Пайовий внесок на розвиток інфраструктури: історія не завершена?

 20 вересня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (законопроект №1059 від 29.08.2019), яким було скасовано пайову участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури з 01.01.2021 року.

Почнемо з того, що ж являє собою такий пайовий внесок. Відповідно до ч.3 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що діяв до 20 вересня 2019 року, пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Тобто, фактично, це внесок, який платить забудовник до місцевого бюджету, і який має використовуватись на розвиток інфраструктури (будівництво доріг, шкіл, лікарень, стадіонів і т.д.).

На перший погляд, внесок повністю необхідний та логічний крок для забезпечення міста належною інфраструктурою та його розвитку. Проте, в чому ж була проблема?

По-перше, розміри пайового внеску не визначались в законі, також були відсутні методики їх розрахунків. В законі лише було вказано, що вони визначаються на розсуд органів місцевого самоврядування. По-друге, такі кошти йшли до загального бюджету міста, оскільки цільового фонду не було і неможливо було відслідкувати на які потреба вони використовувались. Крім того, пайовий внесок тягарем лягав на забудовника, і як наслідок, на покупців нерухомості. Як повідомляє юрист Юрій Брикайло,  «за даними рейтингу Doing Business 2017 існування в Україні пайового внеску збільшує витрати на адміністративні процедури, пов'язані з будівництвом промислового об’єкта, в середньому до 15,2%». Таким чином механізм був дуже непрозорим та корупціогенним, тому разом з його відміною всі видихнули в полегшенням.

Тоді чому ми знову говоримо про це сьогодні?

Справа в тому, що протягом 2020 року зареєстровано законопроект, що пропонує повернути механізм пайового внеску на розвиток інфраструктури.

Відтак, проєктом 2822 від 30.01.2020 року передбачено внести зміни до статей 7 та 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також та доповнити закон статтею 40, зокрема, щодо надання додаткових прав органу місцевого самоврядування щодо зобов’язання замовника будівництва (інвестора)  передавати безоплатно до комунальної власності відповідного населеного пункту частину житлових приміщень у спорудженому будинку до 4 відсотків від загальної площі житлових приміщень такого будинку для багатоквартирних житлових будинків загальною площею від 500 квадратних метрів. Та встановити, що у разі якщо виділ передбаченої у пункті 3 цієї частини площі в натурі є неможливим або не допускається такий виділ згідно із законом – сплачується грошова компенсація вартості такої площі.

А також внести зміни до статті 12 Закону України «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду» та статей 3 та 4 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», повернувши норми що стосується пайової участі у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.

Знову ж таки, в законопроекті процедура визначення розміру та порядку використання такого внеску законопроектом не встановлюється. Розмір пайової участі, відповідно до законопроекту встановлюється органами місцевого самоврядування «та не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту». Таке формулювання надає широкі дискреційні повноваження органам місцевого самоврядування (тобто повноваження діяти повністю на власний розсуд). Крім того, такий цільовий внесок надходить до загального бюджету міста та його використання неможливо відслідкувати.

Відповідно до п.2.1. Методології проведення антикорупційної експертизи,  затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017  № 1395/5 корупціогенним фактором є невиправдане встановлення чи надмірне розширення дискреційних повноважень, створення умов для виникнення потенційного чи реального конфлікту інтересів та можливостей для зловживання наданими їм повноваженнями.