Що з політикою у сфері сприяння розвитку соціально відповідального бізнесу в Україні?

Не скажу, що випадково, але пошук в Інтернеті вивів мене на Концепцію реалізації державної політики у сфері сприяння розвитку соціально відповідального бізнесу в Україні на період до 2030 року.

Перевірила: документ чинний, схвалений розпорядженням Кабінету Міністрів №66-р від 24.01.2020 р. (ще навіть до ковіду), тобто має виконуватися. 

Концепцію було схвалено задля забезпечення в Україні сталого економічного зростання, інтеграційних процесів приєднання до ЄС, Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), що вимагає посилення взаємної відповідальності при взаємодії держави і бізнесу, а також бізнесу і суспільства СУЧАСНИМИ методами.

При цьому наголошується, що розвиток соціально відповідального бізнесу є добровільною діяльністю суб’єктів господарської діяльності і залежить від кількості добровільно взятих на себе бізнесом зобов’язань у таких сферах:

- охорона навколишнього природного середовища (впровадження інноваційних екологічно безпечних та енергоефективних технологій; утилізація відходів тощо);

- зайнятості населення (створення нових робочих місць; здійснення благодійних заходів, спрямованих на підтримку соціально незахищених верств населення; підтримка обдарованої молоді);

- розвитку трудових відносин (налагодження діалогу з профспілковими організаціями, сприяння укладенню колективних договорів; створення можливостей для забезпечення зайнятості молоді та полегшення доступу працівників до здобуття освіти; сприяння працевлаштуванню працівників суб’єкта господарської діяльності, звільнених внаслідок реорганізації; формування корпоративної культури).

Крім того, в документі йдеться, що протягом 2014 – 2019 років вітчизняні суб’єкти господарювання спрямовували свої кошти на допомогу військовим формуванням та внутрішньо переміщеним особам, надавали професійні послуги з розроблення проєктів актів законодавства державним установам на добровільній та безоплатній основі тощо.

І процес розвитку в Україні соціально відповідального бізнесу потребує активної участі держави, яка визначає розвиток соціально відповідального бізнесу одним із пріоритетів державної політики.

«Прийняття такого документа покращить імідж України…» - йдеться в Концепції.

Її реалізацію передбачено в два етапи:

- перший етап до 2025 року,

- другий - до 2030 року.

Які конкретні кроки заплановано від держави?

Це – запровадження конкурсного відбору суб’єктів господарювання з високим рівнем соціальної відповідальності, переможцеві якого буде надано всілякі сприяння, заохочення та стимули.

З конкретики – лише те, що соціально відповідальний бізнес отримає конкурентні переваги та можливості щодо залучення додаткового інвестиційного ресурсу.

І все.

Серед очікуваних короткострокових результатів для національної економіки:

- створення нових робочих місць, зокрема для ВПО та осіб з інвалідністю;

- забезпечення відкритості та доступності інформації про діяльність суб’єкта господарської діяльності;

- розвиток інноваційної діяльності; створення та функціонування індустріальних (промислових) парків (!);

- зменшення кількості позовів щодо неправильного нарахування сум податків (!!).

У результаті реалізації концепції передбачено досягти таких показників, як:

- номінальне зростання середньомісячної заробітної плати: у 2025 році – на понад 500% відносно 2015 року, у 2030 році – на понад 850%;

- приріст прямих іноземних інвестицій в економіку України: у 2025 році – 16 млрд дол., у 2030 році – 17,5 млрд дол.

Амбітно, чи не так?

А тепер скажіть мені, будь ласка, чи в когось зросла за останній роки зарплата хоча б удвічі?!

Численні опитування бізнесу і громадян свідчать про те, що матеріальне становище українців лише погіршується.

А надходження міжнародної і міждержавної допомоги (22 млрд дол. тільки в 2023 році) є зовнішнім фінансуванням на пріоритетні потреби держбюджету.

Не інвестиціями, здійснювати які влада постійно закликає бізнес, і особливо великий бізнес, але зі свого боку не може запропонувати належних правових умов (крім розпіареного страхування воєнних ризиків).

Індустріальні парки та інвестняні не рахуються.

Парків працює всього 9 із 60 зареєстрованих, і то там, де є активні заводи.

А з нянями якось взагалі не склалося: то критерії для учасників удосконалюють, то дію самого закону пропонують розширити (урядовий законопроєкт 8138, прийнятий за основу 10.04.2023 р.), і все це – на стадії перманентного внесення змін.

До речі, учасники заходу «Великий день з NV. Діалоги про відновлення України», який відбувся 8 червня 2023 року, наголосили, щоо для інвестування в Україну їм «не потрібні закони про інвестиційних нянь, якісь дуже креативні закони про боротьбу з олігархами», а потрібно скопіювати те, що робили інші країни.

Натомість багато бізнесів із перших днів війни почали активно підтримувати нашу армію, в тому числі сплачуючи податки наперед, а пізніше – і населення, організовуючи пункти підзарядки пристроїв у період блекаутів.

І цей процес долучення до спільної ПЕРЕМОГИ не припиняється ніколи!

Звичайно, для реалізації першого етапу концепції є ще час, але погодьтеся: це неможливо.

Також цілком свідома, що в мій бік можуть лунати закиди: мовляв, чи не забагато я вимагаю від уряду в період війни?

Але! Ще раз: є документ, який не скасований, до якого не внесено зміни, а отже, він підлягає виконанню.

Інакше слід визнати, що всі концепції/стратегії/плани, які виходять з-під пера уряду, не варті паперу, на якому написані.

І, на жаль, це стосується не тільки концепцій.

Абсолютна відірваність влади, яка намріяла собі трильйон ВВП в 2030 році, від дійсності, в якій ми всі живемо.