Навіщо столичній владі публічне формування міського бюджету?

Київська влада заявила, що формуватиме бюджет столиці по-новому. Для початку на засіданні постійної бюджетної комісії Київради було проведено «публічне» обговорення прогнозу бюджету міста Києва щодо доходів на 2015 рік, а потім запустили онлайн-опитування серед киян, намагаючись з’ясувати, на що потрібно виділяти більше грошей. Які наслідки матимуть усі ці показові виступи та чи буде врахована думка киян насправді, враховуючи кризову ситуацію в економіці та обіцяну реформу з децентралізації?

Оприлюднення та обговорення прогнозу доходів, які хочуть зібрати до бюджету Києва це цікаво, але набагато цікавіше було б почути і побачити прогноз і напрямки видатків бюджету міста Києва. В той же час, враховуючи діючі норми Бюджетного кодексу, а саме 75 статті, зробити відповідний прогноз щодо видатків місцевого бюджету не отримавши від Мінфіну макроекономічних показників та особливостей складання розрахунків – поки що неможливо. Нагадаю, що на даний момент проект Держбюджету на 2015 так і не подано до Верховної Ради України.

Але повернемося до бюджету Києва та до публічних і жвавих обговорень його прогнозу доходів. І так, прогноз доходів вказаного бюджету складався відповідно до діючого бюджетного та податкового законодавства, тобто не враховує жодного положення із анонсованого Урядом проекту децентралізації.

Місто Київ у 2015 році сподівається отримати майже 13,7 млрд. грн. не враховуючи міжбюджетні трансферти, при цьому 10,58 млрд. грн. - це доходи загального фонду міської скарбниці, за рахунок яких в основному виплачуються зарплати бюджетникам, закупаються медикаменти та харчування (так звані захищені видатки).

Якщо зважити на показники 2014 року – загальні доходи без трансфертів 14,9 млрд. грн., з яких 12,3 млрд. грн. загального фонду, то можна погодитися із деякими членами бюджетної комісії – депутатами Київради щодо «заниженості» прогнозу доходів.

Також представники столичної влади та депутати розкритикували чинне бюджетне законодавство, відповідно до якого 50% основного «наповнювача» доходів всіх місцевих бюджетів – податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), який зібрано на території Києва, перераховується до державного бюджету.

Але говорячи це, столичні політики забувають згадати про те, що навіть за такого розподілу податків та існуючого механізму міжбюджетного вирівнювання бюджет Києва порівняно із рештою являється «дохідним» бюджетом. Тобто обсяг доходів, які враховуються при визначенні «дотації вирівнювання» перевищує обсяг відповідних видатків, і з бюджету Києва ще додатково здійснюється вилучення коштів до державного бюджету.

Крім того, не влаштовують київських чиновників і плани Уряду, а конкретно Мінфіну, щодо розподілу ПДФО між Києвом і державним бюджетом в 2015 році за умови запровадження децентралізації влади, про необхідність та плани запровадження якої в 2015 році неодноразово заявляли,  як прем’єр Арсеній Яценюк так і «відповідальний» за децентралізацію віце-прем’єр Володимир Гройсман.

Відповідно до останнього надісланого до парламенту проекту змін Бюджетного кодексу, що передбачає запровадження певної децентралізації в бюджетній системі (законопроект № 5078), ПДФО, який збирається в Києві, пропонується розділити у наступній пропорції:  25% - Києву, а 75% - держбюджету. Так звісно, це вдвічі менше за теперішні 50%, але децентралізація бюджетної системи передбачає новий механізм вирівнювання податкоспроможності, де вирівнювання відбувається лише за двома податками: ПДФО и 10% податку на прибуток підприємств, в той час, як нині таке вирівнювання відбувається методом балансування доходів з витратами, за допомогою включення в такі доході більшості доходів і зборів, які збираються на конкретній території.

Крім того, децентралізація передбачає, що видатки на середню і професійну освіту та медицину, зокрема, й забезпечення медичними препаратами здійснюватимуться майже повністю за рахунок відповідних спеціальних субвенцій з державного бюджету – а це саме ті видатки, які мають найбільшу питому вагу в міському бюджеті Києва.

Якщо перейти на суху мову цифр, то картина розподілу ПДФО в Україні і у Києві виглядає наступним чином.

На 2014 рік заплановано збір ПДФО на рівні 76,1 млрд. грн. на всій території України. В той час як на території міста Київ збирається понад 15,9 млрд. грн., із яких 50% - 7,69 млрд. грн. заплановані як доходи бюджету Києва. Населення Києва складає орієнтовно 3 млн. осіб, а України – 45,4 мільйони. А отже, в Києві збирається майже 21% сукупних податкових надходжень від податку на доходи фізичних осіб, у той час коли там проживає всього 7,7% населення України.

Така парадоксальна з одного боку ситуація пояснюється тим, що в Києві зареєстровано багато фірм, підприємств і представництв, які ведуть свій бізнес і мають виробничі й торгові підрозділи по всій території України, а податки, у тому числі й ПДФО (підприємства є «податковими агентами» для сплати цього податку за своїх працівників), сплачують в Києві.

Так, звичайно можна погодитися із заявою мера Віталія Кличка про те, що 100% ПДФО має лишатися в бюджеті Києва, бо є беззаперечна потреба фінансувати проекти розвитку столиці та повертати раніше взяті запозичення під такі проекти. Але з іншого боку, як бути із принципом справедливості і неупередженості побудови вітчизняної бюджетної системи, відповідно до якого вона будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами та територіальними громадами. Чи столичні високопосадовці взагалі не підтримують а ні ідею децентралізації, а ні єдину державну бюджетну політику?

Спочатку столичні чиновники створюють особливі умови пільговиків, дозволяючи проїзд лише за карткою киянина. Тим самим ігнорують закон та порушують права пенсіонерів та інших незахищених верств населення. А тепер ще й вимагають для Києва «особливі» умови щодо бюджету. Але виокремлення особливих економічних умов для окремих територій чи міст веде до розвитку «особливості» сприйняття в порівняні з іншими, рівними як за природою так і за правами. А це, як наслідок, веде до розколу країни, породжуючи сепаратизм, з яким нині ми намагаємося боротися. Можливо столичним очільника необхідно працювати на те, що столиця була першою серед рівних, таких же міст, де проживають такі самі громадяни України, а не «містом з особливим статусом», якому заздрять і яке ненавидять тільки за те, що держава «годує» його більше.

На жаль, пан Кличко пішов шляхом своїх попередників ще з часів Черновецького, які кожного року, під час реформування бюджету, починали одну й ту саму пісню щодо повернення податку на доходи фізичних осіб, але не робили нічого для залучення додаткових коштів до столичної скарбниці та оптимізації структури видатків. Нічого, щоб стимулювало інвесторів розвивати підприємства, створювати нові робочі місця та відповідно більше наповнювати бюджет міста.

Як правило, поки кияни слухали приспів про поганий Мінфін, столичні очільники продовжували вибудовувати різноманітні схеми, роздаючи за безцінь землю та комунальну власність, надходження в бюджет від якої другі за вагою в доходах київської скарбниці. Очевидно, не випадково столична влада і цього разу не поспішає оприлюднювати інформацію про те, яка реальна прибутковість від об'єктів, які знаходиться в оренді зараз, скільки за них перераховують орендарі і скільки залишається в «розпилі» у чиновників.

Взагалі, спостерігаючи за бурхливою діяльність пана Кличка та активними спробами перейменувати вулиці, складається враження, що він вже вирішив усі нагальні питання. І прагне на хвилі підйому патріотизму гучним заявами та гарними жестами, що відповідають духу часу, забалакати комунальні проблеми міста та «не помітити» при цьому наявні корупційні схеми, що продовжують жити та квітнути.