Абревіатурналексима АТО, як теніска для прогулянки на морозі. Пряма дорога до запаленнялегенів чи для туберкульозу, а то й для домовини. Коли ж повноцінну війну , якавже забрала тисячі життів українських патріотів (не хочу називати певну цифру,оскільки офіційних даних немає, а маніпулювати людськими життями грішно), понадвісім тисяч лише поранених, називають протипожежною операцію – це і протиправно,і навіть злочинно. Це справжня трагедія народу. Бо ж ще сотні тисяч людейзалишилися жебраками: помешкання, господарства розбиті, розорені, доліпонівечені. Колись же ж ця біда, з надією сподіваюсь, завершиться і всім за вседоведеться відповідати. Веселий шоколадний торжник обов’язково стане передсудом свого народу, бо кров людська не водиця. Тоді його безсумнівно суворо запитають:де ти був, коли народ твій убивали, грабували? Чому не організував людей назахист своїх земель, оборону нашої маєтності, не покарав ворогів за смертінаших співвітчизників? Чому як останній гендляр торгував нашими душами, ведучиякісь забавки про начебто мир, котрий страшніший війни? Чому вщент розваливроботу єдиного оборонного органу держави РНБОУ, майже два місяці (з 7 серпняц.р. не призначаючи туди секретаря, по суті начальника штабу оборони країни!)?Невже в 43-мільйонній державі немає достойної, розумної людини? Чи всімхочеться командувати самому?
Головний начальник знайшов собі вічно напівсерйозногорадника і той його запевняє, а разом із ним і всіх нас, що Україні потрібно якХорватії мінімум три роки збирати кулак для нанесення розгромної відповідіагресору. У цій стратегії стільки розуму, як у голомозого чуприни. Нехай скажейого придворний «вундеркінд», чи мала Хорватія таку потужну підтримку всьогосвіту, як нині це на боці України? Шукаючи миру з терористами, всаджуючи їх зарівноправний стіл переговорів навпроти себе, пан Порошенко переводитьсхідноукраїнський конфлікт до банальних пострадянських розбірок на рівеньНагорного Карабаху, чи волинян і рівненців, де бути обласному центру у разі об’єднанняцих регіонів. Закінчиться це тим, як мені видається, чим завершиласяросійсько-грузинська війна. Ввімкнувши всі свої потужні дезінформаційні канали,Московщина переконала світ у тому, що це начебто Грузію напала на Росію, агресоромбув реформатор Саакашвілі. І подібнахвиля публікацій, після задобрювання Києва терористів, до речі, уже покотиласяінформаційним світом відносно України. Хоча насправді Росія в Донбасі, слідомза анексією Криму веде повномасштабну світову війну проти демократичного Заходу,його життєлюбних цінностей. Будьте певні, за місяць-два, якщо ця політиказаголублювання Путіна з задушевними таємними телефонними розмовами, поступливимвідведенням військ, згортанням навіть АТО не закінчиться, світ відвернеться відУкраїни. Люблять борців, а не торгашів територією, людськими душами. Намскажуть: розбирайтеся самі з вашимисовецькими помідорами… І, звичайно ж, будуть праві.
А ще мене до глибини душі схвилюваввипад такого собі новоявленого чиновника як Валерій Чалий щодо залучення льотчиціНадії Савченко до конкретної політичної діяльності. До того, що партія «Батьківщина»назвала її номером один в своєму партійному списку на вибори. Озвучуючи, звіснож, позицію глави держави, цей панок виразно бризкав слиною і лунко вигукував:як посміли. Ми, мовляв, тихенько хочемо її звільнити. Одне слово, вчепився як городовийдо п’яного.
Хлопці! Та ви тихцем так там в’яжете з вашимтаємним другом Путіним, що весь український патріотизм, який виколисавнезабутній Великий Майдан, складає намертво голови від московітських бандитів ів'яне, як цвіт на сонці. Слухати вас, так незабаром всім потрібно переходити наросійську (щоб краще розумів Схід – справжнє дикунство, як на мене), зовсім некритикувати Росію, їхні артобстріли, наступ спецпідрозділів РФ на українськійтериторії. Аби не образилися, аби не нашкодити справі умиротворення агресора. Бови десь щось там домовляєтесь…
Ясвого часу гостро критикував, і думаю заслужено пані Юлію Тимошенко, а тут вона,поклавши головну свою надію на ув’язнену Надію, на її високу духовність,патріотизм, довіривши лідерське місце в партійному списку, вважаю, вчинила вельмиблагородно. Співчутливо і патріотично. Торгашам і чинушам, які не пройшли чистилища тюремногоцентралу не збагнути який то невимовний гніт відчувати себе покинутим ізабутим, та ще й у несправедливості, яка чиниться щодо тебе. Знаю це з власноїдолі, про це як міг розповів у есеї «Босоніж по битому шклу» (2003 р.), шукати тут, урозділі «Книги».
Якна мене, то милу і безстрашну пані Савченко вже давно потрібно підняти до рівнябійця Квартирмейтерського корпусу армії США ДжесікиДон Лінч. Але хіба ж вони там наБанковій щось читають, цікавляться чимсь? Вони все знають, усіх повчають, асамі насправді нічого не вміють. Тому й ми програємо всі бої агресору. Всі, нажаль, без винятку…