Національна екологічна мережа України
Унашій країні працює 47 національних природних парків, 18 природних заповідниківта 4 біосферні заповідники, в яких працює не одна тисяча людей, і якимдоводиться щодня долати скруту своїми силами, виконуючи вкрай важливу дляпланети роль – охороняти дику природу. Чим можуть допомогти цим людям народнідепутати?
З такоюдоповіддю виступив на круглому столі на тему: «Національна екологічна мережаУкраїни та збереження біологічного і ландшафтного різноманіття», організованогоВсеукраїнською екологічною лігою.
Щоботримати відповідь на це питання я особисто звернувся до кожного з національнихпарків та заповідників з проханням розповісти, з якими проблемами їм доводитьсязіштовхуватись щодня, які перешкоди видаються їм неподоланними і нарешті - дояких дій необхідно вдатись народним депутатам, щоб подолати наявні проблемизаповідної галузі. Адже лише погляд з середини може дати розуміння – що требазробити, щоб дійсно допомогти цій непопулярній в очах сучасних службовцівгалузі.
Чималопроблем, про які я дізнався, виявились спільними для більшості парків ізаповідників. Разом з тим, парки і заповідники розміщені в різних регіонах,представлені різними ландшафтами і тому мають чимало регіональної специфіки.
Так,наприклад, для Древлянського природного заповідника досі не виділяються грошіна радіаційне обстеження території, адже заповідник розміщений на радіаційно забрудненихземлях. Його працівники наразі не можуть пересуватись по території, оскільки невідомо, де перебувати безпечно, а де ні. Приморські нацпарки не мають юридичного права оформити акти на право користування акваторіями морів і лиманів,оскільки акваторії не обліковується в складі природно-заповідного фонду. Такимчином адміністрація нацпарків не може здійснювати охоронну, біотехнічну тагосподарську діяльність в акваторії. Також, по вказаній причині, нацпарки неможуть отримувати фінансування на роботу у акваторії.
Окрімзгаданого, такі проблеми характерні для Національного природного парку «Азово-Сиваський».У випадку із Опукським природним заповідником взагалі існує неподоланнапроблема – його територія накладається на землі оборони, які орендує Російськийфлот. На прикладі НПП «Нижньосульський» бачимо, що рівневий режим уводосховищах регулюється не залежно від наявності НПП, що призводить дознищення нерестовищ, колоній та місць гніздування птахів. Біосферний заповідник«Асканія-Нова» не має можливості для стабільного постачання води длярозміщеного на його території дендропарку, без чого щороку існує вірогідністьзагибелі цього унікального об’єкту. У степових природних заповідникахдержслужбовці в системі МНС видають приписи розбити весь ПЗФ на квадрати по
Крімцього, проаналізувавши відповіді всіх установ природно-заповідного фонду, нам вдалосьпідготувати зведений огляд проблем, на основі якого ми підготували пропозиціїдо внесення змін у законодавство. Відтак, наразі серед законодавчих проблемщодо природно-заповідного фонду лишаються численні неузгодженості між ЛКУ, ЗКУ,ЗУ «Про природно-заповідний фонд», Законом України «Про дозвільну систему усфері господарської діяльності», постановами Кабміну та наказами різнихміністерств. Різні державні органи, з якими доводиться контактувати дирекціямПЗФ, важко і довго контактують між собою. Декларативні Закони та УказиПрезидента в галузі заповідної справи не виконуються, а їх виконання ніхто неконтролює. Наразі не затверджена програма розвитку заповідної справи тощо.
Крімтого,у зв’язку із наслідкамиадміністративної реформи, в 2013 ліквідовані підрозділи Мінприроди в областях,через що стало неможливим погодження лімітів на господарські роботи в установах ПЗФ. Проведення заходів відповіднодо проектів організації території ПЗФ все одно чомусь потребує щорічного погодження.
Місцевічиновники втручаються в роботу ПЗФ. Приймаючи рішення, які не рахуються з наявністюна їх території ПЗФ, наприклад, виділяють земельні ділянки на землях, що входять до національних природних парків безвилучення.
Держлісагенстволобіює передачу парків у своє підпорядкування, проте частина парків переконана,що всі вони мають бути підпорядкованими Мінприроди, адже НПП і заповідники підпорядковані різнимвідомствам - тому нема спільної роботи, різні форми звітності і вимоги.
Нацпаркита заповідники не мають можливості повноцінно функціонувати беззатвердженого у відповідному порядку проекту організації території. Йогорозробка займає чимало часу і потребує значних обсягів фінансування з боку держави. Натомість, прокуратура та екоінспекція, знаючипро відсутність проекту, проводять регулярні перевірки і надають приписи на формальнихпідставах відсутності проекту.
УстановиПЗФ не мають статус потерпілої особи в разі завдання збитків території ПЗФ і вразі стягнення збитків нанесених діями порушників, кошти все одно непотрапляють в ПЗФ, навіть на ліквідацію наслідків таких порушень. Розподілкоштів з державного та обласних фондів охорони навколишнього природногосередовища відбувається не прозоро, деякі установи ПЗФ роками не можутьотримати фінансування. Кошти, стягнуті з порушників через суд скеровуються недо установи ПЗФ, а до Держбюджету.
Не врегульованепитання охорони та використання водних живихна території ПЗФ до затвердження відповідного положення. Внаслідок цьоговиникає правовий вакуум,чим користуються браконьєри.
Відсутняєдина система моніторингу стану всіх ПЗФ. Установи ПЗФ, що підпорядкованірізним державним органам, мають різну систему звітності, що практично виключаєможливість ефективної співпраці.
Господарські проблеми:
Невиділяються кошти на транспорт, паливно-мастивні матеріали, на наукову роботу. Врезультаті або працівники відділів науки та охорони виконують свою роботувласним коштом (включно із транспортними розходами), або зовсім не виконують її.Деякі НПП не мають навіть коштів на створення приміщення адміністрації. Незважаючи на те, що наявність нацпарківв районі або області суттєво впливає на економічну складову життя та іміджрайону та працевлаштування населення, нацпарки фінансуються лише з Держбюджету– місцеві бюджети не вкладають жодних коштів у їх розвиток.
Низьказарплата спричиняє відтік кадрів (для прикладу - в лісгоспах вдвічі вища зарплата,є надбавки за вислугу років і можливість премій). Так, зарплата працівників НПП«Голосіївський» значно нижча за столичні показники прожиткового мінімуму. Немаєможливості залучати до проведеннянаукових досліджень спеціалістів з вузьких тем, що є працівниками сторонніхустанов. Якщо установа ПЗФ розміщена у віддалених районах, то з числа місцевихжителів неможливо знайти кваліфікованих кадрів, а залучити кваліфікованихспеціалістів з наукових центрів неможливо.
Удирекцій парків відсутня можливість збільшення штату або перегляду йогоструктури. В структурі тих НПП, що мають в своєму складі озеленені територіїзагального користування, нема можливості створити відділи благоустрою. Томуфункції цього неіснуючого відділу змушені у робочий час виконувати відділ рекреації і служба охорони.
Попризаконодавчо передбачений соціальний захист (у т.ч. забезпечення житлом),працівники ПЗФ не отримують службового житла.
Казначействосистематично затримує переказ коштів на роботу установ ПЗФ, внаслідок чогонацпарки накопичують роками кредиторську заборгованість. Постачальники товаріві послуг, з якими у парків укладені договори, відмовляються надавати послуги татовари, ініціюють розірвання угод. У деяких парків кредиторська заборгованістьнакопичується роками.
Роботаустанов ПЗФ багато в чому відбувається на тендерній основі, будь-якійініціативі немає місця. Все фінансування планове. В бюджеті установ ПЗФвідсутні кошти для вирішення непередбачуваних проблем. Таким чином, ліквідаціякатастроф, невідкладні заходи по боротьбі з порушеннями і чимало інших проблемвзагалі не можуть бути подоланими, адже адміністрація ПЗФ не має прававиконувати такі дії бюджетним коштом.
Літописиприроди, що є науковою працею і виконуються в парках і заповідниках, незахищаються авторським правом і не є науковими публікаціями, у зв’язку із чим створюються значні незручностіу використанні в цих документах науковихвідомостей, зібраних науковцями парку або заповідника.
Відсутняєдина система маркування туристичних та екологічних стежок в НПП, а такожПоложення про надання платних рекреаційних послуг установами ПЗФ, що спричиняє складності при організаціїтуристично-рекреаційної діяльності в нацпарках.
Проблеми із землею
Післястворення нацпарків, землі від користувачів до адміністрацій не передаються.Переважно це стосується земель державного лісового фонду, які лісгосподарськимипідприємствами не передаються за прямою вказівкою керівництва Держлісагенства. Внаслідокцього – межі ПЗФ не винесені в натуру. Парки і заповідники не мають документівна право власності на землю. Частина земель - землі лісгоспів, у яких навинесення в натуру нема грошей взагалі. Тому на їх землях триваютьсамозахоплення. Те саме стосується і земель сільрад на берегах водойм і річок. При цьому законодавство недозволяє адміністрації парку здійснити винесення в натуру всіх його меж, а нелише йому переданих.
Досілишається законодавча можливість зміни цільового призначення земель, що входятьдо складу ПЗФ, у т.ч. під будівництво, атакож можливість вилучення земель ПЗФ для суспільних потреб і ліквідовувати статус ПЗФ, що повністюнівелює думку про те, що заповідання вберігає заповідні території назавжди.
Законодавствоне передбачає умов для відновлення втраченої цінність територій ПЗФ.
Пристворенні ПЗФ відсутня можливість створення без погодження з землекористувачем,навіть якщо йдеться про землі державної власності.
Приоформленні держактів на землі нацпарків,у них не вказується функційне зонування їх території, без чого неможливо ввестиреальні обмеження господарської діяльності користувачів земельних ділянок.
Сільрадискасовують свої ж погодження, раніше надані на включення землі в парк.
Проблеми охорони установ ПЗФ
Повноваженняслужб охорони ПЗФ дуже обмежені, по суті вони не мають статусу держслужбовців.Процедура накладання адмінстягнень складна, працівники служб охорони ПЗФ неможуть складати протоколи за невиконання приписів; статті 85, 90, 91 та 188,5КУАП не входять в повноваження служб охорони; також вони не мають права на фотота відеофіксацію порушень. При цьому відсутній механізм відшкодуванняпрацівникам служб охорони шкоди, заподіяної їм при виконанні обов’язків;відсутні навчальні курси.
Проблеми стосунків із місцевимнаселенням:
Законодавствопро природно-заповідний фонд не враховує традиційні промисли та зайняттямісцевого населення. Наприклад, при створенні НПП у 2009-2010 роках всіх запевняли, що на їх території можнабуде полювати і відразу після цього на законодавчому рівні заборонилимисливство в ПЗФ. Внаслідок цього, місцеві громади в переважній більшостіконфліктують з адміністраціями установ ПЗФ. Імідж парків знаходиться на дуже низькому рівні, розширити установи ПЗФнеможливо через категоричну незгоду місцевих громад. Також місцеві мешканці через відсутністьзаконної можливості займатись традиційними промислами здійснюють це нелегальнота неорганізовано, чим завдають великої шкоди заповідникам та національнимпаркам.
Підвиглядом думки громад браконьєри лобіюють полювання в ПЗФ. Сьогодні всі громадипроти розширення ПЗФ.
Навколозаповідників нема буферних зон, господарська діяльність здійснюється аж до межіПЗФ, чим місцеве населення суттєво впливає на реальний режим ПЗФ тощо.
Дякуюдиректорам та працівникам заповідників та національних парків за тувідвертість, з якою вони розповіли йому про наболіле, про системні проріхи узаконодавстві, про те, як відобразились на їхній роботі останні законодавчізміни у державі та адміністративна реформа.
Яі надалі планує довготривалу системну роботу по допомозі установам природно-заповідного фонду в усіхрегіонах України та підтримки галузі заповідної справи, як такої. У цьомунамірі сподіваюся на подальшу співпрацю з заповідниками і нацпарками, без якихвиконати такий замисел не можливо.
