«Не знаю нічого прекраснішого, ніж вміння силою слова приковувати до себенатовп слухачів, привертати їх увагу, скеровувати їх волю куди хочеш та відвертатиїї звідки хочеш», - такі слова свого часу промовляв Цицерон, яскравийпредставник античної риторики Стародавнього Риму. Як відомо, антична риторика, чигрецька чи римська, проходила своє становлення в ході судових процесів, увигляді промов сторін. Всі намагались промовити свій виступ якомогакрасномовніше, а тому дехто навіть звертався до майстрів витонченої риторики задопомогою.
З часів античності минуло близько двох тисяч років, але судові промовизалишились та залишаються невід’ємною частиною будь-якого судочинства вУкраїні. В основному положення про судові дебати та їх порядок у різнихпроцесуальних кодексах викладені практично дослівно – варто порівняти ст. 193ЦПК, 364 КПК, 152 КАС. Зі змісту положень цих норм очевидним є те, що дебати єважливою стадією судового процесу та надають можливість сторонам висловити своюдумку, а подекуди й переконати суд у своїй правоті.
Але, погодьтесь – на сьогоднішній день дебати дуже рідко несуть тенавантаження, яке вони повинні нести. Вина в цьому не тільки сторін, які немають жодного уявлення як виступати у дебатах чи висловити власну позиціюкрасномовно, а й суду, якому байдуже на виступи, який хоче якомога швидшезакінчити дебати і, заявивши «суд йде в нарадчу кімнату!», вибігти з залузасідань, щоб попити кави, чаю, перекурити тощо. Подекуди суд намагаєтьсяперейти від стадії дослідження доказів чи обставин справи до дебатів миттєво. Хочаінколи до дебатів треба готуватись. Жоден процесуальний кодекс не містить нормипро можливість оголошення перерви для підготовки сторін до дебатів. Такуперерву, звичайно, можна попросити, але суд не зобов’язаний її оголосити.Відтак вважаю, що було би доцільно доповнити згадані вище статті процесуальнихкодексів відповідними нормами, що суд зобов’язаний за заявою однієї із сторіноголосити перерву у засіданні для підготовки сторони до судових дебатів. Авідсутність такої норми скоріш за все нівелює значення цієї стадії судовогопроцесу. Мені можуть заперечити, мовляв, фаховий адвокат чи інший правник,повинні бути готові виступити яскраво та вдало навіть без підготовки і завждибути готовими до цього. Але я дозволю собі не погодитись, оскільки в дебатахсторони обговорюють докази, думки, що звучали в процесі, а без підготовкианаліз цього буде не достатній.
Але хотілось би окремо згадати і за судову риторику. У ВУЗах, де готуютьфахівців за напрямками «правознавство» десь курс риторики, можливо, іпроходить, але він такий короткий, що фактично не має ефекту. Взяти би заприклад адвокатські іспити – там є і письмові завдання і усні, але немаєнічого, що дало би змогу переконати у вмінні кандидата говорити. Говоритилогічно, переконливо та, головним чином, красномовно. Знаєте, дуже соромно затих, хто в ході судових дебатів, наприклад у цивільному судочинстві, простообмежується продубльованим висловленням відношення до позову – визнаю чизаперечую тощо. Веду мову не за учасників процесу, які не мають відповіднихзнань, а за тих хто такі знання мав би мати і давно їх відшліфувати напрактиці.
Найкраще в цій ситуації підійдуть слова Грибоєдова А.С.: «А впрочем, ондойдет до степеней известных, Ведь нынче любят бессловесных».
Так і хочеться задати запитаннящодо дебатів та риторики в сучасному українському судочинстві «Quo vadis?». Алеце питання вже скоріш риторичне.