Як заповідав товариш Троцький: ні миру, ні війни...

Що, скажіть, будь ласка, для України нині найважливіше, найголовніше? Маємо, на жаль, дві біди – війну і бідність.

Але українська влада каже: яка війна? У нас немає ніякої війни. З червня минулого року, і ви, гадаю, пам’ятаєте чому саме від цього часу, продовжується тривале, нескінченне перемир’я. Як доказ цього, 8 січня ц.р., розповсюджується така інформація: на українську територію зайшов одинадцятий гуманітарний конвой з РФ для потреб ДНР та ЛНР. Одному з українських телеканалів керівник прес-служби прикордонників в режимі реального часу розповідає. Мовляв, 60 фур пересікли кордон у напрямку Луганська, їх оглянули прикордонники. Питання студії: «Ваші військові перевірили доставлений товар, вони знають, що знаходиться під тентами?» «Ні, прикордонники колону оглянули візуально…» «А Червоний Хрест, ОБСЄ оглянули цей ладунок?» «НІ, не контролювали це переміщення вантажу…» «І куди попрямував конвой?» «У напрямку Луганська, нашою територією». «Його, скажіть будь ласка, хтось супроводжує з української сторони?» «Ні, конвой рухається самостійно…»

Ще картинка нинішнього дня. Міністр оборони України Степан Полторак підтвердив на своїй прес-конференції 8 січня, той факт, що бойовики ДНР і російські військові регулярно вчиняють ганебний, принизливий щодо наших патріотів хамський «шмон» особистих речей, озброєння українських вояків, які через ворогами контрольовану територію здійснюють ротацію оборонців Донецького летовища. Московіти з сепаратистами, подібно до Попундопало, одні з обладунків, особистих речей дозволяють провозити, інші ні, а тому нахабно відбирають.

Погодьтесь: яке приниження, яка зухвала ганьба!? Начебто гра в піонерську радянську «Зарніцу». За переконанням тих, хто носить пишні каракулеві шапки, «спілкування військових» це мовбито і є доказом відсутності війни. Підтверджує начебто велику мудрість тих, хто домовляється про перемир’я. Тільки ж, дозвольте запитати, чому велика частина українського Донбасу геть уся в руїнах, Крим окупований повністю, а кожної доби в різних кінцях України без кінця і краю хоронять, хоронять наших вояків? Чому вже понад шістсот тисяч громадян суверенної держави, за даними ООН, покинули свої домівки?

 А якщо чесно, то саме в цьому образливому факті, коли найманець на нашій суверенній території перевіряє, нахабно, з образами, під московськими фотооб'єктивами обшукує українського патріота, який покинувши сім'ю, домівку, дітей, батьків, на заклик Майдану пішов боронити свій рідний край і полягає головна суть МІНСЬКИХ ДОМОВЛЕНОСТЕЙ ВЕРХОВНОГО ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧА. "Мудрість", за яку потрібно судити всіх, хто носить каракулеві шапки...

Пан Порошенко з господіном Путіним десь там у Ліпецьку варять і продають цукерки з тортами, можливо, й діляться грішми, але чому має страждати Україна від загарбників? Наші національні честь, достоїнство. Для того, щоб перемогти ворога, як мінімум проти нього потрібно БОРОТИСЯ. А наші нові зверхники, засукавши рукави, попід килимами щосили гендлюють, торгуються, про щось там таємно домовляються, боячись ворога назвати окупантом, зловмисника вбивцею. Не дивно, що найближчий політичний соратник Владіміра Путіна його міністр закордонних справ Сєргєй Лавров 16 грудня 2014 року несподівано заявив, що «Петро Порошенко – найкращий шанс, який нині є в України». 

Хвалить, як медом мастить… Мабуть, знає за що…

Тим часом, родини українців без кінця оплакують своїх все нових і нових загиблих.

У кабінетах на Банковій потискають один одному руки. Мовляв, яка велика перемога. І минулої доби, і позаминулої в наших рядах було по п’ять загиблих, нині – чотири… Перемир’я працює…

Для київського товстошкурого начальства це обнадійлива суха статистика. А ось для матері, для дітей воїна, якого рашівські головорізи вбивають, це кінець світу. Бо втрачається опора й надія родини. Для них одна смерть на рівні пострілу в серце. Тут столичні «хазяї» уже безсило й картинно розводять руками: що, мовляв, поробиш – війна…

Отож, якщо потрібно виправдатись, то війна для них також триває…
Тепер щодо наших злиднів.

Пан Яценюк з неймовірною легкістю полетів на рандиву до Ангели Меркель і отримав у ФРН 500 мільйонів євро кредиту для реставрації Донбасу. Там його застала новина про те, що Єврокомісія надасть Україні 1,8 мільярда євро макрофінансової допомоги. Живемо! А ще ж місія МВФ прилетіла нині до Києва для вирішення питання про надання кредиту в розмірі понад 17 мільярдів доларів США.

Як сказав мій дорий знайомий, Кабмін Арсенія Яценюка не уряд камікадзе, як він полюбляє величати свою команду, а цілеспрямований могильник України. Він незабаром через займи закопає Україну в боргах. Уряд шарлатанів, які точно опустять нашу економіку під лід. Так, як це вони зробили з прийняттям бюджету. Бо вже скільки днів поминуло від шахрайського голосування у Верховній Раді, а ніхто й по нині не знає ні сум доходів, ні сум видатків головного кошторису країни. Нардепи проголосували за шахрайську ляльку від А. Яценюка.

Думаю, що в команді, яка ухитрилася так уміло, на очах усього суспільства посадити в калошу весь парламент, тільки руки потирають тепер від повідомлення про надходження пів мільярда євро від ФРН, які необхідно закопати в Донбасі. Хто і як знайде їх потім, тим паче тоді, коли в регіоні не припиняють стріляти, руйнувати інфраструктуру, житлові масиви. Думаю, що тим, хто буде «відбудовувати» руйнування вкрай потрібно буде, щоб невизнана, неофіційна війна тут продовжувалася якнайдовше. Так легше буде привалснити німецькі гроші.

Водночас, думаю, ці кошти можуть бути і могильником для гробокопача української економіки Арсенія Яценюка. Німці все-таки вміють контролювати свої вкладення. Тим паче, що вже 24 січня в Україні має запрацювати й Антикорупційне бюро (АКБ).

Відомо одне. Пан Яценюк звик працювати без програми уряду, планів, реформ, без звітів про зроблене. Одне слово, крокувати навмання. При цьому все звалювати на ворогів. Гнівно клеймити їх, все списуючи на війну, якої в Україні офіційно й не має… (Дивись і слухай Петра Порошенка).

Хіба ж ми забули, як нардеп Микола Томенко 27 листопада 2014 року, після затвердження нового уряду парламентом, здивовано казав, що після того, як відпрацював майже дев’ять місяців на чолі уряду і знов вступаючи на пост глави Кабміну, Арсеній Яценюк «вісімдесят відсотків свого виступу з рибуни Верховної Ради присвятив політиці, і лише для годиться, кілька слів сказав про економіку». Хіба такими мають бути і звіт, і програма дій на перспективу прем’єр-міністра України? Словом, мнеться, гнеться, як кукурудзяний дідько… А робить своє…

А що, коли новим людям з АКБ схочеться справді заявити про себе. Під найголовнішим прицілом, зрозуміло, опиниться Кабмін. Ось чому фракція Народного фронту (НФ) в парламенті так нахабно нещодавно пробивала необхідність начебто того, аби АКБ знаходився під парасолькою секретаря РНБО. Ви ж, сподіваюся, розумієте, що на цій посаді знаходиться один із лідерів НФ.

У всій цій історії мене щоправда найбільше цікавить те, навіщо пан «Кулявлоб» ініціював безщасний грабіж всього українського народу через соромні для мільйонів бідних українців податки на нерухомість, а також введення 15 відсотків зняття в казну з пенсій тих, хто отримує понад жебрацькі 3654 гривні. А таких понад чотириста тисяч людей. І це зовсім не хабарники, чинодрали, казнокради. А насамперед шахтарі, сталевари, випробувальники, які доволі часто ризикували і здоров’ям, і життя, чесною працею заробляли собі шматок хліба на пенсії, а його Яценюк і його команда безпардонно одібрали. Я дивуюся тому, чому мовчать пенсіонери, яких в Україні 12.5 мільйона, і яким з 1 червня ц.р. ліквідовують пільговий проїзд в транспорті. Це ж порушення прав, гарантованих Конституцією.

Україна за нової влади перетворюється в мало зрозуміле створіння, яка помітно втрачає суверенні території, зовсім не обороняючи їх, в крокодилового поглинача міжнародних кредитів, абсолютно не роблячи ніяких кроків по шляху побудови громадянського суспільства, реформування внутрішніх економічних структур, структур управління.