В Українському суспільстві точиться доволі значна дискусія щодо пенсійної реформи та, нарешті, впровадження накопичуваної системи. Будемо відверті, солідарна система є неефективною і в тій демографічній реальності, яка є – абсолютно збитковою для держави.

Вже доволі скоро один працююча особа буде змушена утримувати двох безробітних, і єдиний шлях для держави - це збільшити податкове навантаження на робітника. Тож накопичувана система, яка передбачає прямий взаємозв’язок між власними внесками і пенсією, життєво необхідна Україні.

Втім законодавчі ініціативи наших народних обранців передбачають трошки інше бачення ситуації.

Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" щодо деяких питань визначення пенсійного віку №5566 передбачає:

1) Починаючи з 1 січня 2023 року вік який надає право на призначення пенсії за віком (60 років), передбачений частинами першою - третьою цієї статті, щороку збільшується на один місяць. Це правило має діяти до 2035 року і таким чином пропонується за 12 років підвищити пенсійний вік на 1 рік.

Відключити

2) Зменшення пенсійного віку для жінок, що мають дітей на шість місяців за кожну дитину, але сумарно не більше аніж на три роки.

З одного боку держава визнає, що єдиним способом зменшення дефіциту Пенсійного фонду України є підвищення пенсійного віку. У той же час зменшення пенсійного віку для жінок, що мають дітей послідовне продовження логіки солідарної системи. Відповідно до якої, людина, що виховала дітей, а отже імовірних працівників, які будуть своїми внесками наповнювати Пенсійний фонд, повинна бути у більш привілейованому становищі, аніж людина бездітна.

Принагідно зазначу, що це не є особистою ідеєю пані Галини Третьякової. У 2012 році з аналогічною ініціативою виступала народний депутат України від фракції «НУНС» Катериною Лук’яновою.