З урахуванням ситуації, яка склалася в галузіпрофтехосвіти, вирішення проблематики цієї сфері зависло. Незрозуміло, яка буде подальшастратегія та як все відбуватиметься наступного року. Що ми в країні маємо заразщодо галузі ПТУ:
Міські бюджети міст обласного значення прийнялизаклади профтехосвіти на фінансування й в силу можливостей їх підтримали, недопустили їх закриття. Але ми маємо новий навчальний рік й яка стратегіянавчальних планів та роботи ПТУ на 2017р. допоки незрозуміла.
Я вже говорила, що, для того, щоб змусити Міністерство освіти реагувати назвернення та проблематику ПТУ, Київська обласна рада звернулася до суду ізпроханням передати заклади ПТО в комунальну власність. Оскільки немає ніякого рішення на загальнодержавномурівні, в свою чергу ми, депутати облради в Київській області, чітко розуміємо,які в нас заклади є, які вони мають навантаження, що необхідно їм задляподальшого функціонування. Ми готові починати працювати в частині їхреформування, якщо вони будуть передані в комунальну власність. Але тут єкілька АЛЕ:
Сам процес передачі в комунальну власність є досить непростим. Наприклад,для того, щоб Київська обласна рада або ради міст обласного значення мали змогуприймати ці заклади до комунальної власності, Міністерство освіти має про цехоча б сповістити. Необхідне відповідне повідомлення, що ради мають готуватипроекти рішень про готовність прийняття закладів в комунальну власність областічи міста. Якщо коротко – повинна бутипевна стратегія, виписана процедура, як саме процес передачі повиненвідбуватися. Допоки цього немає. Очікую, що найближчим часом рішення все жз’явиться, адже питаннязаговорювати стає дедалі складніше.
За останні два місяці канікулярного періоду я спілкувалася з багатьмалюдьми зі сфері профтехосвіти. Зробиладва висновки. Перший: існує шалений попит на професійно-технічні кадри.Якщо дивитися на аналітику, то за оцінками по робочих професіях в нас в країніне вистачає швачок, трактористів та сантехників. Тому треба чітко розуміти, набазі яких навчальних закладів буде відбуватися навчання дітей за попитом, щоіснує. Галузеві представники чітко заявляють, що вони готові до співпраці, алевідсутність загальної стратегії з чітким баченням, як буде впорядковуватисьпроблематика галузі ПТУ, зупиняє всіх.
В процесі обговорення цих питань із представниками сфері профтехосвіти,зокрема, я спілкувалася із Голдою Віноградською, яка займається підготовкушвачок та конструкторів, я зрозуміла другуріч: галузі готові працювати в напрямку підготовки спеціалізованих кадрів, алевони не розуміють правил гри. Всі чекають від влади дійсно дієвих кроків:розробки нових навчальних планів - старі навчальні плани є досить застарілими йта кваліфікація та досвід, які надають наші ПТУ зараз, не відповідає сучасномусьогоденню. Приклад з Білої Церкви: в місті є Білоцерківський професійний ліцейелектромонтерів, які закладають на рівні ПТУ гарні базові знання, але не маютьзмоги надати жодних практичних знань. Матеріально-технічна база застаріла, дітивиходять з закладів після навчання без будь-яких практичних знань. Я вирішилазробити невеликий експеримент й наше підприємство «БілоцерківВода» заразукладає угоди з даним ліцеєм, ми робимо замовлення на електромонтерів, й цідіти вже на базі обладнання нашого підприємства під наглядом досвідчених працівниківпроходитимуть практику, вивчатимуть нове сучасне обладнання, які до ньоговимоги, як воно працює тощо.
Але насправді питаннявиробничої практики може вирішитися дуже просто. Для того, щоб всі працедавцірозуміли правила гри, необхідно ці правила виписати.
1. На рівні Міністерства освіти необхіднозатвердження спеціалізованих навчальних курсів щодо замовлення промисловості тавиробничників. За бажанням це дуже просто робиться, й це одне з питань, якеповинно було робитися ще вчора.
2. Міністерство освіти, як орган управління,що здійснює загальнодержавну політику в сфері профтехосвіти, має розробититипові угоди, які будуть регулювати відносини між замовниками практикантів(виробничими підприємствами) та, власне, керівниками закладів ПТО. Відповідно, стаєзрозумілим, що конкурентними залишаться ті заклади ПТО, які найпершимивключаться в цей процес.
В усій цій ситуації із сферою профтехосвіти особисто я бачу й певний позитив – коли відбулася ця плутанина з хаотичною передачею фінансування закладів на місцевий рівень, багатьом очільникам закладів профтехосвіти відкрилися очі, й вони почали шукати вихід. Стався певний поштовх, який змусив усіх задуматися – що робити далі?
Але далі так бути не може. Має бути комплексне вирішення питання. Для того, щоб ми в 2017р. започаткували ті реформи, які заплановані в галузі ПТО, необхідно розробляти механізм подальших дій вже сьогодні.
Я розумію, що Лілія Гриневич, яку я дуже поважаю як професіонала, в якості міністра зіткнулася із величезною купою проблем - як ми бачимо, зараз реформується початкової освіти та загальноосвітніх шкіл, але питання професійно-технічної освіти – це питання майбутнього країни. Чи буде в Україні в подальшому промисловість, чи будуть працювати заводи, створювати валовий дохід та платити податки.
Тому вирішення проблематики галузі профтехосвіти я вважаю одним із першочергових. На рівні Київської області ми займаємось профтехосвітою за будь-якої нагоди. Мені дуже допомагає Віра Борисівна Рогова, хочу висловити їй свою щиру подяку – вона справжній професіонал своєї справи, знає проблематику та що дійсно відбувається з закладами профтехосвіти в Київській області.
Але цього мало! Директорам департаментів областей, які опікуються цими питаннями, повинна надатися допомога Міністерства освіти в частині того, щоб вони більше спілкувалися між собою та більше володіли стратегічною інформацією.
Наостанок: одна з проблем, яку я також вважаю однією з основних - питання профорієнтації, в нас його немає взагалі! Немає поняття професійної орієнтації, діти добровільно не приходять в ПТУ, професійно-технічна освіта непопулярна. Найголовніше, що ми маємо почати в цьому році – популяризація профтехосвіти, розробка програм по профорієнтації. Вони мають бути як постулати та правила.
З новим навчальним роком! Сподіваюсь, що незабаром матиму нагоду розповісти про реальні кроки вирішення проблематики сфери професійно-технічної освіти.