Розкриття інформації в договорі франчайзингу: українські реалії
Франчайзинг став однією з найбільш сприятливих можливостей для побудови бізнесу. Українське ж законодавство не регулює цілу низку надзвичайно важливих питань, які, як правило, детально врегульовані в законодавстві або в судовій практиці європейських країн, де франчайзинг вже давно доволі ефективно застосовується. Тому, з метою покращення інвестиційного клімату в країні є доречним прийняття таких законів, які б відповідали вимогам модернізації та підвищення ефективності франчайзингових відносин. На сьогодні актуальною проблемою постає питання законодачої неврегулюванності передоговірної стадії розголошення інформації в договорі комерційної концесії (франчайзингу).
Головною метою Закону України № 191-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», що скасував обов’язковість державної реєстрації договорів комерційної концесії, виступає реформування законодавства в окремих сферах у контексті інтеграції з правовим полем Європейського Союзу, що надає Україні всі шанси істотно піднятися в рейтингу Doing Business.
Проте, незважаючи на прийняття цього закону, переддоговірні відносини так і не були врегульовані українським законодавством. Українські франчайзери не використовують практику розголошення інформації щодо істотних умов франшизи перед укладенням договору. Безперечно, це може мати наслідки для франчазі в разі введення його в оману, який, до укладення договору не обізнаний в особливостях прав, користування якими йому надаватиметься відповідно до договору комерційної концесії (франчайзингу).
Беручи до уваги, що переддоговірне розкриття інформації є доволі поширеною практикою у країнах Європейського Союзу, основною метою цієї статті є висвітлення ключових особливостей інституту фіксації переддоговірних зобов’язань у сфері франчайзингу у контексті інтеграції України з ЄС.
В цьому відношенні істотною проблемою виступає той факт, що на сьогодні не існує окремого Закону України «Про франчайзинг», який би закріпив порядок переддоговірного розголошення інформації в договорі франчайзингу. Це стало б ще одним кроком на шляху до завершення юридичного оформлення реформи франчайзингу в Україні. Необхідним нововведенням слід вважати також внесення змін до законодавства, які б закріпили скасування терміну «комерційна концесія» і запровадження лише одного терміну «договір франчайзингу».
Нещодавні реформи у законодавсті так і не усунули доволі часту потребу у наданні юридичної консультації з метою побудови успішного франчайзингу, яка включає, зокрема, захист об’єктів інтелектуальної власності від незаконного використання третіми особами, консультування щодо проблемних аспектів, пов’язаних з боротьбою з незаконним копіюванням моделі бізнесу, недобросовісною конкуренцією та іншими правопорушеннями, що по суті передбачають врегулювання на законодавчому рівні проблеми переддоговірного розголошення інформації, що надасть можливість зменшити ризик введення в оману франчайзі.
Незважаючи на усунення прогалин щодо реєстрації франчайзингвоих угод після зміни законодавства, сьогодні необхідність у підготовці якісних, відповідних вимогам закону правил розголошення інформації залишається досі доволі актуальною в контексті переддоговірної стадії франчайзингових правовідносин. Українське законодавство не передбачає укладення попереднього договору про переддоговірне розкриття інформації з визначеним переліком інформації у договорі франчайзингу. Потенційний франчайзер не зобов’язаний дотримуватися переддоговірного розкриття у зв'язку з відсутністю цієї вимоги відповідно до законодавства України. По суті франчайзер надає зазначену інформацію франчайзі, коли франчайзингову угоду фактично вже укладено. Тому, в Україні питання переддоговірного розкриття інформації залишається предметом переговорів між франчайзером і франчайзі, тобто вирішується на розсуд сторін.
На даний момент укладення попереднього договору про переддоговірне розкриття інформації з визначеним переліком такої інформації передбачається законодавством Франції, Італії, Бельгії, Іспанії, Румунії, Швеції та інших країн. Аналізуючи практику європейських країн, слід зауважити, що реєстрація договору франчайзингу передбачає не реєстрацію самого договору, a реєстрацію саме переддоговірного розкриття інформації, щоб покупець франшизи був впевнений у «продукті», а продавець не розкрив комерційну таємницю й головні аспекти ведення бізнесу.
В Італії зобов'язання щодо розкриття інформації викладені у статті 4, пункті 1 Закону Італії «Про франчайзинг». Розголошення інформації має бути здійснено за 30 днів до моменту укладення договору франчайзингу. Франчайзер повинен надати потенційному франчайзі копію договору, що має бути підписана, і відповідні додатки, що містять наступну інформацію: детальну інформацію щодо франчайзера, в тому числі фірмове найменування і статутний капітал та (на прохання потенційного франчайзі) копію фінансової звітності франчайзера за останні три роки; детальну інформацію про товарні знаки; короткий опис бізнесу, що є предметом франшизи; список франчайзі, які в даний час працюють у франчайзинговій мережі, а також терміни і форми розкриття інформації.
У Бельгії кожен франчайзер зобов'язаний надати документ з викладенням інформації за 1 місяць до укладення договору франшизи. Обов'язкові вимоги щодо переддоговірного розкриття інформації прописані в Книзі 10, статті 2 Економічного Кодексу Белгіїв редакції від 31 травня 2014.
Права франчайзі в Іспанії є також захищеними на достатньому рівні, оскільки до укладення договору франчайзингу вони можуть перевірити у Реєстрі франчайзерів, що їхній контрагент не ввів в оману та є справжнім франчайзером, який має досвід ведення бізнесу та гарну репутацію. Так, в Іспанії, інформація має бути внесена до реєстру автономної спільноти (адміністративно-територіальної одиниці Іспанії), або, якщо регіональне законодавство не передбачає такого зобов'язання, до Реєстру франчайзерів Міністерства промисловості, туризму та торгівлі Іспанії (Центрального реєстру). Інформація повинна бути доведена до відома франчайзі франчайзером щонайменше за 20 робочих днів до підписання франчайзингової угоди або попередньої домовленості. Франчайзери повинні розкривати переддоговірну інформацію, не вводячи в оману франчайзі, у письмовій формі, що включає в себе: назви та адреси компаній, які входять до франчайзингової мережі, інформацію про реєстрацію та статутний капітал, у тому числі деталі її внесення до Реєстру франчайзерів; ліцензію на використання будь-якого товарного знаку; дату реєстрації та основні етапи створення і розвитку франчайзингової мережі; зміст і опис основних характеристик франшизи, у тому числі загальне пояснення бізнес-моделі, що виступає предметом франшизи, спеціальні характеристики «ноу-хау»; оцінку всіх необхідних інвестицій і витрат для того, щоб розпочати бізнес.
У Швейцарії, Австрії, Фінляндії, Німеччині, Греції, Литві особливості переддоговірного розкриття інформації стосовно франшизи регулюються національними кодексами етики франчайзингу, які, однак, не мають силу законодавчого акта, а лише носять рекомендаційний характер.
Так, у Швейцарії стадія передоговірного розголошення інформації не передбачена законом. Тим не менш, у Кодексі етики Асоціації франчайзингу Швейцарії зазначається, що сторони мають «повністю і точно» розкрити інформацію в письмовій формі та надати документи, що мають відношення до франчайзингових правовідносини до підписання договору франчайзингу. Інформація має включати в себе наступні елементи: інформацію про франчайзера, опис ринку, продуктів та послуг, що є предметом франшизи; територію використання франшизи, викладення фінансових зобов’язань потенційного франчайзі та строки розголошення такої інформації. У законодавстві Великобританії розкриття інформації також не є обовязковим. Однак, стаття 3.3 Кодексу етики Британської асоціації франчайзингу вимагає від франчайзерів-членів Британської асоціації франчайзингу надати копію Кодексу етики майбутнім франчайзі, разом з «повним і точним» письмовим розкриттям всієї переддоговірної інформації в розумні строки до укладення договору франшизи. Незважаючи на відсутність юридично обов’язкових вимог щодо передоговріного розголошення інформації, добровільна процедура розкриття інформації відповідно до правил, зазначених у Кодексу етики Британської асоціації франчайзингу, є однією з найефективніших способів мінімізації ризиків, пов'язаних із потенційним введенням в оману франчайзі.
Україні необхідно наслідувати досвід тих європейських держав, які закріпили на законодавчому рівні обов'язкові вимоги щодо переддоговірного розголошення інформації для того, щоб надати майбутньому франчайзі можливість зробити всі розрахунки, перш ніж приступати до обговорення важливих договірних та комерційних зобов'язань. У договорі також доцільно прописувати всі пункти відповідальності за порушення зобов'язань щодо нерозголошення інформації. Це дозволить потенційним франчайзі захистити себе, перш ніж інвестувати, надаючи їм інформацію, необхідну для прогнозування всіх потенційних переваг та ризиків. Більше того, варто прийняти окремий Закон «Про франчайзинг», в якому прописати окремі положення щодо переддоговірного розголошення інформації з зазначенням складових елементів такої інформації та строків її розкриття.
Отже, з огляду на вищенаведені аргументи, а також на тенденції євроінтеграційної політики в Україні, доцільно замінити в українському законодавстві термін «комерційна концесія» поширеним у країнах ЄС терміном «франчайзинг». Законодавче ж закріплення необхідністі переддоговірного розголошення інформації є необхідним кроком на шляху до реформування франчайзингу, оскільки це дасть змогу в майбутньому потенційним франчайзі дізнатися, який час правоволоділець уже перебуває на ринку, яку репутацію і досвід має франчайзер та кількість контрагентів, які вже залучені до франчайзингової мережі.
