Як заразити таксиста єврооптимізмом?

Україна – це європейська крайність, і як будь-яка крайність може легко перейти в свою протилежність. Про що треба розказувати таксистам, щоб попередити чергове зближення із сусіднім авторитаризмом?

Безпека

Чим сильніше влада залякує громадян, тим більше вона вимагає їхніх свобод, якими розпоряджатиметься для нашого блага. Українці у своїй більшості мають дивовижне роздвоєння особистості і, можливо, білінгвізм тут зіграв не останню роль. З одного боку ми звикли до відсутності та немічності держави, ми їй не довіряємо та не особливо шануємо. З іншого боку – прихований демон патерналізму постійно вистрибує на поверхню і вимагає від когось абстрактного вирішення усіх наболілих проблем. 

Щоб завоювати серця таксиста, у якого на панелі ікони Божої матері, в навушниках шансон, а на язиці Сурков – треба говорити про безпеку через її протилежність – свободу. Ці дві цінності часто ставлять на різні кінці терез, та на ділі це чиста маніпуляція. 

Підіймаймо образ всемогутнього батька, та який своєю турботою придушить будь-кого. Зазвичай таксистів приваблює патерналістська теорія до того моменту, коли в ролі батька вони бачать себе. Будь-яке реальне регулювання та обмеження з боку держави розглядається як особиста образа.

Запитайте водія, коли він почуває себе у більшій безпеці – (і) коли сам керує, (іі) коли знає, що у водія є права і він не порушує ПДР, чи (ііі) коли його везуть у кузові без вікон і дверей, раз десять на день повторюючи через гучномовець, що все в порядку. 

Коли водій керується законом, його дії прозорі та підзвітні – є не тільки свобода, є безпека та передбачуваність. Це шлях ЄС. Коли обираєш можливість зв’язати собі руки, відмовляєшся на будь-що впливати і вірити всьому, що готує державна пропаганда – ти стаєш найкращим адептом авторитарного “Руського міра”.

Країна можливостей

Всупереч економічним та політичним хитанням Україна залишається країною необмежених можливостей. Шлях нагору може бути таким самим стрімким як і шлях до самих основ, що тримають повітряні замки на міцних глиняних ногах. 

Іноземних інвесторів все ще лякають залежні суди та підозрілі правоохоронні органи, та ідея повернути інвестиції за 4-5 років спокуслива як ніколи, адже є з чим порівнювати (25% річних в Україні, 4% в США). 

Такі розповіді можуть здатися хорошому водієві щонайменше далекими, і він точно матиме купу аргументів. Підготуйте хорошу розповідь про чесну приватизацію, про те який державний борг у найбагатших країн та на десерт обов’язково згадайте безвіз. 

Якщо вас ще не висадили біля якогось гаражного кооперативу – йдіть далі.

Гейропа та конспірологія

Друзі-соціологи переконують мене, що європейська ідея вже добре вкорінилася в Україні. Немов, люди можуть ностальгувати за СРСР, молитися в храмі Московського патріархату та все одно обирають європейський шлях. Як мінімум тому, що цю “гейропу” встигли побачити і не така вже й вона страшна. Захист приватної власності, підконтрольність публічної влади, чисті тротуари та гарні дороги – як результат прозорого розподілу податків, а не міцної руки “доброго господарника”.

Та здається, що на тлі послабшення критики Європи як такої посилюється конспірологічний пошук ворогів “християнської цивілізації”. Той образ ЄС, який утримується на цінностях класичного лібералізму та післявоєнного примирення, марніє на тлі історій про мігрантів-насильників та Брекзит. Поява та популяризація терміну “соросята” створює нову лінію розподілу між світами, які колись визначали як помаранчеві / блакитні, Майдан / Антимайдан. Лякають теоріями змови, геями при владі, МВФ.

Знаєте як переконати прихильників теорії змови? Створити для них ще більш переконливу теорію. Ні в якому разі не притягуйте сюди Кремль, це викличе лише захоплення черговою “многоходовочкою”. Краще вже американці, чи китайці. Головне – аби видуманий ворог був проти перетворення України на Європу. За час проведення тестувань жодний таксист не постраждав. 

Чому нас хитає

З 2000-х років можна розглядати українську політику як хитання між “рускім міром” та “європейською мрією”. З 2000-х бо саме тоді сформувалися ці два поняття. Геополітично хитало вже довгі століття, і ще веселіше, аніж зараз – із буквальним кроєм територій між різними імперіями. Фактично не маючи власної державності, зберігали унікальність та свій стиль життя завдяки культурі та не публічним, а приватним традиціям. Десь це зіграло проти нас, бо все ще шукаємо свою суб’єктність, часом через заперечення та знецінення. А в чомусь – це умова нашого розвитку та виживання й зараз, у часи гібридних воєн та суцільної зневіри.

Звісно, що хитати нас не перестане, бо це одночасно питання різних орбіт впливу та більш глибокого протистояння двох політичних культур. Саме тому “рускій мир” може перемагати в головах деяких таксистів, та не можна допускати його домінування. Інакше за силою інерції це поверне нас до московської орбіти.