Майдан в Україні, як Ватикан у Римі…
У першокурсників факультетужурналістики університету я викладаю "теорії масових комунікацій",дисципліну, яка вводить у світ професійного порозуміння, творчого контактуавтора і читача, журналіста й радіослухача, телеглядача, користувача Інтернетмережі. Вмінню подавати факт креативне, з позиції найкращого йогосприйняття комунікантом.
У передостанній деньлистопада я й кажу своїм юним друзям: теорія, мовляв, теорією, а нумо,готуючись до іспиту напередодні нового року, напишіть письмову роботу, бо ж вамнасамперед треба навчитися мислити на папері. Справжній журналіст лише той, хтодружить із логікою викладу своїх думок, оригінально мислить, уміє дібративлучні, справедливі слова, запалює вогонь душі читачів влучними виразами йобразами. А тема пропонувалася напіввільна: "Технології впливу на маси вперіод протиборств".
Минулий грудень ви знаєтеяким видався в Україні. Почався він о 4-ій 08 30 листопада, коли озвірілібандити у формі "космонавтів" побили на Майдані Незалежності квітучунашу юнь, яка вийшла протестувати проти бовдурів, котрі на догоду Путіну іМоскві плюнули в душу всьому українському народові, і, насамперед, таким як оцістуденти хлопцям й дівчатам, яким будувати Завтра. Зірвали стоп-кран,загальмували просування України до Європейського союзу. Кличуть нас усіх назад– у дрімучий тайожний союз, у підвали .радянсько-кагебістського паскудства…
Далі було 1 грудня зпобиттям журналістів, 11-е – з несамовитим і безпардонним штурмом барикадМайдану, відчайдушним опором цьому насиллю і бешкету з боку повстанців тагероїчних киян…
Мої юні друзі інодіпропускали заняття, бо, як виявилося, чергували на Майдані, бігали напрес-конференції у будинок профспілок, іще кудись там. Вони жили тим, від чогостраждала, проти чого з усіх сил боролася вся наша горда, приниженабузувірами Україна. Чув, як хлопці казали поміж собою, що похрипли, виконуючина Майдані славень гімн України. Коли й упоряджали мою письмову роботу –не знаю. Але якось я приніс додому понад два десятки творів, і сів читати.
Коли зліва на столі вирісстосик із семи, чи восьми опрацьованих робіт, я враз відчув, як все моє єствозашарілося від внутрішнього вогню. Мені стало соромно від того, що пригадав, якдаючи завдання студентам, я застеріг їх від можливого списування, копіюванняробіт. Як же ж я міг так погано подумати про них? Те що читав - це були такідовірливі одкровення, така відвертість, прямодушність і щирість, від якої разпо раз забивало дух. Як я так міг помилитися в них?
Що далі читав, усе більшенабирався гордості, достоїнства. Боже, які ж вони патріоти! Зовсім іщедіти - по сімнадцять – вісімнадцять літ, а вже, здається, готові йти на бійпроти корумпованої влади, самодурів у мундирах, тих, хто намагається відібратиу них європейське майбутнє. Хто тужиться перетворити Україну в поліцейськурадянську республіку, скиглить за скинутим із постаменту кривавим Леніним. Вонилюди з іншої, прогресивної планети. В них інші, значно вищі ідеали і вожді…
Ось рядки із роботиВалерії Роздабарової: "Я пишаюся, горджуся тим, що унас є такі люди, як українська співачка Руслана. Коли "Беркут"тисячною ордою проламувався крізь барикади, Руслана, зібравши довкруги сцениМайдану жінок і стариків, співала гімн України. Раз, вдруге, втретє… вдесяте. Ічоловіки, які з останніх сил стримували натиск орави озвірілих"космонавтів" на дальніх і ближніх підступах до Майдану, теж співали,шепотіли слова: "Ще не вмерла України ні слава, ні воля…" Так,мабуть, ворогів зустрічали молоді наші хлопці під Крутами. І такими були їхніостанні слова…"
А це вже пише Аня Мурашко:"Мені просто цікавобуло дізнатися, що могли б заспівати на антимайдані ті, кого під загрозоюзвільнення з роботи звезли з півдня і сходу України на так звану підтримкуглави держави до Маріїнського парку, так, як це роблять на ЄвроМайдані, майжещогодини величаво виконуючи гімн моєї держави. Знайомі мені пояснили. Тамспівають пісні громадянської війни і часів другої світової: "По долинам ипо взгорьям…", а також "Вставай страна огромная". І не дивно.Гімн України їм, як не дивно, поперек горла. Вони ж здебільшого українофоби, нажаль. Не співати ж їм "Соює нерушимый республик свободных сплотила навеки великая русь…" Повна ганьба! І сказати навиправдання нічого…"
А це вже робота Юлії Нечитайло, приїхала на навчання із Ватутіного Черкаської області.
"Майдан у Києві, це як Ватикан уРимі. Маленька країна у великому місті. Маленька країна з великими амбіціями.Тут панують свої закони і правила доброти, порядності, взаєморозуміння івзаємоповаги. І якби в нашій країні все так відбувалося злагоджено, як тут,якби кожен допомагав один одному так, як тут, то це була б найкраща країна всвіті. Чи не так?"
Погодьтесь, що так влучноще не сказав ніхто. Оригінально і справдливо. Запамятайте це прізвище...
Ось яка вона нинішня, щезовсім зелена, підростаюча журналістська юнь. До глибини душі українська,патріотична. Загострена на свою незалежну, суверенну державу. З якою нищівноюненавистю і люттю пишуть студенти про експансію українського інформаційногопростору кремлівськими яструбами під крилом нового медіа вождя ДмітріяКісільова. Немає ніякого сумніву в тому, що ці молоді люди, якінародилися в новій українській Україні зуміють відстояти нашу національнугордість і славу… Хоч треба визнати, здали ми тут аж занадто багато позицій…
Похваливши студентів заїхні роботи, я знайшов папку, і, поклавши до неї рукописи письмовоїроботи, на обкладинці крупними літерами вивів: "Відкрити при захистідиплому".
Справді, хочу роздати їхнітвори аж при отримані фаху. Цікаво, якими тоді стануть вони самі, і якою буденаша рідна Україна…
