу врегулювання конфліктуу Донбасі у Женевському форматі за участі Сполучених Штатів Америки,Європейського Союзу, України і Російської Федерації. Словом, не «бомки»бив, трудився…
Що й казати, герой. Особливо ж після того, як стало відомо,що мінські домовленості явилися світу своєрідним фіговим листком за яким,виявився, окрім оприлюднених12 публічних пунктів мінських домовленостей, підкилимний сепаратний меморандум Путіна-Порошенка,на зразок грабіжницького, завойовницького пакту Молотова-Ріббентропа. Стосувавсявін, як відомо, до таємно узгодженого на найвищому російсько-українському рівнітопографічного плану офіційної втрати Україною території Донецького аеродрому. Територія,за яку, підкреслю, полягло більше двох сотень наших героїв.
Звичайно ж, повернення до женевського формату переговорів уцій драматичній ситуації виглядало, звичайно ж, рятівним кругом для України.
Тим часом в Києві всі провладні телеканали і інші ЗМІ почализ усіх сил молотити, що ось завтра, себто, 25 січня, відбудеться екстрене засіданняРНБО України з приводу терористичного акту в Маріуполі. Дожидайте з нетерпінням,слухайте, дивіться, читайте… Ось там, мовляв, ми покажемо всім…
Чого можна було очікувати від нагального зібрання координаційногоцентру безпеки й оборони України? Насамперед, либонь, того, що в Україні нарештівідбудеться юридичне оформлення ситуації правового статусу бойових дій. Бо це,так зване АТО, розтягнувшись у часі вже замало не на триста діб, стало притчею воязицех, чим вище начальство буквально дурить голови народові. Мовляв, нічого особливогов Донбасі не відбувається. Ми б’ємо ворогів, трощимо їхню техніку. Але чомусьтериторії під так званими ДНР та ЛНР все розширюються і розширюються. І собібрешуть, і людям, бо Україна вже вся від краю до краю вкрилася свіжими могиламисвоїх патріотів, а кінця бойовим діям не видно. Начальство ж від зони бойовихдій тримається дуже далеко. Керує АТО на відстані. Іноді, як бачимо, аж відПерської затоки.
Думалося, що введення воєнного стану в Донецькій таЛуганській областях дасть можливість розставити всі крапки над «і» щодо причин,ознак та особливостей збройного конфлікту. Буде нарешті покладено край брехні Москви,котра повсякчас безсоромно стверджує, що в українському Донбасі мовбито відбуваєтьсялише громадянський конфлікт між різними верствами українців. Введення воєнногостану – це формальне визнання агресії сусідньої держави.
Відтак, у зоні бойових дій збройні сили України стаютьгосподарями ситуації. Армія, приміром, отримає право обмежувати рух на певнійтериторії, вводити контроль транспортних засобів і осіб. Нині цим правом володієлише МВС. Відтак армія в зоні конфлікту безпосередньо стане співпрацювати згенеральною прокуратурою. Це дасть змогу незабаром очистити конфліктнесередовище від провокаторів, терористів. Нинішня міліція з цим самотужки несправиться нізащо.
Давно стоїть питання про переведення всієї економіки державина воєнні рейки, а без введення воєнного стану не здійснити цього, як і недобитися тут безумовної перемоги. Шляхдо цього лежить також через введенняінституту воєнного трибуналу, цензури щодо викорінення ворожої кремлівськоїпропаганди.
Одне слово, без введення воєнного чи надзвичайного стану взоні військового конфлікту порядку не навести. Тим паче там, де симпатиківЯнуковича, сепаратистів і терористів, російських найманців не завжди менше, ніжщирих прихильників української влади.
Введення воєнного стане нарешті потрібне для того, щобукраїнський народ нарешті дізнався, хто з очільників держави персональновідповідальний за численні провали на фронті. Хто має відповісти за трагедії вІловайському котлі, в Донецькому аеропорту. Бо в Східному Донбасі все такитриває не потішне сафарі з полюванням на зайців і косуль, а справжнязагарбницька війна Росії проти України.
Чим закінчилося екстрене засідання РНБО від 25 січня ц.р.,сподіваюся, ви уже знаєте. Як на мене – абсолютним пшиком. Координаційний центрз безпеки і оборони, як не смішно чути таке, вирішив підтримати санкції ЄС, США та G 7 проти Росії. Зобов’язав усіх в Українівиконувати їх. Прокукурікали в свинячий голос. А де ж ваші санкції від України,панове?
Цим самим на РНБО зайвий раз підтвердили ту тезу, з чогосміється увесь світ, що українці люблять жар підгортати чужими руками: хочуть,аби інші за них воювали, надавали їм економічну підтримку, водночас і вчиняли безпрецедентнийекономічний тиск на РФ, поки самі вони відлежаться в холодочку. Друге: РНБОдоручило Кабінету Міністрів звернутися до Гаазького трибуналу щодо визнання нимтак званих ДНР та ЛНР терористичними угрупуваннями. А чому ж Україна цього не зробитьсама? Чого тут боїться наш відважний керманич пан Порошенко?
Далі й не має резону аналізувати. На засіданні РНБЮ щось тамзаспівали про необхідність удосконалення закону щодо люстрації, аби, напевне.відвернути увагу народу від проблемпровалу оборонних подій на східному фронті, а там хоч і не розсвітай…
У всій цій ситуації мене найбільше здивувало, вразило те, щов той час, коли пан Порошенко перебував на Аравійському півострові, українськіЗМІ наперебій вихваляли його за те, що добився переведення розв’язання конфліктув женевський формат. Раз по раз крутили його інтерв’ю з цього приводу по телебаченню.А з’явився лишень Петро Олексійович у Києві, про це всі чомусь одразу забули.Виступаючи при відкритті РНБО він про це чомусь не сказав ні слова, а натомістьповернувся до старої своєї мелодії про рятівний круг у вигляді «мінськихдомовленостей».
Тому хочеться запитати у пана Президента і його челяді: аженевський формат, що уже не підходить? Скис за одну ніч?
Пам’ятаючи про особливу дружбу Петра Порошенка з ординцем Путіним,хотів би запитати у нашого глави держави, чи бува не він йому заборонив надалізгадувати про Женеву, участь у розв’язанні донбаського конфлікту ЄС та США. Він,напевне, не підходить за дорожню карту тому, що там немає підкилимногомеморандуму. А новоявлені мільярдери без цього ніяких питань розв’язувати невміють…
PS
Про те, що приперельоті з Аравійського півострова до Києва глава української держави загубив «женевськийформат» переговорів для встановлення миру на Донбасі, про який він начебтодомовився з віце-президентом США Джо Байденом, може переконливо свідчити те,про що заявив увечері25 січня ц.р. міністр закордонних справ П. Клімкін."Нормандськийформат - дуже ефективний, в якому ми розпочали тиск на Росію. Зараз ми говоримопро можливість розширення цього формату - можливо, у Женевському контексті, проприєднання до цього і ЄС, і США ", - заявив Клімкін.
Невже він не знає про що публічно заявляє його президент, абож не читає повідомлень, які пишуться на офіційному сайті глави держави? Чи,можливо, ніякої домовленості про дорожнюкарту в варіанті женевських домовленостей, про які говорив пан Порошенко зовсімі не було. Був просто «понт», як подібне називає дядя Федя, вантажник з барунашої вулиці…