Маск, Максвел, Тесла та інформаційна гігієна

Людвік Кох, або так, як його знає весь світ, геніальний Роберт Максвел, бо до 1948 року, коли лорд отримав громадянство Великої Британії, за яку воював (а так переховувався від переслідування євреїв), придбав компанію Mirror Group Newspapers, у склад якої входили, в тому числі, газети Daily Mirror та таблоїд  Sunday Mirror, у момент їх серйозної кризи, і зробив прибутковим, не дивлячись на всі чинники, що свідчили про ефемерності цього задуму. Дотик Мідаса був характерним для нього і в повторному придбанні свого “дітища” Pergamon Press після невдалої та зухвалої кар’єри політика (з 1964 наступні шість років він засідав у Палаті громад від Лейбористської партії і на цьому все, амбітні плани стати прем’єр-міністром не справдилися). Але пан Максвел точно знав як і для чого йому потрібні інструменти інформативного впливу. Бо той, хто володіє засобом інформації, володіє впливом на маси та формує суспільний настрій. 

Зараз, у 2022 році, мільйонер та лідер думок, Ілон Маск, придбав одну з найбільших соціальних інформативних платформ у світі Twitter з борговим тягарем щорічних виплат в $1 млрд. А навіщо, запитаєте ви? Відповідь криється досить глибоко. 

Юваль Ной Харарі у своїх «21 уроці 21 сторіччя» віщує нам дуже цікавий приклад інформаційної гігієни. У криничці кафедрального собору міста Лінкольн 29 серпня 1255 року було знайдено тіло дев'ятирічного хлопчика, на ім'я Х'ю. Один з найвідоміших хронікерів тих часів  Mетью Періс поширив детальний та кривавий опис як провідні іудеї з усієї Англії скоїли жорстокий обряд приношення в жертву маленького хлопчика. Звичайно ж, навіть відсутність Facebook та Twitter не стали перешкодою у серйозному цькуванню іудейського населення та навіть величезній кривавій жертві з чисельних безневинно звинувачених іудеїв. Лише у 1955 році, через десять років після Холокосту, Лінкольнській собор зрікся кривавого наклепу, помістивши біля надгробка Х'ю дощечку “Вигадані оповіді “ритуальних убивць” християнських хлопчиків єврейськими громадами було поширено по всій Європі за Середні віки й навіть набагато пізніше. Ці вигадки коштували життя багатьом невинним євреям.” На думку геніального Харарі, цей приклад проілюстрував, що фейкові новини залишаються свіжими лише сімсот років.

Маск купує величезну соціальну інформативну платформу, і, відповідно до Харарі, це все продиктовано владними іграми. Правда і влада можуть крокувати разом лише певний час. На думку Харарі, якщо ви прагнете влади, рано чи пізно, ви будете змушені поширювати вигадки. Якщо ви прагнете правди, у певний момент ви станете змушені поступитися владою. Харарі дуже мудро каже, що як біологічний вид людство віддає перевагу владі перед правдою. Коли ми віддаємо багато часу для контролю світу, ані ж розуміння процесів світотворення, то зазвичай це вмотивовано сподіванням посилення контролю над ним, а не справжнього розуміння. Харарі влучно пророкує нам, що намагання отримати світ, де панує правда, мало характерне для Homo sapiens, та радить пошукати у світі шимпанзе.

Чому ж Маск використовує таку шикарну інформаційну можливість не для просування власного бренду компанії або власного бренду Іллона Маска, а для більш ніж дивних посилів невдалого геополітика та історика? 

У своїй автобіографії справжній пророк сучасності та геніальний винахідник Нікола Тесла каже, що шукаючи відповіді на питання про автоматизм життя, він знайшов ідеальну формулу впливу на соціум. Дуже чутлива та спостережна людина, зі справжньою і високорозвиненою механікою, що чітко діє відповідно до умов оточення, обдарована трансцендентним машинальним відчуттям. Коли вона починає взаємодіяти з іншими, чиї контрольні органи докорінно дефектні, те відчуття заявляє про себе й у людина відчуває “космічний біль”. Щось на кшталт “Чорного квадрату” Казимира Малевича, що надихався та зростав на базі народно-побутового українського мистецтва, створив екзистенційний витвір, що став мультидисциплінарною концепцією всього людства.

Тобто, якщо взяти велику вибірку “фейків”, або іншими словами, брехні, та запустити  її у величезний інформативний простір, то навіть люди з трансцендентним машинальним відчуття почнуть врешті-решт “ламатися”. 

Маск купує заздалегідь “проблемний” актив, з боргами та “важкою” історією. Навряд він має справжній дотик Мідаса і зробив такий крок за покликом комерції, в якій він вже і так має величезні успіхи. Френсіс Фукуяма припускається думки, що такий крок може стати серйозною сходинкою до “олігархізації” мрійника та підприємця. 

На мою ж думку, такий крок є можливим лише в контексті серйозного розрахунку використання коригування політичної кон'юнктури та моделювання соціального настрою певних країн або геополітичних конклавів, з подальшим суто підприємницьким використанням отриманих результатів статистичних вибірок та сформованих інформативних груп різних прошарків населення. 

Нікола Тесла ще у 1898 році запропонував представникам великого концерну сконструювати та показати суспільству апарат, здатний виконувати самостійно різноманітні операції, на кшталт людського розуму. Тоді цю пропозицію назвали ефемерною та нічого з цього не вийшло. На мою думку, Ілон Маск зараз, у 21 сторіччі намагається реалізувати цю ідею через величезну соціальну інформативну платформу.