Коли двоє щодоби воркують потелефону, підслуховувати, як мінімум, непристойно. Але в даному випадку йдетьсяне про закоханих, а про засекречені діалоги... повелителів. Бо ж такими насправді є учасники якихосьтаємних гутірок Володимир Путін та Петро Порошенко. І якщо кремлівський вождь,як справжній диктатор, у своїй країні всі остаточні рішення приймає особисто, авсі їх тут же беруть до безумовного виконання під козирок, то пан Порошенко єглавою парламентсько-президентської держави і перш, ніж в унісон московітськомунаполеончику мав би, відповідно до Конституції, окремі рішення приймати не безпорад з урядом та парламентом. А тут буцімто умови війни ставлять його передфактом, коли доводиться розпоряджатися, так би сказати, з коліс. І ми ризикуємовже невдовзі отримати точну копію рашівського повелителя. Адже відомо, апетитприходить під час трапези…
Дочого це призвело вже нині, добре видно хоч би з того, що наразі маємо.Зовнішньополітичне відомство, за ідеєю головний двигун у пору бранних дійміжнародного рівня, до прикладу, виявилося геть виведеним з формуваннядержавної політики на зарубіжному фарватері. Міністерство закордонних справперетворилося у млин без води, у парусник без щогл. Його повністю замінив одинчоловік – Петро Порошенко. Там хоч заклеюй вікна, розпускай чиновників. МіністрКлімкін має повноваження і голос лише на виголошування подяк своїм колегам запідтримку позиції України під час різних самітів та конференцій. Навіть напереговорах у Мінську державу представляв не він, не його урядники, а пенсіонерЛ. Кучма, якого більша частина суспільства сприймає, як колишнього сатрапа зпридушення демократії і свободи слова, людину, котру потрібно щонайменше серйознодопитати за певні нібито замовні кримінальні діяння.
Одне слово, політика телефонного ексклюзиву все одно, що офіційні державні перговори у діда на колодках...
Відтак,ми здобули: формалізували ДНР та ЛНР, зняли офіційне покривало з фата морганикоротуна під назвою «Новорассєя». Сформували ще під одним, східним черевом Українизону бойових терористичних дій на кшталт Придністров’я. Мало нам 405 кілометрівтираспольської прикордонної біди, на додачу ще й донецький гнійний чиряк. Іякщо в південному кагібістському мішку мешкає лише 505 тисяч громадян, то тутявно в рази більше. І найстрашніше –нормалізували діалог, нехай і через уста кремлівського шизофреника, щодо нібитоутворення особливого територіального формування, чи від’єднання від України територіїв межах Донецької і Луганської областей.
Завеликим рахунком – це ще одна анексія, і цього разу вже Донбасу. Мені здається,що навіть главі державі має бути заборонено обговорювати подібні територіальні теми.І навіть у люб’язних бесідах з кремлівським співбесідником. Бо як стверджуєвладика Філарет у того вселився біс, а світ практично визнав це. Сатана завждимедом слова намазує, а ріже по живому…
Ітому мені особисто щодалі стає страшніше при кожному новому вербальногоконтакті цих правителів, не менше, як відчергового прориву нової російської броньованої армади вкупі з «Градами» і «Осами»через наші ніким не контрольовані кордони. Ніхто й нічого не знає, що насочікує вже сьогодні і завтра. Всю політику держави зведено до рівня настроїв,які складуться на віртуальному рівні під час чергового телефонного рандиву.
А тим часом їхній пришелепуватий «руській мір»невблаганний. У нього завжди одне на думці, сформульоване у цих неофіційних рядках:
Не надо хлеба нам, и сосисок,
Не надо масла, и молока,
Всего не надо, - вот целый список, -
Скорее, Путин, введи войска!
Рассея-матушка, - что не ясно? -
Давай-ка, Запад весь разъе...ашь!
А мы поддержим, на всё согласны, -
С голодным брюхом, - зато #Крымнаш.
Пусть будем нищими, с грязной дупой, -
Зато империя - на века,
И хрен с Америкой, хрен с Европой, -
Скорее, Путин, введи войска!
Заспокоїти нас неможе навіть така публікація у «Московском комсомольце», яке поставила на вуха весьмосковітський бомонд. Читайтетут.