"Немає сенсу". Чому МКС відмовився розслідувати злочини в Афганістані?
Буквально вчора, 12 квітня 2019 року 2-га судова палата з питань досудової юрисдикції Міжнародного Кримінального Суду (далі – МКС) у м.Гаага, Нідерланди, оголосила своє рішення у справі «Ситуація в ісламській республіці Афганістан».[1] Вказане рішення, буквально, сколихнуло міжнародну спільноту – від глав провідних на світовій арені держав (Трамп) до неурядових громадських організацій (Amnesty International). Чому це рішення викликало такий резонанс та, які сигнали фактично дані Україні та подіям в Україні цим рішенням неопосередковано, аналізуємо в даній статті.
Передісторія.
Після терактів 11 вересня 2001 року США висунули ультиматум Афганістану, де на той час при владі була радикальна організація «Талібан», видати їм всіх причетних до згаданих терактів, в тому числі й Осаму Бен Ладена. Тодішня влада Афганістану прогнозовано відповіла відмовою, що послужило casus beli (приводом для війни) для США. Застосувавши ст.5 Вашингтонського чи «Північно-атлантичного» договору (єдиний дієвий раз за всю історію альянсу), США мобілізували всіх союзників по НАТО та розпочали військову операцію альянсу «Нескорена Свобода». В результаті операції, яка тривала протягом 13 років до 2014 року, було не тільки ліквідовано Бен Ладена, а й повалено владу «Талібану», завдано значного удару терористичній активності в регіоні тощо. З тих пір йдуть розмови про виведення військ НАТО з Афганістану, які, хоч і менші по чисельності, але досі продовжують перебувати в Далекосхідній країні.
Суть справи.
У 2006 році на адресу Канцелярії Головного прокурора МКС надійшло близько 700 заяв в інтересах потерпілих від бойових дій в Афганістані щодо вчинення учасниками конфлікту, як силами міжнародної коаліції, так і місцевими військами злочинів проти людства, миру та інших військових злочинів. В ході досудового розслідування було встановлено факти вчинення наступних злочинів по категоріях:
1. Злочини, вчинені радикальним рухом «Талібан» та їх союзниками.
Досудовим розслідуванням було встановлено, що з середини 2003 року по 2017 рік Талібаном вчинялись регулярні атаки на мирне населення в понад ніж 25 провінціях Афганістану. До таких, зокрема, належали збройні напади, підриви вибухівки, атаки смертників-самогубців, що були спрямовані на цивільне населення як в публічних, серед яких були: мечеті, школи, лікарні, так і приватних місцях, та такі, що мали наслідком численні людські жертви. Також було зафіксовано факти страт потенційних «колаборантів» та «шпигунів» діючої влади, які супроводжувались демонстрацією обезголовлення, тортур тощо з метою залякати населення. Крім того мали місце напади як на локальних чиновників, так і пересічних людей – вчителів, лікарів, релігійних діячів, школярів підлітків та жінок активісток. У вину Талібану ставились, зокрема, збройні атаки на персонал гуманітарних місій ООН та інших організацій.
2. Злочини, вчинені підрозділами офіційних афганських збройних сил
Афганські збройні сили обвинувачувались у злочинах як проти полонених протилежної воюючої сторони, так і проти цивільного населення, яке не брало участі в конфлікті. До таких відносилися вибіркові арешти цивільних, які начебто допомагали заколотникам, їх катування та примушування під тортурами зізнаватись у вчиненні терористичної діяльності. Крім того до цивільних застосовувались тортури, що супроводжувались приниженням гідності, сексуальним насиллям, а також в деяких випадках вбивствами.
3. Злочини, вчинені американськими військовими та ЦРУ
Американські військові та ЦРУ обвинувачувались у створенні таємних тюрем на території військових авіаційних баз в Афганістані (Баграм та Кандагар), утримання в таких без належних підстав осіб, які підозрювались в співпраці з терористичним угрупуваннями, також утримання осіб поза межами Афганістану. Як зазначалось в доповіді головного прокурора МКС, - такі дії супроводжувались тортурами, катуванням, такими, що принижують честь та гідність діями тощо, а також, що такі мали ознаки системної діяльності, спрямованої на досягнення американськими військовими, як і ЦРУ конкретних цілей.
4. Злочини, вчинені іншими союзниками США по НАТО
В даному випадку, зокрема, йшла мова про чітко сплановані повітряні удари по цивільних об’єктах, що не мали жодного військового значення, які мали наслідком масові жертви серед мирного населення, руйнування цивільної інфраструктури тощо.
Протягом 11 років з 2006 по 2017 роки головний прокурор МКС займався досудовим розслідуванням, збираючи докази про існування фактів вчинення вказаних вище злочинів, що дали би підставу ініціювати наступний етап – судове розслідування, а потім і притягнення винних до відповідальності. Відповідно до статуту МКС питання початку процедури судового розслідування є компетенцією відповідної палати суду.
Два роки 2-га судова палата з питань досудової юрисдикції МКС розглядала запит головного прокурора МКС щодо початку судового розслідування і, насамкінець, 12 квітня 2019 року вирішила:
1. Що факти, означені як злочини в запиті головного прокурора МКС, дійсно мали місце, оскільки такі обґрунтовані авторитетними, надійними і достовірними джерелами, що в значній мірі підтверджуються іншими достовірними даними, яким судова палата надає достатньої довіри. Щодо злочинів, вчинених американськими військовими та ЦРУ, то достовірність вчинення таких підтверджувалась даними розслідування спеціального комітету Сенату США з питань розвідки та оборони;
2. Що юрисдикція МКС поширюється на ці злочини, оскільки Афганістан ратифікував статут МКС, а США хоч і не ратифікували такого статуту, але їм ставляться у вину злочини проти людства, що є виключенням з правила юрисдикції МКС;
3. Що немає сенсу починати судове розслідування та й взагалі проводити будь-які подальші дії щодо злочинів, описаних в запиті головного прокурора, оскільки такі не матимуть жодного сенсу та ефекту;
Той, хто це зараз читає, можливо, впаде в ступор, вражений кінцевим рішенням МКС, перебуваючи в шоці. Аналогічна реакція була не тільки в міжнародної правозахисної спільноти, а й в пані Фату Бенсуда, Головного прокурора МКС, яка ініціювала перед судом початок судового розслідування щодо злочинів, вчинених в Афганістані відносно мирного населення. Як таке могло бути, що суд прийняв рішення про те, що діяння мали місце, вони підсудні суду, але суд відмовляється встановлювати справедливість? Це щось, що виходить поза межі здорового глузду та модерного уявлення про суд та справедливість зокрема. Але «диявол криється в деталях» і суд навів як слушні аргументи, так і вкрай дивні. Отже в чому була мотивація суду?
Мотивація судом свого рішення.
Наріжним каменем аргументації судом свого рішення є покликання до п. «с» ч.1 ст.53 Статуту МКС, відповідно до якого при вирішені питання про початок кримінального переслідування слід з’ясувати з врахуванням тяжкості злочинів чи буде саме розслідування відповідати інтересам правосуддя і чи взагалі воно задовольнятиме інтереси чи прагнення потерпілих. Колегія суддів вирішила, що таке розслідування буде безрезультатним, нікого покарати не вдасться, а висока ймовірність невдачі розслідування не тільки не задовільнить бажання чи очікування потерпілих до сатисфакції, а й породить розчарування та образу потерпілих до суду, що само по собі підірве довіру людей до суду, ту довіру, задля дотримання якої його було створено (п.96).
Вищевказана мотивація суду ґрунтується на наступних твердженнях:
- Ситуація в Афганістані досі залишається напруженою і, судячи з багаторічної історії Афганістану, невідомо коли там буде встановлено мир, а відтак невідомо чи буде можливість здійснення ефективного розслідування в такій країні. Крім того, як встановлено судом, органи влади Афганістану не надавали і не надають жодного сприяння МКС в розслідуванні, що ускладнює його (п.90, 94);
-Досудове розслідування тривало 11 років, що є дуже довгим строком в світлі стандартів МКС, а тому, скоріш за все, власне судове розслідування очікується бути значно довшим, адже є необхідність у більш глибшому та детальному встановленні тих чи інших фактів, віднайденню доказів та й доказуванню в цілому (п.92);
- Більшість злочинів, що могли б бути предметом розслідування було вчинено в 2005-2007 роках, а відтак в суду є сумніви щодо того чи вдалося забезпечити безпеку свідків, схоронність доказів тощо (п.93);
- Оскільки предметом розслідування являються доволі специфічні злочини, суду буде необхідно провести дуже багато затратних з точки зору фінансів заходів спрямованих на встановлення істини. При цьому суд звернув увагу, що бюджет МКС таких фінансових витрат забезпечити не може (п.95)
- Суд взагалі сумнівається у сприянні держав, які є фігурантами розслідування, а також сумнівається в тому, що хтось когось буде видавати МКС для притягнення до відповідальності, оскільки, для прикладу, США не визнають юрисдикцію МКС (п.94)
Очевидно, що вказане рішення суду МКС, на нашу думку, було «політично» мотивоване, адже від президента США Д.Трампа лунали погрози про накладення санкцій та відповідальності суддів, якщо ті надумають судити громадян США, що, на думку Трампа, може робити лише американський суд. Крім того, США скасувало в’їзну візу прокуророві Фату Бенсуда, яка являється професором та викладачем університету Індіани. Вчорашнє рішення суду про відмову починати розслідування Д.Трамп назвав великою перемогою всіх США.
Однак це рішення ще може бути оскаржене. Але, як би там не було, воно є небезпечним прецедентом для фігурантів інших справ МКС, як от у справі «Ситуація в Україні»[2]. На даний час проводить досудове розслідування, почате у квітні 2014 року за заявою української влади і на даний час воно стосується:
1. Злочинів, вчинених на Майдані Незалежності в Києві під час подій революції гідності в період з 21.11.2013 по 20.02.2014 р.;
2. Злочину збройної агресії РФ щодо України в Криму, незаконної його окупації та анексії; Викрадення та вбивства активістів, примусовий призов населення Криму до російської армії, позбавлення права на справедливий суд, незаконні позбавлення волі, часткове виселення населення за межі Криму, захоплення майна, утиски тощо
3. Злочинів, вчинених т.зв. ДНР та ЛНР проти мирного населення та українських військових – вбивства полонених, тортури, катування, статеві злочини, залучення до бойових дій дітей-солдатів;
4. Злочинів, вчинених українськими військовими проти полонених бойовиків (вбивства, розправи, катування, тортури тощо);
5. Злочину відкритої збройної агресії РФ щодо України на Донбасі в 2014 р. (Іловайськ);
А тепер давайте порівняємо справу «Ситуація в Україні» та справу «Ситуація в Афганістані» та дамо відповіді на ті ж самі питання, відповіді на які дав МКС у своєму рішенню по Афганістану:
З часу подій, що є предметом розслідування вже минуло від 4 до 6 років, а доступу до територій, які знаходяться під ефективним контролем РФ чи то Донбасу, чи то Криму чекати не варто. Напевне, факт того, що РФ не зацікавлена в допуску слідчих МКС на свої території для розслідування, є беззаперечним. Ймовірність того, що Росія не тільки не сприятиме, а й саботуватиме розслідуванню, не просто велика, а стовідсоткова. Сумнівно, що Росія будь-коли видасть будь-кого для притягнення до відповідальності МКС. Навіть В.Ф.Януковича РФ не видасть і в цьому можна бути цілком впевненим. Злочини, що є предметом розслідування, є не менш простими ніж ті, що були вчинені в Афганістані, адже також стосуються проведення масштабних військових дій. Ну і якщо згадати про гроші, про які згадує МКС, то їх також потрібно багато.
Напевне зараз десь в Кремлі російські можновладці сидять та, усміхаючись, потирають руки. Бо вони тепер мають дуже хороший карт-бланш для того, що б уникнути відповідальності. Якщо так можна було з США, то чому не можна з РФ?
І як тут не згадати прокуратуру Нідерландів, які заявили, що доведуть справу про збиття рейсу МН17 до кінця чого б це їм не коштувало.
Висновок один, - сучасний світ, як і сучасний порядок міжнародних відносин потребує негайних змін.
[1] https://www.icc-cpi.int/CourtRecords/CR2019_02068.PDF
[2] https://www.icc-cpi.int/itemsDocuments/2018-otp-rep-PE-Ukraine.pdf