Мораторій на стягнення іпотеки при валютному кредитуванні
В середині 2000-х років значної популярності набуло кредитування в іноземній валюті, зокрема в доларах США. Оскільки суми кредитів були доволі значними, логічним було забезпечення таких позик певними цивільно-правовими гарантіями.
За загальним правилом, встановленим ст.546 ЦК України, виконання зобов’язання (а в цій статті йтиметься саме про таке зобов’язання у вигляді банківського кредиту в іноземній валюті) забезпечується неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням чи завдатком.
Аналізуючи практику кредитування банківськими установами громадян, можна ствердити, що неустойка (штраф, пеня), поняття якої визначено у ст. 549 ЦК України, забезпечує всі без винятку кредити, оскільки встановлює відповідальність за прострочення чергових платежів чи повернення кредиту повністю.
Наступним за поширеністю способом забезпечення виконання зобов’язань за кредитними договорами є порука, регламентована ст.553 ЦК України. Однак на цьому виді забезпечення зобов’язання зупинятись не будемо, а зосередимо акцент на іншому виді зобов’язання – заставі (ст.572 ЦК України), а точніше її різновидності – іпотеці.
Правовідносини щодо іпотеки регулюються як параграфом 6 ЦК України «Застава» (ст.572-593) так і Законом України «Про іпотеку».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нажаль окремої статистики щодо розгляду позовних заяв про звернення стягнення не предмет іпотеки не ведеться, однак актуальність даного питання, як і кредитних спорів загалом простежується в наступних показниках:
Протягом 2013 року на розгляді судів загальної юрисдикції у 1-й інстанції перебувало 968679 позовних заяв. З них – 184989 щодо кредитних спорів, що становить 19% від загальної кількості справ в порядку позовного провадження. З даної кількості позовних заяв задоволено позовні вимоги в 137431 випадках, що становить 74% від загальної кількості позовних заяв по кредитних спорах.
3 червня 2014 року Верховною Радою України прийнято закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Прийняття даного закону було зумовлено, насамперед, проблемами економічного характеру, що стикнулася з ними Україна, а саме різким коливанням курсу іноземної валюти до національної грошової одиниці.
Отож, зупинимось на розгляді положень цього закону та визначимо ті випадки та обов’язкові умови, за яких закон підлягає застосуванню, а інтереси іпотекодавців захисту.
1. Кредит видано в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. За загальним правилом, визначеним законодавством, розрахунки в Україні здійснюються у гривнях.
2. Кредит повинен носити характер споживчого. Який кредит є споживчим?
- це той, коли кошти надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів»);
- той, що надається споживачеві на придбання продукції для особистих потреб, які безпосередньо не пов'язані з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (Лист НБУ від 10.11.2008р. № 40-511/4640-15577)
Тобто інші кошти, отримані у вигляді кредиту для цілей відмінних від вказаних, не охоплюються терміном споживчого кредиту, а забезпечення таких зобов’язань іпотекою не захищено законом про введення мораторію, про який йде мова.
3. Предмет іпотеки є постійним місцем проживання позичальника або майнового поручителя, якщо його особа є відмінною від позичальника.
Зокрема, якщо таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.
4.Предмет іпотеки повинен мати площу не більшу встановленої законом.
Тобто загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
5.Предмет іпотеки не знаходиться на території, визнаній тимчасово окупованою.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у цьому контексті тимчасово окупованою територією визнається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
6.Іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб’єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».
Відповідно до ст.4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» суб’єктами даного закону є:
1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону;
Таким чином, дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих вище шести ознак.
Тобто позовні заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено споживчі кредити в іноземній валюті, які перебувають на час дії Закону на розгляді судів розглядаються, а в задоволенні позову відмовляється у зв’язку із дією відповідного мораторію.
Важливо звернути увагу, що в таких випадках у задоволенні даних позовів відмовляється не з мотивів безпідставності позовних вимог, така відмова має лише тимчасове правове значення і позичальник може звернутись із вказаними позовом після закінчення дії мораторію.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», закон втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.
Окремої уваги заслуговує питання застосування строків позовної давності до даних вимог, адже в такому випадку відповідно до п.2 ч.1 ст.263 ЦК України строк позовної давності зупиняється у зв’язку із відстрочення виконання зобов’язання (мораторієм) на підставах, встановлених законом. В силу ч.3 ст.263 ЦК України строк позовної давності поновлюється з часу втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», як зазначено у ст.3 цього закону.
