Як відомо, група людей з числажурналістів опинилася в прохідних частинах списків політичних партій намайбутніх дострокових парламентських виборах, їм світять безмежні депутатськіпривілеї. Дехто з них, ще й не ставши народним обранцем, уже голосно б’ютькопитами з приводу майбутньої епохальної для них події. Мустафа Найєм, зпуштунською відвертістю, до прикладу, заявив, що журналістика йому більше нідля чого, він прагнув політичної діяльності і її досяг. На власномукомунікативному майбутньому вішає великий замок.
Я чомусь вважав, що журналістика це спосіб життя. Імислення, і дії для тих, хто обрав цю неспокійну стезю. Ким би ти не став, алеколи в тобі живе вогонь краснописьменства, то не можна задушити в душі пристрастьдо самовираження, стати байдужим до тих, чи тих подій, учинків. А парламентськатрибуна не шпальта газети, не колонка колумніста, не телевікно длясамовираження. Це кузня державний ідей, і остання справа перетворювати її на місцедля з’ясування стосунків, в що вона може перетворитися через присутність впарламенті професійних говорунів.
Утім, чого не скажеш, коли тобі тільки 33-ри, і тутдвері мовбито самі відчинилися перед тобою з доріжкою у велику політику…
Відчувається, що справжня бурхлива «ломка» сумлінняі вчинків відносно можливої зміни свого професійного статусу відбувається ужурналіста «Української правди» Сергія Лещенка. Одного дня він на Інтернет ресурсісвого видання пафосно заявляє «Я іду навибори», а вже іншої доби, букваально посеред ночі (о 2:41) розроджуєтьсяпостом блогу етично-морального плану «Правильнаямода», при чому російською. Мабуть, вона йому рідніша, нею мислить…
Проаналізувавши цей твір, психологи, гадаю, прийшлиб до однозначного висновку. Молодий чоловік знаходиться на межі глибоких особистіснихвагань, і себе самого, і своїх читачів-прихильників хоче переконати в правильностівчинку щодо несподіваного покидання професійної діяльності, переходу наполітичні хліби. З ким, з ким, а ось з Сергієм, переконаний цього якраз і нестанеться, новий статус не відбере у нього перо. Позаяк він журналіст не зпринуки, службового обов’язку, а за покликом серця і душі. І новий службовийформат навпаки, думаю, лише додасть йому можливостей для отримання об’ємнішого,більшого фактажу, суттєво розширить творчі можливості у справі проведенняжурналістських розслідувань.
Одне слово, прихід у парламент молодих бадьористихжурналістів може нарешті похоронити депутатські привілеї з приводу яких десятиліттямиламалося багато фальшивих словесних списів на парламентському рівні. Ті, хтораніше виступав за це робили подібне, зрозуміло, винятково заради самопіару,але борони, Боже, щоб таке не сталося наяву. Бо своя сорочка, відомо, своя кишеня,власний шлунок ближче до тіла. Тепер це, підігріте новими внутріпарламентськиминастроями енергійних, беручких людей, мастаків словом підпалити протестнінастрої може геть розтрощити авгієві годівниці для вибраних. Утім,поживемо-побачимо…
Що в цих новинах негативного?
Сталося те про що я раніше писав відносно пані Сюмар.Геть завалила роботу в РНБОУ, сто діб найвирішальнішого періодуросійського-українського протистояння працюючи головною людиною на напрямку формуванняінформаційного протистояння (проце читайте тут), тепер призвана на прохідне місце в парламент пропрезидентськогоблоку. Бо ж теж журналіст. А на них нині начебто парламентський попит. Геніально,чи не так!? В цьому і полягає цинізм будь-якої влади. Вона черпає кадри лише з власноїкаструлі, зовсім не дбаючи про ділові якості людей. І саме через них з часомопиняється на обочині життя. Так що нічого дивного. Процес, можна вважати,закономірний…
Тепер відносно внутрішніх борінь Сергія Лещенка.
Йти у владну фракцію найганебніша справа длянезалежного і чесного журналіста. Тому, що за цим стоїть неодмінне служінняпевним людям, певній політичній силі. А для справжнього журналіста партіязавжди клітка. Не омине вона й його.
Та що там говорити про майбутнє. Якщо пан Лещенконалежить до блоку Петра Порошенка, то він уже буквально сьогодні задля безумовноїперемоги свого гурту, партійної череди повинен негайно писати хвалебну оду проте, яку геніальну мудрість проявляє глава держави вносячи на розгляд парламентупроект про особливий статус для окупованої частини Донбасу. Що, колего, перо непіднімається? Розумієш, що це практичне увіковічення тероризму в Донбасі, що цепогано замаскований проект Кремля? Але спробуй скажи про це публічно, плакатибудуть твої депутатські надії. Як і про те, що Україна і українці втрачаютьмотивацію, якщо після сьогоднішньої ратифікації угоди вступ у дію договору між нашоюдержавою і ЄС буде відкладено до 2016 року.
На те тебе, Сергію, й взяли до своїх лав, абивисокопрофесійно зраджував правді, писав лише те, що вигідно владі. А це наймерзеннішезавдання для журналіста. Так що ліпше всього не продавайся. Нехай там ужеслужить пані Сюмар…