Лютнева революціявідкрила для розвитку країни нові, несподівані перспективи. Уряд став на шляхреформування основних сфер життєдіяльності українських громадян. Однією з такихважливих реформ є реформа органів місцевого самоврядування таадміністративно-територіальна реформа. У поєднанні вони можуть відкрити зовсімнові перспективи в налагодженні ефективної моделі управління на місцях.
Деталіадміністративно-територіальної реформи є об'єктом дискусій та обговорень, алебільшість експертів сходяться в тому, які основні кроки мають бути зроблені вжезараз для порятунку українського місцевого самоврядування. Я вважаю, що вжезараз ми повинні почати розробляти та впроваджувати законодавчі механізми, щобздійснити наступні сім кроків назустріч ефективному місцевому самоврядуванню.
1. Сільські таселищні територіальні громади повинні бути укрупнені і об'єднані в більшефективні та життєздатні агломерації. На зміну 12 тисячам сільських, селищних іміських рад, які існують зараз, повинні прийти не більше півтора тисячі нових,великих за кількістю населення та рівнем ефективності рад.
Так само має бутискорочено кількість районів. Нинішні 490 районів дісталися Україні ще з часівРадянського союзу і подібна структура не може забезпечувати ефективнеуправління в сучасну епоху. Кількість районів так само має бути скорочена якмінімум у чотири рази. Критерієм для створення району має бути те, що на йоготериторії проживає не менше 150 тисяч людей.
2. Сьогодніпредставницькі органи влади, обрані жителями районів або областей, не маютьреальної влади, адже виконавчу функцію в управлінні виконують районні таобласні державні адміністрації. Відповідно, реформа має відкрити для виборнихорганів місцевого самоврядування можливість створювати свої виконкоми. Головамицих виконкомів можуть автоматично ставати голови обласних і районних рад. Длязабезпечення управління в окремих селах, що входять до громади, можутьобиратися сільські старости, які відповідатимуть за впровадження рішень,визначених громадою.
3. Усі бюджетитериторіальних громад повинні безпосередньо взаємодіяти з державним бюджетом.Це зменшить рівень бюрократизації у фінансуванні та збільшить швидкість таефективність у прийнятті рішень про виділення коштів. Місцеві бюджети повинніформуватися за рахунок як власних коштів, так і пропорційно розподілених коштівподатків державного бюджету.
4. Територіальнимгромадам мають бути надані реальні повноваження з визначення власної бюджетноїта податкової політики. Територіальні громади повинні отримати повноваження,щоб самостійно встановлювати ставки оподаткування та пільги відповідно до вжеіснуючими податками. Так само місцеві громади повинні отримати можливістьвирішувати власні фінансові проблеми шляхом створення нових суб'єктівоподаткування.
5. Територіальнігромади повинні отримати можливість самостійно розробляти і проводити власніпроекти з розвитку, кошти для яких можуть залучатися із спеціального фондудержавного бюджету. Це забезпечить якісний розвиток відповідних територій.
6. Жителімісцевих громад повинні отримати реальні повноваження з контролю над діяльністювласних виборних органів місцевого самоврядування. На законодавчому рівні маєбути затверджено положення про наслідки рішень, прийнятих під час громадськихслухань, засідань громадських рад, зборів громадян, референдумів тощо. Загромадянами має бути закріплено право «звільнити» представників органівмісцевого самоврядування за допомогою спеціальної процедури припиненняповноважень.
7. Місцевідержавні адміністрації у скороченій формі можуть бути залишені, але їх функціїповинні бути скорочені до контролю за законністю прийнятих місцевими радамирішень. Адміністрації повинні зберігати право вето на прийняті рішення, якщовони суперечать всеукраїнському законодавству, але сама стратегія розвиткуповинна визначатися і здійснюватися місцевими радами та виконкомами.
Сьогодні, нажаль, вже немає часу на писання ідеальних законопроектів, які могли б усунути всіпроблеми і закрити всі питання в сфері місцевого самоврядування. Однакреалізація цих простих «пожежних» семи кроків може збільшити ефективність іусунути головні точки напруги, які існують сьогодні на рівні відносин міжорганами самоврядування та органами державної влади.