96 років тому жалюгідний політичнийавантюрист Лейба Бронштейн, більш відомий, як Лев Троцький, проголосив свійзнаменитий лозунг: «ні війни, ні миру…» Складається враження, що аж тепер, занової української влади став він активно втілюватись у життя. Хто хоче – воює,хто бажає – активно підтримує ворога, оскільки майжеполовина українців без московітів вважають неповноцінним своє життя. Виходить,що їм не достатньо самої лише анексії Криму, виходить московіти малоб'ють з «Градів» та «Ураганів» по наших житлових масивах, нищать інфраструктуруДонбасу. Окремі з наших «попутників» збагнути суть «віковічної дружби»зможуть сповна лише тоді, коли біда зі смертями завітає до їхньої хати. Ось тоді, можливо, зрозуміють що таке «руський мір» для України.Одне слово, не патріоти своєї держави, а збрід московських засланців. Якщо несмачніше тут висловитись, помінявши, даруйте, одну букву в останньому слові.
А загалом все котиться дологічної розв’язки. Вона, як мені видається, станеться одразу по завершенніпарламентських виборів.
Одного ранку всі відкриють очі йз подивом побачать: Верховна Рада реанімувалася в ще страшнішу потвору, якоюбула до цього. З одного боку представницьку пальму обсядуть «шоколадні»менеджери з породи нових «любих і милих друзів», торгаші та новоявлені спекулянти,з іншого – перефарбовані регіонали, які за першим помахом пальця з Кремляпоїдуть брататися в Держдуму РФ, у той самий час, коли регулярні російськівійська розширятимуть кордони Новоросії і пробиватимуть смертями сухопутнійтранзит до окупованого півострова. І буде їх уже не 24, як нарахували в Москвітаких зрадників у вересні, а в рази більше. Ось тоді закипить кров. І мипочуємо з Банкової вже повний лозунг незабутнього Лейби, вихідця з нашоїТаврії: «ні війни, ні миру, А АРМІЮ РОЗПУСТИТИ».
Справді, батальйони на передовій,це абсолютна загроза для ялового, немічного державного управління, якимзарекомендував себе, на жаль, конгломерат автомобільних менеджерів ідрузів-бізнесменів, сформований під проводом пана Порошенка. І насамперед уборотьбі з залишками донецьких злодюг. Створені попередниками підпільніструктури і далі діють на повну потужність, обдираючи громадян України,набиваючи без міри кишені тих же януковичів, арбузових, ставицьких,фінансуючи з цього джерела бандитські формування в Донбасі, які вбивають нашихрідних і близьких. Найбільш видимим айсбергом невмирущого донецького бандитизмує сотні нафто і газозаправок від колишніх керманичів, котрі цілодобовофункціонують по всій території держави. Нова влада їх не чіпає, обходить стороною.Мабуть, має з того зиск. Ці свого теж ніде не упускають…
Повним провалом є бездіяльністьнового київського начальства на фронті боротьби за побудову задекларованогоними життя «по-новому». Бо як туди можна йти зі старим сміттям. З непокаранимиворогами демократії, патологічними крадіями. Ви ж зверніть увагу. За розстрілМайдану засуджених нуль. Бедлам із випуском з-під варти одного з керівниківмасових убивств патріотів у пору Революції Гідності, його показова втеча відсуду засвідчила, що влада насправді знаходиться у руках бандитів. Не затриманожодного з тих, хто грабував державу, хто вантажівками вивозив готівку здержави. Покараних нуль за сепаратизм, за тероризм, за вбивства патріотів.Добре хоч не представляють їх до нагород за розпороті животи українцям.
Публічно, аж начебто з викликомперед суспільством закриті кримінальні справи проти тих, хто навесні закликавдо повалення державного устрою незалежної держави, до відділення частинисуверенної території України. Замість того, щоб посилювати контроль завиконанням законів, генпрокурор, посланець у цю структуру від новоїбізнес-сім’ї та його найближчий заступник показали себе примітивними скнарами.Як у народі кажуть – банальними «жлобами». Голова СБУ з екрана телевізорапросто в очі народові бреше, що начебто в їхній структурі четверо вищих офіцерів заарештовано за розстріли на Майдані,а генпрокуратура спростовує це: навіть під слідством немає нікого.
Коли пан Наливайченко каже,значить знає цих людей, але й далі служить з ними в одній правоохороннійструктурі, командує ними. Мириться з тим, що вбивці не покарані. Це ж требабути таким безвольним циніком! Ви хочете від такого, щоб він оберігав спокійдержави, виявляв ворогів? Що це як не факт окозамилювання, бажання спуститивідплату за смерть героїв Небесної сотні на гальмах?
У парламент вони тягнуть ціліродини. Наприклад, Литвини. Двох треба судити за розвал державної прикордонної служби та за відверту зраду на полі бою. Але як же жпідніметься в когось рука вчинити так, коли вони найближчі друзі верховногоголовнокомандувача? Хто ж посміє? Одне слово, нехай і далі носять маршальськіжезли. Ще двох Литвинів – батька й сина, будь-що владі потрібно протягнути допарламенту. Пропаде Україна без цієї родини…
Як же ж нам обійтися в ВерховнійРаді без мудрості сонму Балог, грошовитості Льовочкіних, анекдотичноїщебетливості Луценків? Без сотні-другої підлабузників і угодників. Формуєтьсякоаліція підлизників-підлипал. Далеко ми з ними зайдемо.
Аби відвернути увагу від цьогопаталогічного кланівського домобуду, глава держави заявив на прес-конференціїпро підпрягання до розв’язання шістдесяти проблем до 2020 року. Чому до 2020,коли термін його повноважень, та ще й за умови спокою в державі, розповсюджуєтьсядо 2019-го – важко зрозуміти. Нехай би розв’язав не п’ять дюжин проблем, абодай одну-однісіньку справу – територіальної цілісності з поверненняманексованих і захоплених російськими терористами земель на Сході держави. Тому,що все це надто нагадує марення Герберта Уелса, або сатиричну комедіюВолодимира Войновича «Москва 2042».
Схоже на те, що своєрідноюпороховою бочкою пізньої осені – грудневої пори, стане закон про люстрацію.Його вже не можна й не підписати, але й випустити в світ ще небезпечніше. Якщоза втілення його в життя, та ще й зі зброєю в руках візьмуться бійці йкомандири патріотичних батальйонів, на Банковій і Грушевського не втримаєтьсяніхто. Тоді й запитають у всіх, чому так ганебно було здано Крим і чому за ценіхто не відповідає, що це за троцькістська позиція – ні миру, ні війни, колимосковіти знищили без покарання сотні наших патріотів, а у відповідь навіть неможна відкривати вогню.
Як на мене, непоганий розкладзавтрашніх подій виклав щодо цього у своєму блозі оригінальний політик ГеннадійБалашов. Почитайте тут.
А мій висновок такий. Грандіознапомилка Порошенка проводити вибори в пору війни. Він розпалив багаття підгіллякою на якій сидить. Жартувати з призначеннями косюків, гелетеїв, колишніхрегіоналів на посади керівників областей та районів, у міністерські структуринебезпечно навіть у благополучну мирну пору. А тоді, коли нерв суспільстваоголений, прострелений війною – це подібно до самовбивства.
Бажаю панові Порошенкувитріпатись з цього багна, в яке він так далеко вже зайшов.