Ціна демократії чи політичний податок
Не секрет, що нехтування усталеними світовими нормами та корупція перетворили українську політику в засіб захисту бізнес - інтересів. Чи сприятиме Закон про фінансування політичних партій виправленню стану справ?
До підручника зісторії сучасної української політики 2016-й увійде як перший рік запровадженняЗакону про фінансування політичних партій. Простіше кажучи - основні політичнісили почали отримувати бюджетні кошти. Ініціатори Закону очікують, що його застосуваннядозволить зруйнувати клептократичні підвалини українського політикуму. Депутатиз опоблоку і радикали називають його неефективним, а витрати на нього -марнотратством, неприпустимим під час такого зубожіння народу.
Опоненти державногофінансування зазначають, що платники податків підтримують політичні партії тапогляди, яких вони не схвалюють, а виборці мають самостійно вирішувати, якупартію підтримати за допомогою приватних пожертвувань. Кошти на фінансуванняполітичних партій не були б зайвими на відновленні інфраструктури, будівництвілікарень і шкіл.
Закон прозапобігання та протидію політичній корупції, ухвалений у жовтні 2015 року,покликаний знизити рівень залежності політичних партій від фінансуванняприватними донорами. Відповідно до Закону, кожна партія, що набрала більше 2%голосів виборців на парламентських виборах, має право на фінансування здержавного бюджету.
Якби Закон вступивв силу на початку 2016, в такому випадку обсяг фінансування політичних партійсклав би понад 442 млн. грн. або 26,8 грн. на одного зайнятого українця. Зпідняттям мінімальної заробітної плати до 3200 грн. податок зросте до 62,3грн.
26,8 грн. або 62,3грн. – чи не завелика плата за демократію? Світовий досвід свідчить, що конструюваннядемократичних інститутів вартує більше.
У Німеччинінаприклад, яка є одним з лідерів європейської політики, з податків фінансуютьполітичні партії, які набрали 0,5% голосів на загальнодержавному рівні та 1% наокружному. 2009 року федеральна влада Німеччини надала на політичну діяльність $183 млн. За даними Світового Банку в 2014р.в країні було понад 42 млн. зайнятих. У перерахунку на одного "політичнийподаток" в Німеччині становить $4,4.
З податків майже20 млн. канадських працюючих на політику щорічно виділялося понад $112 млн. У Грузії фінансування партійдержавою дозволяє навіть невеликим партіям утримуватися у великій політиці. Запідсумками останніх виборів фінансування отримують 20 партій на суму $ 3,6млн., що відповідає $1,8 фінансування політиків кожним зайнятим громадянином.
У практиці країн зусталеними політичними системами переважає фінансування партій з особистихвнесків громадян, зважаючи на необхідність укоренити політичні інститути,більшість країн ухвалюють законодавчі акти, що регулюють фінансування партій.
Діють такожпрактики обмеження витрат партій на політичну рекламу та повернення грошей запередвиборні кампанії. Сума виділених коштів часто пов'язана з кількістю людей,які проголосували на виборах за ту чи іншу партію.
Держпідтримкаполітичних партій існуєу багатьох країнахв тому чи іншому вигляді. Це не означає відсутностідискусії серед прихильників і противників ідеї державного фінансування.
Все ж слідвизнати, що бюджетне фінансування - виправдані витрати в демократичнійполітичній системі. Політичні партії відчувають потребу в коштах для здійсненнястатутної діяльності, комунікації з виборцями, оплати праці співробітникамофісів. Якщо виборці прагнуть стабільних і незалежних політичних партій, вониповинні бути готова підтримати їх матеріально.
Адже підтримкапартій за рахунок державного фінансування покликана сприяти подоланню корупції:обмежить необхідність співпраці з олігархами і промислово-фінансовими групами,які в змозі впливати на їх поведінку і риторику виступів в парламенті.
Разом з тим,державне забезпечення повинно бути достатнім для покриття мінімальних базових потребпартії, що досягла визначеного законом рівня громадської підтримки, аби партіябула в змозі виконувати свої визначальні функції залучення громадян до участі всуспільному житті та представництва їх інтересів виборців.
